Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна
Герої цого заслуговують
- Деталі
- Категорія: Видатні люди Бахмаччини
- Опубліковано: П'ятниця, 22 лютого 2013, 16:28
Петро Овсійович Брайко народився в селі Митченки 9 вересня 1918 року в хатині діда Марка Брайка, відомого на всю округу столяра. Батьки були бідняками. Із семи дітей вижило троє - Павло, Петро й Маруся. Поряд із селом розташовувався Батуринський військовий навчальний центр конотопського гарнізону, що пізніше називали полігоном. У вільний час Петро із приятелем Степаном Куштурним спостерігали за вишколом військовослужбовців й захопилися військовою справою. Того року, коли Петро закінчив семирічку, помер його батько. Так юнак залишився єдиним робітником у господарстві, але всупереч планам матері одного світанку вийшов нишком із хати й попрямував пішки до Конотопа, до якого від нашого села 20 верст. Задумав парубок вступати до педагогічної школи. Там успішно склав іспити й був зарахований студентом, ще й отримав місце в гуртожитку. Проте скоро Петро усвідомив, що педагогіка цікавить усе менше, переважували мрії юності про військо. Не зважаючи, що був уже на другому курсі, подав заяву в піхотне військове училище. Проте не був прийнятий через малий зріст. Мусив повернутися до педшколи, де отримав комсомольське навантаження – роботу в ТСОавіахімі, то було Товариство сприяння обороні, авіації і хімічному захисту. Склав нормативи на значок ГПО, працював інструктором, брав участь у районних й обласних змаганнях зі стрільби. Виборював призові місця.
У 1937 році після закінчення школи викладав у семирічній школі села Велика Косниця на Вінничині. На виборах до Верховної Ради СРСР пройшов Строкач, який працював начальником Могилів-Подільського прикордонного загону. Вони були знайомі. Петро попросив новоспеченого депутата посприяти його вступу у військове училище. Протекція спрацювала – парубка зарахували до Московської прикордонної школи зв’язку. У 1940 році школа провела прискорений випуск, так Брайко потрапив на Західну Україну в місто Броди. Мого земляка призначили командиром взводу зв’язку мотострілецького полку військ НКВС. На початку війни Брайка перевели до Києва начальником зв’язку Червонопрапорного мотострілецького полку.
Про порядок оформлення та видачі посвідчень багатодітної родини
- Деталі
- Категорія: Офіційно
- Опубліковано: П'ятниця, 22 лютого 2013, 16:21
Згідно зі ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» зі змінами від 18.09.2012 року:
Багатодітна сім'я - сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує.
З 1 січня 2012 року до складу багатодітної сім'ї включаються також діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, – до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.
Єдиними документами, що підтверджують статус багатодітної сім’ї та її право на отримання пільг, є посвідчення батьків та дитини з багатодітної сім‘ї.
Афганістан не забудемо ніколи!
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 19:17
У житті тих, хто пройшов шляхами спекотного Афганістану, лютий – особливий місяць. Пов`язано це із виведенням радянських військ із нескореної держави. Відтоді багато води витекло із тамтешніх гірських річок, та коли почую знайомі назви: Кабул, Саланг, Кандагар, частіше заб`ється серце, неначе щось обпече душу, тут же з`явиться бажання залишити відкриту місцину, захочеться відійти за стіну, за авто, за що завгодно... Хто воював, зрозуміє мене з півслова. Так, Афган – сувора школа. Ми дорослішали там на очах, одні ставали героями, когось суворі гори ламали.
Більшість повернулась до рідних осель, а хтось залишився там назавжди. Їх ще й досі чекають мами, чекають, сподіваючись на чудо.
Воїни-інтернаціоналісти, як прийнято нас називати, збираються 15 лютого побачити друзів, вшанувати пам`ять полеглих, згадати бойові будні тієї жорстокої, кривавої, безглуздої війни. Приходимо до гранітної стели, на якій викарбувані важливі для кожного „афганця” слова. Тут відбувається коротенький мітинг, покладаємо квіти до підніжжя пам`ятника, завжди здається – це уламок пуштунських гір. Нас багато, але сьогодні хочу розповісти про трьох, вони – кавалери ордена Червоної Зірки. Віктор Петрович Майстренко підірвався на душманському фугасі, міцна броня бетеера врятувала життя, але дісталось воїну добряче. Лише високий професіоналізм армійських хірургів залишив солдата у строю, правда, тільки у цивільному.
Без води: і ні туди – і ні сюди
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 19:14
«Порадник» вже піднімав проблему сухих колодязів у Дмитрівці. У нас, у Курені, криниці невпинно міліють теж. Хочеться дізнатись, чи вдалось дмитрівцям розв’язати це питання? Якщо так, то розкажіть, із чого у селищі починали. Інформація, впевнена, буде цікавою багатьом, бо падіння рівня ґрунтових вод спостерігається скрізь. До того ж якість колодязної води не покращується.
Оксана Варчак
– Ситуація, скажемо прямо, складалась у нас критична, - розповідає колишній Дмитрівській селищний голова Станіслав Михайлович Ковтун. – Уявляєте, з колодязя не можливо набрати води – і тобі ні вмитись, ні страви не приготувати, не говорячи вже про необхідність викупатись, чи полити розсаду на городі. У народі правильно підмічено: без води: і ні туди – і ні сюди. Вихід бачили тільки в спорудженні власного водогону. Кинулися шукати кошти, селищна казна порожня – надходжень, як говориться, катма. Якраз підстигали вибори, кандидати щедрі в цей час, то були сподівання на поміч котрогось із них. Обіцяли всі, та, як відомо, обіцянки-цяцянки. Порадилися депутати й вирі-шили звертатися до громади, бо питання потребувало щвидкого вирішення. Люди відгукнулись не відразу, були сум-ніви, адже стільки навколо обману. Слава Богу, знайшлися ентузіасти, котрі проявили ініціативу і зрушили справу з мертвої точки. Таким виявився депутат селищної ради Юрій Миколайович Зігун. Саме він звернув увагу на безгоспну водонапірну башту на поруйнованій фермі. Споруда та ржавіла вже не один рік, до неї почали придивлятись охочі заробити на металобрухті. На той час до роботи вона була вже не придатна, але ідею депутата підтримали, вдалися реконструювати споруду, яка до цього служила не одне десятиріччя. Башту відремонтували, тепер потрібно було прокладати водогін. Якраз у районі працювали монтажники із Конотопа, які газифікували села. Їх послуги виявилися найдешевшими. Їх і запросили облаштувати систему водопостачання. Конотопський проектувальник Василь Васильович Коблюк підтвердив свій високій фаховий рівень у перші ж відвідини селища. Спеціаліст запропонував створити кілька кооперативів по кількості водонапірних башт, які залишалися у селищі від колишнього колгоспу. Люди нарешті повірили, стали збирати кошти. Нині дмитрівці з водою, гроші кожна родина вкладала значні, але це себе виправдало. Раніше ходили до криниць, це відносно зручно серед дня та як надворі хороша погода. Тепер інша справа: день-ніч, завірюха чи мжичка – повернув кран: набирай води скільки потрібно, не виходячи з кухні, то задоволені навіть ті, у кого криниці остаточно ще не пересохли. Наш досвід показує, що сподіватися потрібно лише на себе, на власний кошт.
Від фіскального органу - до сервісної служби
- Деталі
- Категорія: Офіційно
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 19:11
Складовою частиною податкової реформи, що проводиться в Україні, про що неодноразово наголошував міністр доходів і зборів Клименко Олександр Вікторович, є реформування та модернізація державної податкової служби України, головними завданнями якої є створення умов для забезпечення добровільного виконання платниками податків - вимог податкового законодавства, повного та своєчасного надходження податків до бюджетів усіх рівнів, прозорості діяльності органів державної податкової служби та створення нової інформаційної інфраструктури державної податкової служби.
Бахмацька міжрайонна податкова інспекція, що об»єднала платників Борзнянського та Талалаївського районів, як і вся податкова служба в цілому, націлена на абсолютно нові підходи до виконання своїх функцій і будує свої взаємостосунки з бізнесом шляхом взаєморозуміння і налагодження партнерських відносин. Наше завдання – працювати так, щоб сплачувати податки було легше, комфортніше, і сплачувалися вони добровільно і в повному обсязі.
Податковою службою вводяться нові сервіси й робиться акцент на поліпшення якості обслуговування платників податків. На сьогоднішній день пріоритет податкової служби - платник податків. І платники Бахмацької МДПІ вже встигли оцінити й випробувати якість послуг Центру з обслуговування платників податків, який обслуговує більше трьох тисяч платників . У Центрі можна одержати весь спектр податкових послуг. Це і отримання необхідних свідоцтв, довідок, надання податкової звітності, а також інформацію щодо змін у податковому законодавстві, заповненню податкової звітності і т.п.
Жрець храму Знань
- Деталі
- Категорія: Наша пам'ять
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 19:05
За традиційними православними канонами померлих поминаємо ще раз на сороковини. Саме в ці числа настав 40-й день, як пішов у вічність засновник нашої гімназії, наш наставник і вчитель Микола Семенович Третяк. Хто знав нашого керівника поверхово, так би мовити, неглибоко, нерідко помилково вважали його людиною суворою, занадто серйозною, сухою. Насправді ж він – добряк, залишається у пам`яті чулим, людяним, доброзичливим. А ще вмів пожартувати і сам, і цінував гумор інших. Миколу Семеновича пам`ятаємо ліриком, переконував, що дітям потрібно надавати не лише знання, а й виховувати в них почуття прекрасного. Це він започаткував зустрічі з творчими людьми – нашими земляками. Тепер у гімназії це традиція. Ті зерна добра, посіяні колись нашим керівником у дитячі душі, дають сходи ще й нині.
Матеріали для цієї сторінки готували сьогоднішні учні гімназії і ті, кого він навчав багато-багато літ тому. Ми присвячуємо її нашому ВЧИТЕЛЮ.
Осінні мелодії
- Деталі
- Категорія: Дитяча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 19:01
Серпневі тумани
Упали на росяні трави
І бабине літо на струнах
сріблястих бринить.
Розпалює осінь
Багряне багаття в дібровах
І золотом листя
У танці осіннім блищить.
Вдягла горобина
яскраво-червоне намисто,
Шипшина розвішала в лісі
свої ліхтарі,
А в небі журливо курличуть
ключі журавлині, -
Не хочеться їм відлітати
в далекі краї.
Мелодія осені тихо лягає на струни,
А вітер ночами тужливо її виграє.
І сріблом холодним у небі
виблискують зорі,
А мжичка осіння зігрітись
ніяк не дає
Хитрунка Іринка
- Деталі
- Категорія: Дитяча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 18:56
Іграшки перебирала.
- Що шукаєш, доню мила? -
Мама тут заговорила.
- Не шкарпетки і не гроші,
Ну вже, звісно, й не колоші.
Що шукала доня мила,
Іра все ж не пояснила.
Та цього ніхто не знав:
День вчорашній десь пропав.
Бабусин город
- Деталі
- Категорія: Дитяча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 18:54
Відшуміли літні дощі, відсалютували громи, відсміялись веселки. Майнула сяючою сріблом павутинкою красуня-осінь. Іде вона скромно й гордо співучими гаями, луками, стомленими стиглими полями.
Ось і на наш город завітала гостя усміхнена, чарівна, пишна. Мов фея, змахнула вона палицею-невидимкою – і вже не просто город у нас, а город-казка пишається в росі, сяючій діамантами. Чого лише немає на цьому городі! Чим лише не віддячує лагідна, доглянута невтомними руками земля восени!
Уже стоять у копичках золоті снопи ясніючих теплом і сонцем пшениці і ячменю, уже викошені, висушені й складені у красиві полукіпки духмяні трави.
А на грядках – яка вимріяна, дорога серцю краса! Смарагдовою зеленню хизуються близнята-огірочки, напоєні дощами, зігріті теплом. На високих стеблах полум’яніють гіганти-помідори, усміхнені, умиті росами, чистенько обполені. А гарбузи – мов жовтогарячі сонця , послані небом до нашого урожаю. Та ще блискучі синьоокі баклажани, ніжношкірі цукіні, із яких мама варить смачненне варення, що пахне лимоном і щедрістю літа.
Шкільна тиша
- Деталі
- Категорія: Дитяча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 18:52
Ви знаєте, що є на світі тиша польова? Це шепіт достиглого колосся. Є тиша лісова - вітрець приліг спочити у верхів’ях сосен. Є тиша морська - крила парусів упали на дзеркало води. Є ранкова тиша , коли все завмирає в чеканні великого дива - народження сонця. Тиша ночі - перекинуте в річну гладінь зоряне небо.
А ще є тиша особлива – шкільна. Щоранку поринаю в неї, бо приходжу у свою альма-матер чи не найперша (так у мене склалося із транспортом). Обережно ступаю тихими коридорами, щоб не порушити спокою, і вслухаюся в німе відлуння кроків.
Ранок несміливо зазирає у великі вікна, кидає світло на білизну стін, пастельними кольорами фарбує панелі й підлогу, перетворює на екзотичні рослини квіти у вазонах.
Детальніше...