Головна

Землю не можна продавати!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Актуальна тема

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 11:03

Іван Франко писав колись: «О, земле моя! Всеплодющая мати…» А хіба матір можна продавати?!

Земля, як космічне тіло, створена вищою Божественною силою. Земля в якості грунту- творіння Матері- Природи. Скажіть, кого можна поставити володарем Землі та грунту? Люди повинні розумно, з любов’ю користуватися земними благами та примножувати їх. Господарювати на землі по-людськи, а не варварськи. І буде тоді наша планета, дійсно, як квітучий сад, грунти доглянуті, поля родючі. Схаменіться, землю продавати не можна. Вона не товар, а основа життя. Росинка на травичці блищить. Я її не займу. Тихенько пройду у ранкову блакить. О, щаслива ця мить, коли Сонце я зустрічаю. Хай завжди нам світить Сонце, і від його тепла станемо ми всі добрішими, розумнішими.

Ліана Лещенко

Берегите свои кровные

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 10:46

Замечал ли читатель, к каким товарам в «ФОРЕ» подходят покупатели-пенсионеры в первую очередь? Нередко они устремляются к овощам и фруктам с истекающим сроком реализации. Почему так, думаю, объяснять излишне. У этой, ободранной как липка, части населения каждая копейка на счету.

Живут такие и по соседству. Иногда просят купить что-нибудь на рынке. Как-то услышал недовольное ворчание женщин, что-то у них не сходилось в расчетах. Оказалось, всякий раз обнаруживали недовес.

- Выбросьте ваши безмены, - уничижительно отозвался о их весах, канторах и прочих «железках».

Но не тут-то было. Помните у Высоцкого: «Бабушки-старушки – ушки на макушке…»

В который раз попросили купить рыбки. Заплатил ровно за кило. А пенсионерки опять обнаружили недовес. И стали меня донимать. Мол, это не только нас обманывают. Одним словом, достали. Меня, к тому же, супруга командировала на базар ещё раз. Прихватил покупку и сразу же отправился в мясной павильон, к контрольным весам. Досада, павильон к полудню оказался пуст, то и весы под замком. Попросил знакомую взвесить злополучную рыбу. Недовес! Подхожу к другой – тот результат, но цифры разнятся. Еще дважды проверял вес – уже дома вывел среднее арифметическое 70 граммов. Ну, что там 70 г, заметит кто-то. Но не скажите это моим пенсионеркам. Они быстро сосчитали, что их, впрочем. впервую очередь меня, надули на 2,50 грв. И началась арифметика – с каждого по столько, да сколько покупателей, да …

Меня же обескуражил разнобой в весовом хозяйстве предпринимателей на рынке. Давайте идти к европейским стандартам. А там, если ты не открыл свою лавчонку вовремя, то можешь и с рынка вылететь. А уж если недовесил или обсчитал, то могут вывернуть на голову мошеннику всю покупку. В этом на европейцев ровняться не призываю, а вот к контрольным весам давайте не стесняться подходить. Берегите свои кровные.

Борис Бобрышев

Его правоту подтвердило время

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 10:26

Три десятка лет назад в сводках производственных показателей предприятий района упоминался и «Торфоучасток» с. Гайворона. Всё собирался побывать на том производстве, чтобы рассказать о коллективе, но все как-то не складывалось. И вот, спустя многие годы, случай свёл с бывшим руководителем торфодобытчиков Петром Ивановичем Метлой.

Предприятие давно кануло влету, но, вспомнив былое, разговорились. Пенсионер оказался интересным собеседником. Наше общение затянулось, хотелось узнать более о добыче местного топливного материала, что сегодня – актуальная тема. Ещё больше заинтересовал необычный жизненный путь уже не молодого гайворонца, на прожитых годах которого оставили отпечаток и невзгоды периода Великой Отечественной, и трудности колхозного быта в послевоенное время, и нездоровое увлечение спиртным, которое моему рассказчику удалось преодолеть.

Родился Петр Иванович в Григоровке в 1929-ом. Отец, вчерашний хлебороб, на волне стремительных преобразований революционной власти оказался в обойме руководителей среднего звена. Работал председателем сельсовета. Наступил лихой 37-ой год. Многих репрессировали, среди «врагов народа» оказался и директор Дмитровского зернозаготовительного предприятия. Вот на его место и откомандировали Метлу-отца. Очень не хотелось Ивану Ивановичу этой должости, но в то время судьбой каждого распоряжались партия, власть, номенклатурные чиновники. Хозяйство досталось хлопотное, кроме несунов хлебному резерву угрожали и грызуны, и вредители - от болезней до жучков, и прохудившаяся крыша. У Метлы-старшего начались бессонные ночи…

Тогда 8-летнему Петру было невдомёк, почему переезд в райцентр, коим была в то время Дмитровка, не вызывал у родителей должного энтузиазма. И почему они с опаской косились на квартирный служебный телефон, заслышав очередной звонок. Из трубки могла прозвучать судьбоносная весть, конец тридцатых – особый период в жизни страны Советов.

Беда пришла с другой стороны.

Живе серед нас

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 10:00

Минуло відтоді тижнів зо два, дощик поквапив у хату. Радіоприймач передавав хід засідання Верховної Ради. Вирішувалось питання реформування медицини. Цирк та й годі. Ляшка вже так дістали, що перейшов на відверто не літературну лексику. Нашого обранця можна зрозуміти. „Тупцюють” нардепи на місці. Згадала про нашу медичку, про нашу рятівницю, Антоніну Володимирівну Чорну. Цікаво, чи додасть реформа їй наснаги, чи ні? Найвірогідніше, залишиться вона такою ж людяною, відгукливою, перейматиметься чужими проблемами і болем. Навіть не уявляю, як би ми, зеленівці, обходились без її золотих рук. Антоніна Володимирівна працює в селі з 91-го року. Вже та обставина, що жодного разу, йдучи у відпустку, не залишала нас напризволяще, залишаючись у Зеленівці, багато про що свідчить. Не злічити всі випадки, коли не лише вдень, а й серед ночі, у заметіль і під осінню мжичку, через замети і листопадове бездоріжжя добиралась до хворих. Теж маю вагомий привід згадувати нашу рятівницю добрим словом, коли вона позбавляла від наслідків гострого отруєння і мене, і добрий десяток моїх земляків. І тоді Антоніна Володимирівна показала свій високий професіоналізм, хоча було непросто перевідувати одночасно у різних куточках села відразу таку кількість постраждалих. Слава Богу і її вмінню, всі повернулися до повноцінного життя.

А.В.Чорна подає приклад ставлення до людей. Вчимось її організованості і дисципліні. Це кидається у вічі вже, як підійдеш до її садиби. Все облаштоване, доглянуте, обсаджене квітами. Радує, що її життєвий шлях медика обрав і її син. Сергій завершує шостий курс. Скоро матиме право повертати здоров’я українцям. Так хочеться, щоб він був схожий на маму-лікаря.

Від імені земляків-зеленівців найщирішими словами вітаю нашу добродійку, рятівницю і просто добру, задушевну людину Антоніну Володимирівну Чорну. Нехай щастить їй на кожному кроці.

Любов Дорошенко

Подяка

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 09:41

Нещодавно в мене виявили небезпечну хворобу, яка потребувала невідкладного хірургічного втручання. Лікування цієї хвороби дуже дороговартісне. Моя сім’я не мала таких коштів. Завдяки всім небайдужим людям, які мені допомогли, мене прооперували.

Хочу висловити особливу подяку колегам по роботі на чолі з керуючим АТ «Ощадбанк» Сорокою В.М., Сторубльову Я.М., Іваненку А.П., Риженку С.І., Дроботу М., Кияшку Г.Г., Кияшку Д., обласним та районним депутатам, підприємцям Моргуну Д., Слабченку В.М., Качан В., Лапі О.М., Торуті П.М. та іншим, працівникам вагонного депо, відділу соціального захисту, однокласникам, сусідам, знайомим, близьким, родичам.

Я та моя рідня від щирого серця дякуємо вам за вашу моральну та матеріальну підтримку. Хочу побажати вам та вашим близьким міцного здоров’я, щастя, радості. Хай ваші сім’ї біда обходить стороною.

Тетяна Марцинкевич

Книзі бути, про Героїв не забути

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 09:19

У цьому році відзначатиметься 870-ліття села Бахмач, яке свого часу було центром Бахмацького князівства, сотенним містечком Ніжинського полку і волосним у Конотопському повіті. Бахмацька сільська рада видала книгу „Село Бахмач: сторінками історії”. Тепер готується третє її перевидання. Про це розповів голова сільської ветеранської організації Володимир Соловецький в одному із попередніх випусків „Порадника”. Робоча група по підготовці видання ще раз звертається до всіх небайдужих до славної минувшини з проханням допомогти у збиранні експонатів і матеріалів. Редакція ж попросила Володимира Михайловича розповісти про нові сторінки сільського літопису.

- У цьому році село Бахмач, крім згаданого 870-річчя, відзначає 30 років ветеранської організації, 143 роки Бахмацькій сільській восьмирічці №2.

Разом з тим відходять у вічність Герої Перемоги. Гірко усвідомлювати, що більшість воєнного покоління уже там, під могильними хрестами, а скільки їх спочивають вічним сном на чужині? Живих серед нас стає все менше і менше. Відходить у вічність покоління, яке знало голод і холод, що знало найбільшу, найкривавішу і найстрашнішу з воєн – Другу світову.

Уже немає з нами й Анатолія Тимофійовича Онищенка. Здається, зовсім недавно працював учителем і директором Бахмацької восьмирічної школи № 3, педагогіці віддав 50 літ. Ще 15 років був головою ветеранської організації села Бахмач ІІ. Запам’ятався нашим сучасником, нашим старшим товаришем і наставником, заслуженим ветераном Великої Вітчизняної війни. Анатолій Тимофійович – кавалер двох орденів Червоної Зірки, ордена Вітчизняної війни, ордена Богдана Хмельницького ІІ ступеня та трьох десятків медалей.

Народився Анатолій Тимофійович 8 листопада 1918 року в багатодітній трудовій сім,ї де вміли і хотіли працювати.

Мальовничий куточок біля школи на березі річки Бахмачки мої земляки здавна називають Попівкою.Це його мала батьківщина. У сім’ї він – друга дитина, мав старшого і двох молодших братів, сестру. Батько працював на залізниці. Дитинство випало на непрості 30-ті роки. Горезвісний 1933-й Онищенкам вдалось пережити без втрат. Анатолій зростав здібним хлопчиком. Ще до першого класу навчився читати і писати, адже дитинство пройшло на подвір`ї школи. Десятирічку закінчив з відзнакою, а в 1939 році опанував повний курс українського відділу мовно-літературного факультету Ніжинського державного учительського інституту ім. М.В.Гоголя. Восени мобілізовали до лав Червоної Армії, у складі артилерійської бригади брав участь у фінській війні. За бойові заслуги отримав перший орден Червоної Зірки, мав поранення. До червня 1941 року проходив службу в 17-й артилерійській бригаді командиром 120-мм гармати. На початку Вітчизняної брав участь в обороні Ленінграда. А вже в листопаді бригаду переправили під Москву. Учасник легендарного Параду 7 листопада 1941 року і контрнаступу Центрального фронту. Отримав поранення. Після одужання направлений навчатися до Другого Ленінградського артучилища. У квітні 1943-го закінчив прискорені курси командирів вогневих взводів. У складі артбригади обороняв місто Ржев на Волховському фронті. А в січні 1944 сприяв прориву блокади Ленінграда.

«Поезії криниця»

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Літературна сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 08:54

Триває конкурс «Поезії криниця». Уже понад 10 населених пунктів Бахмацького району представили творчість своїх поетів. Сьогодні прийшла черга Валентини Нужної, що народилася в чудовому селі Рубанка. З самого дитинства пише вірші. Творити її надихають мальовнича природа рідного краю, мамина пісня, любов до поезії.

Моя Україна

Медовим різнобарв’ям пахне Спас,
Налитим яблуком і волошковим
літом.
Добро і віра єднають завжди нас
І душу гріють благодатним цвітом.
Наповнились засіки зерном
дорідним,
Жовтавою стернею виблискує
земля.
Усе довкола наше, українське,
рідне
Сплетіння рук і помислів броня.
Вербово-калинова дорога у світи
І проліском незайманим кохання.
А головне, щоб не спіткнутися, іти,
Від витопів до повного єднання.
Я щиро вірю в нашу правоту
І єдність України неподільну.
І землю предків нескорену, святу,
Народ наш український, вільний.

Спасибі моїм учителям

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Історія з життя

Опубліковано: П'ятниця, 30 червня 2017, 08:30

Мені майже 80. Дивуюся власним рокам, які намистинками нанизалися на нитку мого життя. Подій на віку пережила немало, здавалося б, через непроглядну далечінь літ вже не роздиш шкільних подій. Та це не так, час від часу згадую школу, однокашників, вчителів. Найчастіше ті спомини теплі і приємні, хоча дитинство нашого покоління було далеко не райдужним. Не так давно стався ще один слушний привід згадати нашу рідну 48-му – Альма-матер відзначала своє 125-річчя. А нещодавно дізналася, що нашому вчителю біології і хімії Павлу Мефодійовичу Шимку незабаром виповнилося б 110 літ, і наплинули спогади...

Хімія мене не дуже цікавила, з цієї науки пам’ятаю твердо хіба що Н2О. А от ботаніка, зоологія – інша справа. Павло Мефодійович міг так захоплююче розповісти, що вже іншими очима дивилася на відомі до того квіти і трави, на все, що плавало, літало і бігало. Кінець маминого городу бився лобом об берег русла Борзенки. Колись вода тут була прозора, як сльоза, водилися метка риба і ліниві тритони, хвилясті пиявки і водяні жуки. Щовесни жаби-квакушки зоводили галасливі хори, а невгамовні солов’ї рвали своїм співом тишу над річечкою. Тут тобі і флора, і фауна. І не заспиртовані експонати у банках, а живі – закріплюй теорію уроків на природі.

Дуже подобалися практичні заняття, коли займалися щепленням яблунь, груш. У шкільному розпліднику вирощували безліч саджанців, їх реалізовували. Якось батько купив плодові деревця для саду, що вони з шкільної ділянки, дізналася через роки. Гордилася, коли підщепи прижилися на яблуні. А через кілька літ пепен-шафран обрадував десятком плодів білого наливу, потім - солодкою путівкою, своїм звичним червонобоким врожаєм завершував сезон золотий ранет...

Закінчила лише семирічку. Батькам важко було ставити на ноги чотирьох доньок – після війни минуло тільки 8 років. Нинішні одиннадцятикласники – ще діти, а тоді навіть семикласник – майже доросла людина. Багато моїх однолітків влаштовувалися на роботу.
Летів час, вийшла заміж, народила дітей, дочекалася онуків, правнучка. Вже давно на заслуженому відпочинку. Перший час нудилася без звичного ритму життя, без звичайної турботи, без колективу. Якось пригадалася шкільна теплиця, наш невгамовний Павло Мефодійович, його наука. Загорілася бажанням відновити навички парникової справи, і почалося...

Тільки весняний день урівнювався з ніччю, а то і раніше, починала висівати перець, селеру, помідори, баклажани. Ростила огірочки у горщиках, щоб за тепла висадити у грунт вже сформовану рослину. Став у нагоді досвід роботи на дослідних шкільних ділянках, скільки раз згадувала добрим словом свого наставника. (А все ж недаремно тодішня 48-ма залізнична, нині четверта міська, шість разів!!! відряджала своїх учнів на Виставку досягнень народного господарства у Москву. Це завдячуючи старанням нашого ВЧИТЕЛЯ).

Погруддя Кобзаря відлили... з Леніна

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Середа, 28 червня 2017, 12:11

У Бахмачі, на День Конституції, урочисто відкрили пам’ятник Великому Кобзареві.

Завдяки зусиллям громади, бахмацьким депутатам, особисто міського голови Павла Шимка 28 червня було відкрито пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку.

Звучали палкі промови, цитувалися вірші Кобзаря і власні, отець Володимир освятив погруддя, струни бандури викликали душевний трепет нотами „Заповіту”...

Куди пішов метал зі скинутого пам’ятника тирана і як перетворився у погруддя Кобзаря - про це читайте у найближчому номері „Порадника” більш докладно. А зараз для вас – фоторепортаж з місця події.

Олег Рубан