Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Головна
Віце-президент із Борзни встановила перший пам'ятник Тарасу Шевченку
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 13 січня 2012, 22:56
Людина ця визнана в світі, а у вітчизняних довідниках згадується тільки в енциклопедичному - „Чернігівщина”. На самій же Чернігівщині немає жодної вулиці, установи, яка б носила ім’я відомої землячки, і чи є де й в Україні – невідомо. У той час як, наприклад, Марку Бернесу Ніжин установив навіть пам’ятник, бо співак, якого пам’ятають хіба що ветерани війни, народився тут.
Як писала колись сама Христя Алчевська: «Українці ще доста не навчилися шанувати своїх діячів». Ці слова повною мірою стосуються й пошанування нащадками цього славного роду, який залишив значний слід в історії української культури. Однак широких заходів з приводу пошанування визначних культурних діячів України у нашому соціокультурному просторі щось не було чути...
Наша славна Чернігівщина може гордитися своїми синами і дочками, які здобули визнання не тільки свого народу, а й далеко за межами України. Серед них - рід Алчевських, у лоні якого бачимо Христину Данилівну (дівоче прізвище Журавльова), віце-президента Міжнародної ліги освіти, батьківщиною якої є добре відома з вітчизняної історії стародавня Борзна, на той час повітове містечко Чернігівської губернії.
Не замовкай, не сумуй, акордеон
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 06 січня 2012, 22:46
Іван Монько
Івану Моньку, учню школи мистецтв, ще не доводилось брати участь у музичних конкурсах. То, зрозуміло, хвилювався юний акордеоніст на звітному концерті, на який запросив свою класну керівничку Наталію Василівну Васечко і ровесників з рідного восьмого міської школи №1. Програму склав з урахуванням уподобань любителів популярної класики і прихильників сучасних мелодій. Хвилювалась з ним і викладач школи мистецтв - Любов Василівна Сафригіна. Та вже перші звуки акордеона повернули впевненість і виконавцеві, і наставниці юного музиканта.
Молочні ріки, кисільні береги...
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 06 січня 2012, 22:42
У останньому числі „Порадника” минулого року автор обіцяла розповісти про „передноворічні казки із сесії міської ради”. Поясню іронію.
Вона стосувалася виключно одного виступу на останній сесії минулого року. І то не депутата, а гостя. Це був С.М.Вєрєтєнніков - адміністративний директор нині діючого підприємства ТОВ„Бахмачмолоко” , а раніше – ТОВ „Бахмачконсервмолоко”, а ще раніше – ЗАТ „Бахмачконсервмолоко”... Злі язики подейкують, що все це - одна назва, з варіаціями. Тобто власник один. Та навіщо ж пліткам вірити – спитаємо самого адміністративного. Запитав депутат М.Прокопенко, дипломатично додавши: „...якщо це не комерційна таємниця”. Сергій Миколайович Вєрєтєнніков відповів: „Я не уполномочен это сообщать”. Робимо висновок – таємниця.
Так от, про казки. Розповідав директор, що незабаром ми знову побачимо бахмацьку згущенку – товариство має намір запустити виробництво. Щоправда, перед цим визнав: ні для кого не секрет, що підприємство знищене практично відсотків на 80. Ким – не уточнив. І на запитання про терміни теж точної відповіді не було. Пролунало наступне: „В рамках утвержденного собственником графика...” І в чому ж буде вона випускатися... „Без жестяно-баночного цеху? Можливо, пакетована”? – було запитання від голови. Сергій Миколайович запевнив, що як і раніше – в банках. На третє питання депутата М.Прокопенка: „Скільки робочих місць створено?” - була відповідь: „На сегодня работают порядка 10 сотрудников...”
Бахмачу - 145!
- Деталі
- Категорія: Наше інтерв'ю
- Опубліковано: П'ятниця, 06 січня 2012, 22:37
„Порадник” уже повідомляв читачам, що на одній із сесій міської ради було ухвалено рішення про відзначення 145-річного ювілею заснування Бахмача у 2013 році. Історично рух на дільниці Ворожба-Дарниця Курсько-Київської залізниці був відкритий 17 грудня 1868 року, який ми можемо вважати днем заснування селища, що згодом стало містом Бахмачем. Для підготовки до святкування створено робочу групу, ми ведемо розмову з тим, хто „закрутив” цю справу – краєзнавцем, депутатом міськради М.Виноградовим.
- Михайле Михайловичу, що вже зроблено і які найближчі плани?
- Для популяризації Бахмача запропоновано видавати часопис. Він має бути не тільки історико-краєнавчим, адже у нас є письменники, поети, можливо, хтось захоче опублікувати свої твори. Тому назвали його так - „Бахмацький альманах”. Видаватися він буде не менше ніж раз на рік. Як я особисто вбачаю, він повинен стимулювати не тільки краєзнавство, а взагалі культурний рух міста. От, наприклад: у нашому обласному центрі є філармонія, висококласні музиканти. Чому б не запрошувати їх хоча б раз-два на рік – на такі собі „Бахмацькі філармонійні вечори”, чи „Батуринські” тощо?
Скринька знахідок
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 06 січня 2012, 22:34
Шановні читачі, дякуємо за вашу довіру нашій газеті і за те, що ви своїми дописами: інформаціями, замальовками, нарисами - допомагали створювати обличчя „Порадника”. Прагнемо враховувати і ваші критичні зауваження, поради і пропозиції. Одну з них, подану нашим читачем і дописувачем Дмитром Лазуном, спробуємо втілити в життя. Він пише, що нерідко люди гублять свої речі, а ті, хто знаходить, не знають, як їх повернути господарям. Як один із варіантів Дмитро Олександрович пропонує приносити знайдене до редакції „Порадника”, а оголошення про знахідку допоможе відшукати власника. Він же пропонує й інший, більш мобільний варіант - телефонувати до редакції, повідомляючи про знайдені речі і свої координати. А хто загубив, може дізнатись, теж зателефонувавши до нашої „Скриньки знахідок”. Друга пропозиція більш прийнятна для тих, кому добиратись до нас складно. Авторство назви теж належить турботливому нашому дописувачу.
У нашої „Скриньки” вже є знахідки. 25 грудня біля шляхопроводу знайдено ключ з подвійним секретом. Виготовити дублікат такого візьмуться не в кожній майстерні. Тож чекаємо на власника. Маємо інформацію про велосипед, залишений напризволяще на подвір`ї гімназії ще восени. Нехай не впадає в розпач і власниця загубленої сережки.
Раз на Водохресний Вечір дівчата ворожили...
- Деталі
- Категорія: Наші свята
- Опубліковано: П'ятниця, 06 січня 2012, 22:28
Улюбленим і неодмінним атрибутом Святок (з Різдва по Хрещення) були гадання: люди прагнули заглянути в майбутнє, яка доля чекає на них, чи збудуться бажання. Особливо «віщими днями» вважалися Василів вечір - 13 січня і Водохресний Святвечір - 18 січня. І за старих часів, і сьогодні ворожать, як правило, молоді люди. Дівчата найбільше хочуть знати, хто буде чоловіком і коли відбудеться весілля. Під час чергових музейних експедицій були записані спогади про дівочу ворожбу жительок Бахмаччини.
Прилєпко Ганна Василівна (1926 р.н., с. Бахмач):
„Ворожать, зазвичай, увечері, коли настають сутінки. При цьому ніщо не повинно відволікати. Збиралось в хаті багато дівчат. У бочку, в якій місили тісто, кидали папірці з іменами та професіями. Папірці ретельно перемішували, й кожна дівчина із заплющеними очима вибирала. Що написано на папірці – таким буде наречений ”.
Закон чи обушок?
- Деталі
- Категорія: Спогади старого адвоката
- Опубліковано: П'ятниця, 06 січня 2012, 22:25
Роман братів Вайнерів «Ера милосердя» більш відомий за телесеріалом «Місце зустрічі змінити не можна». Часто цитованим став вислів одного з головних героїв цього твору капі-тана Гліба Жеглова: «Злодій повинен сидіти у в‘язниці!» Це навіть намагається використовувати як прапор то одна, то інша політична сила.
Менш відомою, але єдино правильною є позиція іншого героя цього твору – оперуповноваженого Володимира Шарапова:
- Якщо закон разочок під один випадок підім‘яти, потім під другий, потім почати ним затикати дірки кожного разу в слідстві, як тільки нам з тобою знадобиться, то це не закон тоді стане, а обушок! Так, обушок…
Таку позицію зрозуміти важче, але вона - єдино правильна. Саме вона є, принаймні має бути, домінуючою в діяльності адвокатів. До речі, Жеглов у суперечці стосовно доведеності вини підозрюваного Груздєва зауважив, що Шарапову краще було б йти не в сищики, а в адвокати.Теза про непорушність закону є вірною не лише для кримінальних справ, а й для цивільних. І не лише для адвокатів. Це має бути непорушним принципом кожного юриста. Якщо він є порядною людиною.
Передноворічна казка від "Порадника"
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 30 грудня 2011, 21:54
Ми вас вітаємо! Новий рік у Бахмачі „запустили”: 27 грудня урочисто відкрили міську ялинку.
Як годиться, із Дідом Морозом, Снігуронькою, хороводами, навіть з колядками... І з владою. Офіційної у нас – три: міська рада, районна рада і районна державна адміністрація. Від першої вітав наш міський голова П.М. Шимко, від другої – заступник голови В.М.Сорока, від третьої – голова РДА О.І. Допа. Не обій-шлось без подарунків, і ви, напевне, уже й догадуєтесь – від кого. Біг-борди з його портретом ощасливлюють бахмачан до кожного свята, ось і зараз уже з Новим роком вітають на мосту. Під ялинку народний депутат подарував нам феєрверк. Ну звісно, не сам, а одна з його помічниць, які на всіх бахмацьких урочистостях стоять в одному ряду з чинною владою. Свідомо не називаю імен, бо ж хіба від перестановки доданків зміниться сума?..
Людей на відкритті було багато, та святковий настрій спостерігався хіба що в дітлахів. Обійшла натовп кілька разів, думаю – ну може, це я така невесела, та ні, навіть молодь у санта-клаусівських ковпачках відпускає якісь скептичні репліки, більшість... просто присутня. Не бачила я свята на обличчях моїх земляків. Мабуть, невипадково і погода у нас така – не новорічна, то природа відчуває наш настрій. Агов, де ти, свято?
А може, то Чорний Дракон – 2012 рік – так суворо дихає? Чорний бо...
Хто продовжить?
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 30 грудня 2011, 21:52
Гарний подарунок зробили дорожники, реконструювавши шляхопровід – головні ворота міста. Тепер дворівневий перетин залізниці й вулиці став зручнішим і для транспорту, і для пішоходів.
Підіймався днями тим ошатним тротуаром і подумав, що найбільше порадів би цьому ремонту наш земляк, мій старший товариш Петро Андрійович Лук’яниця. Багато хто з бахмачан, особливо людей старшого віку, знав цього невгамовного, енергійного чоловіка. Був він залізничником, працював кранівником на контейнерному майданчику, по суті – звичайний робітник. Але була притаманна йому одна риса – не терпів він несправедливості, чиновницької зарозумілості, бюрократизму. Його принциповість помітили, запросили у народний контроль. Всіх, хто намагався жити за рахунок інших, хто обважував, обраховував, обдурював, він наполегливо викривав і нещадно критикував. Його гострі публікації з’являлись не лише у районній пресі, а й у залізничних виданнях, тодішніх „Рабочее слово” і „Гудок”, де він був позаштатним кореспондентом.
Творці нашого міста
- Деталі
- Категорія: Новини міста та району
- Опубліковано: П'ятниця, 30 грудня 2011, 21:48
„Порадник” запропонував підрахувати гарні події за минулий рік. На цьогорічному Дні міста відзнаку „Почесний громадянин Бахмача” вручили Олександру Дмитровичу Марченку. Вашій увазі – інтерв’ю з людиною, що будувала практично все у місті.
- З готовністю відповім на всі запитання, тільки прошу, зважте, не я один, колективом зводили і „Хіммаш”, і житло, і допоміжні споруди. Зробили і справді багато, дивуюсь, скільки встигли. Якби такими темпами продовжувалось міське будівництво, Бахмач був би зовсім іншим, - так почалась наша розмова з Олександром Дмитровичем Марченком, керівником найпотужнішої будівельної організації за всю історію нашого міста.
– Ні, професією будівничого не марив. Так склалось життя. Родом із Тиниці. Нас у мами було п’ятеро - я і четверо сестер. Батька призвали у 1941-му, відтоді - ні вісточки, ні словечка, ні солдатського трикутничка, де поліг, нічого не знаємо. Мати чекала довгі роки, вже коли й годі було сподіватись, жевріла в ній надія. Мені тоді виповнилось два, що міг пам’ятати!? Усе, що знаю про батька, Дмитра Терентійовича, розповіла ненька, Одарка Данилівна. Вдовбувала в голову, що мріяв він, аби син вивчився. Оте його бажання вважав батьківським запові-том, з тим і жив. Здолав я сім класів. Що далі? Закінчити 10-річку, а потім? Подався у Конотопський технікум цивільного будівництва. Міркував, це найближчий заклад, тут і навчання продовжу, і професію отримаю, тоді і матері допоможу, і сестрам. Подумки радився з батьком, здалось, мій вибір він підтримав. Добирався до технікуму робочим поїздом, ходив тоді ”Плиски – Конотоп”. Підйом о четвертій, майже 12 верст пішки до полустанку під Халимонове. У руках корзинка-годувальниця з кількома картоплинами, з пляшечкою молока, інколи перепадав шматочок сальця. Такими були мої непрості „університети”. Закінчив науку в 1957, два роки, як належало, відпрацював. Обзавівся новими друзями, з начальством відносини склались нормально. Всі просили залишатись у Каховці. Мені й містечко подобалось, і люди. Уже начебто і погоджувався, а як почну ”радитись” з батьком, відчуваю, він не вдоволений. Мовляв, на кого неньку залишаєш. І згадалось, як вона вдосвіта лаштувала оту корзинку, коли натомлена прокидалась, щоб мене і гарячим нагодувати, ще і в дорогу налаштувати теплих бульб. Ні, не зраджу я ні матір, ні сестер, ні рідну сторону - і подався на Тиницю. Скучив за сільською роботою, справа звична - у свиней і біля корови лад дати, у курятнику щось прибити, на городі допомогти – так злетіло тижнів зо два.
Детальніше...