Головна

Як і обіцяли - про головні рішення незавершеної 35 сесії міської ради, що мала трикратне продовження. Вже після неї відбулася чергова, і питання, яке вирішувалось, було настільки актуальним, що всі інші відійшли, як мовиться, у тінь. Як ми повідомляли, на тому екстреному засіданні було вирішено передати наше комунальне підприємство «Бахмачтепломережі» в оренду обласному, як єдиний вихід із критичного стану.

А от попередня сесія слухала звіт міського голови і «прийняла його до відома» – так чудернацьки називається ця бюрократична невизначеність: і не схвалили, і не полаяли, а усвідомили. А питань до мера було чимало. Болюче – тарифи. «Чому нові тарифи вже прийняті, а договори з квартиронаймачами не укладені?»– запитання В.І Байло викликало низку інших. Зокрема: Що таке «громадське обговорення», яке повинно передувати прийняттю тарифів? Де воно було і як підводилися його підсумки? Виявляється, ви, шановні бахмачани, обговорювали. За законом, орган місцевого самоврядування мусить так званий регуляторний акт просто оприлюднити – будь-де: в газетах, на сайті (Регуляторний акт був надрукований в газеті «Порадник», №42 від 17 жовтня 2008 р. Для тих, хто не знається у сучасних технологіях, пояснюємо, що для обговорення на сайті треба мати підключений до інтернету комп’ютер. До речі, як ми не шукали такий сайт в інтернеті - так і не знайшли!)

За місяць, з 17 листопада по 17 грудня, в Бахмацькому районі сталося 40 дорожньо-транспортних пригод, в яких загинуло десятеро людей і 52 травмовано. Крім того, лише механічними пошкодженнями (тобто транспортними) закінчилися ще 86 ДТП.

Так, 17.11.2008 р. водій Т., керуючи автомобілем УАЗ-3803, державний номер СВ 1371 АС, збив велосипедиста С. Останній потрапив до лікарні на лікування.

Ми, жителі вулиці Тесленка з провулками, хочемо подякувати нашому обласному депутату Таісії Олексіївні Марченко за допомогу. Довго ми жили у темряві: хоча на вулиці й багато ліхтарів, та не працювали вони, напевне, з часу розпаду СРСР. Проблем ще додала недавня газифікація, бо ж вулицю перерили, то мало того, що темна, а ще й нерівна дорога – не подарунок для ніг пішохода, особливо для людей немолодих. Довго спотикалися та калюжі, грязюку обминали, довго чекали, що побачать нашу проблему ті, хто мусить дбати про благоустрій міста, та бачимо, що треба, мабуть, самим про себе дбати, то й стали добиватися. Почали звертатися в різні інстанції ще з березня цього року, та щось не зрушувалося нічого з місця. Поки не звернулися до Таїсії Олексіївни. А знаємо обласного депутата, бо вона – наша, бахмацька, ще й з нашого мікрорайону. І вирішилося питання, яке так довго «висіло» в повітрі, як ті проводи, яких так не вистачало нашим освітлювачам – всього 100 метрів.  Тепер нам світять вісім ліхтарів, обіцяла Таїсія Олексіївна ще два додати, бо ж вулиця довга, а на одному з провулків взагалі жодного немає.

 

У попередніх числах “Порадника” ви мали змогу ознайомитися з історичними нарисами Дмитра Дороша „Місто моєї зрілості” у моїй редакції, де події доведено до 1919 року. Нариси Дороша писалися у 70-ті роки ХХ століття, коли у суспільстві панувала комуністична ідеологія, й об’єктивне подання подій (тобто, з різних точок зору) не було можливим. Наш час дозволяє заповнити прогалини у історичних нарисах шановного краєзнавця.

Нещодавно в інтернеті я надибав цікаву книжку «Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. Настольная и дорожная книга для русских людей. Том VII. Малороссия». Хоча том має назву “Малоросія”, але, як зазначено у передмові до цього тому, матеріал, викладений у ньому, стосується лише трьох губерній імператорської Росії: Чернігівської, Полтавської та Харківської. До історії нашого краю дотичні відомості, які викладені у главі сьомій (“Шляхи сполучення”) другого відділу [1], де описані водні, грунтові та залізничні шляхи, які пролягають територією вищезгаданих губерній, та у главі дев’ятій третього відділу (“Шляхи, які прилягають до Києва й лінії північної частини області”), де описані населені пункти, які розташовуються навколо основних тогочасних залізниць, з якої я й подаю наступні відомості початку ХХ століття про Бахмач та навколишні села й містечка, які складають цьогочасний Бахмацький район; у квадратних дужках подається сторінка тому, на якій згадано даний населений пункт (такими ж дужками позначені мої пояснення до тексту).

22 грудня 2008 р. (понеділок) закінчується строк сплати:

- єдиного податку, що сплачується суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами за листопад 2008 року.

Закінчується строк подання:

- декларації з податку на прибуток підприємства за 11 місяців 2008 року;

- декларації з ПДВ за листопад 2008 року платниками, які сплачують даний податок щомісяця;

- звіту про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства за листопад 2008 року;

- розрахунку акцизного збору за листопад 2008 року.

Є така сентенція: світ - велике село. Наука ж твердить, що всі люди планети пов`язані один з одним не далі ніж в сьомому ступені. Спробуємо і ми підтвердити цю сентенцію на прикладі подій і людей, що близькі і знайомі нам, складають частину історії рідного краю. Отже, сучасна Бахмаччина, конкретно - село Кропивна, Санкт-Петербург і Київ.

В другій половині ХVIII століття справа йшла до повної ліквідації автономії Козацької держави. Спочатку гетьмана К.Розумовського примусили  зректися булави, а управління Лівобережною Україною передали генерал–губернатору П.Рум`янцеву-Задунайському, а в 1782 році наступила і повна ліквідація автономії. Сталося це, в числі інших причин, і завдяки застосуванню давнього принципу всіх імперій – „Розділяй і володарюй”. Посполиті, тобто селяни, і частина козаків були закріпачені, а козацькій старшині було „даровано” Катериною ІІ дворянське достоїнcтво. Практично ж всі дворяни в Україні походили з тієї старшини, тобто були вихідцями з гущі народу, звичайно є і поодинокі винятки з цього правила..  Частина лівобережного козацтва зберегла свою назву аж до 1919 року, хоча в дійсності це були вже не воїни, а вільні селяни, щось на зразок державних селян у метрополії. Та й далеко не вся  старшина зберегла той статус, що вона мала в Козацькій державі. Яскравий приклад тому - багатолітня судова тяганина П.Куліша за отримання належного йому дворянського звання, як потомкові досить високої посадової особи  в часи Гетьманщини, що так і закінчилась для видатного письменника повним фіаско.Очевидно, що такі випадки були непоодинокими, оскільки не  оминула їх і наша література. Пригадаймо класичний приклад  з прізвищем Беруля і Боруля, так талановито описаний І.Карпенком-Карим в одній із своїх сатиричних комедій на основі власного сімейного досвіду.

Порушивши в минулому номері тему тепла, чи то пак, його відсутності в оселях бахмачан, «Порадник» ніяк не сподівався продовжити її й через тиждень. Нам говорили, що питання «в процесі вирішення» – улюблений чиновний вираз. Та й календар разом із синоптиками красномовно говорить, що йде не до літа. Отже, відключили Бахмач від опалення у вівторок ввечері, у середу автор обійшла дитячі садочки, де крім іншого поцікавилася, чи був у них будь-хто з міської ради. І була здивована негативною відповіддю. «Ну, мабуть, «вирішують»,- заспокоюю свій критичний голос. В останній робочий день тижня йду дізнатися про ситуацію у міській раді – у другій половині дня всі кабінети зачинені. Згадую, що у неділю, 7 грудня, їхнє професійне свято – День місцевого самоврядування. Ну, так, саме час святкувати, майже за О.Пушкіним: «Пир во время чумы». Може, даремно грішу на людей – «вирішують питання» і вже завтра будемо з теплом? Та завтра закінчилося тим, що з вівторка закрили школи й дошкільні заклади, а інші нещасні користувачі послуг КП «Бахмачтепломережі» мерзнуть й далі. Що робить влада у такій критичній ситуації? Може, звернулася у якійсь спосіб до населення: мовляв, не хвилюйтеся, люди, ми працюємо над питанням, чи таке інше? Все ж легше було. Ні, мовчить. Люди, покинуті напризволяще, не мовчать і спосіб звернення винаходять, на відміну від тих, хто завів місто у глухий тунель. Друкуємо листа до редакції.

 

В минулому номері «Порадник» порушив питання тепла, тобто його відсутності в оселях бахмачан. Напевне, прочитавши публікацію, до нас зателефонували з Городища – ситуація схожа. В місцевій школі надто незвичний принцип опалення. Поїхали подивитися власними очима. Веду розмову з директором Городищенської школи Доброрізом Миколою Петровичем.

«Так, дійсно, ситуація у нас не зовсім звична – топимо в позаурочний час. Нашій школі, і котельні разом з нею, більше 40 років – у 1967 році побудована. І нікому  до минулого року і в голову не приходило ставити під сумнів її (котельні) безпечність. А у 2007 році заборонили її експлуатацію з огляду на небезпеку. Справа в тому, що вона знаходиться під будівлею школи, в підвалі.  (Чули й ми, начебто були десь трагічні випадки. Звісно, це діти, й аргументи тих, хто заборонив, зрозумілі.- Н.Т) Чому ж 40 років мовчали? Та як би там не було, опломбували. Городище нині газифікується, то маємо надію, що торкнеться це і нас, планується встановлення модульної газової котельні, вже нібито й придбаної, тільки поки що не оплаченої. Але це – плани, а зараз поки що працюємо ось в такому режимі». Микола Петрович знайомить мене з листом районного відділу світи до відповідних служб області з проханням надати все ж таки дозвіл на експлуатацію  нині існуючої котельні, на початок опалювального сезону він був отриманий з настановою: котельня повинна працювати «тільки в нічний та позаурочний час». Наказом відділу освіти  зобов’язано «директора взяти роботу котельні під особистий контроль». Ось така ситуація. 

 

Напевне, кожен з жителів Бахмача мав змогу споглядати  будинок, що зводиться неподалік вулиці Жовтневої біля магазину  «Бумі маркет». Намагаючись завжди тримати наших читачів в курсі подій міста, газета «Порадник» спробувала дізнатися все про цю новобудівлю. Погодьтеся,  великого баштового крану наше місто,  не бачило вже, мабуть, років із двадцять.

Про зустріч ми домовилися з генеральним директором ДП «УкрСіверБуд» Верешею Віктором Федосійовичем.

- «УкрСіверБуд» працює на будівельному ринку вже десять років і має великий досвід в зведенні багатоповерхових будинків. За весь час свого існування наше підприємство ввело в експлуатацію понад 50 000 кв.м житла.