Головна

Приємні сюрпризи

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Подорож Бахмацьким районом

Опубліковано: П'ятниця, 08 вересня 2017, 10:21

Уже збирався залишати Курінь, коли угледів знайомого.

- Не інакше, як хочете розповісти про підвищену оплату за паї? - почув від курінця зразу ж після привітання.

- А що відбулося ?

- Не знаєте?! По 12 процентів Булах платить! – ця новина відразу змінила мої плани.

І ось я в кабінеті директора ПСП „Авангард” Василя Миколайовича Булаха. Найперше моє питання стосується якраз отих 12 відсотків.

- Так, виплачуємо. Ви знаєте, найбільше в житті не люблю зрадників і брехунів. Коли просив курінських пайовиків надати землю в оренду, то обіцяв їх у винагороді не ущемляти. Платило ПСП одну з найбільших орендних винагород у районі. У минулому році було, наприклад, 9 відсотків. Життя зараз у людей непросте, хочеться допомогти. За результатами цьогорічного господарювання можемо бути щедрішими. От і вийшли на 12%. Між іншим, це 2,4 мільйони додаткових виплат. Люди знайдуть їм застосування. Що залежить від мене – зробив. Обіцяв – виконав, інакше не можу.

- Цікаво, якими ж врожаями віддячило цьогорічне жнивне поле ?

- Що ячмінь, що пшениця дали на круг по 65 центнерів. Це результат старання наших і агрономів, і механізаторів. Коли брав землю, обіцяв людям, що дбатиму про неї, що буде вона не менш врожайна. Слово і тут дотримав. Тоді гумусу мали 4 відсотки, тепер - 4,5. Це результат дбайливого ставлення до ґрунтів, які заправляємо не лише міндобривами, а й органікою. Це задоволення наше господарство дозволити собі може – у нас 2700 голів великої рогатої худоби. Зважте, вийшли на показник прийнятний для продуктивного ведення сільськогосподарського виробництва – маємо на 100 гектарів угідь 100 корів. Звісно, на результат працює і правильно застосована агрономами сівозміна, і використання елітних сортів насіння.

Тут рідний і милий для серця поріг

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Зі школи й про школу

Опубліковано: П'ятниця, 08 вересня 2017, 10:00

Cкільки років минуло, скільки змін відбулося у рідній школі, а все ж звичне хвилювання охоплює завжди, як приходжу до нашої Альма-матер. Не дивлячись на переміни, реформи, нововведення і, навіть, на зміну влади, свято Першого Дзвінка залишається все таким же яскравим, хвилюючим, оптимістичним. Адже до школи приходять першачки, а випускники готуються завершити навчання. Батьки одних і других покладають на своїх нащадків надії, що здобудуть міцні знання, змужніють, стануть на ноги, порадують своїми досягненнями у подальшому житті.

Присутніх поздоровляє зі святом знань директор школи Ірина Олександрівна Онищенко. Бажає учням наполегливості в оволодінні знаннями і почуття гордості за причетність до колективу з багатими традиціями. До її побажань приєднуються голова районної ради Віктор Міщук, помічник народного депутата Валерія Давиденка Володимир Мельник, міський голова Павло Шимко. Лунають вірші і мелодійні куплети у виконанні першачків...

А ось звучить малиново і перший шкільний дзвоник у виконанні шестирічної Юлечки Корінь та одинадцятикласника Андрія Веракси.

У тій дзвінкій мелодії чується ритм вірша:
Дорога до школи й до знань -
найсвітліша,
Світліших і кращих немає доріг,
І школа для кожного з нас - найсвятіша,
Це рідний і милий для серця поріг.

Борис Бобришев

Автошколі ТСОУ – 50 років!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 08 вересня 2017, 09:37

У вересні Зразковій імені Героя Радянського Союзу М.В.Кадуна автошколі ТСОУ виповнюється 50 років. З цієї нагоди зустрівся із заслуженим працівником освіти України М. В.Іващенком, який віддав автошколі чотири десятиліття, з яких 32 роки її очолював.

- Михайле Васильовичу, пригадуєте, як автошколу укрупнили за рахунок Борзнянської? Як воно складалося?

- Це відбулося у березні 1978 року. Передувало тому, що буквально за рік нашому колективу вдалося обладнати новозбудований корпус для теоретичного навчання у відповідності з вимогами нових стандартів підготовки фахівців. А далі, не збавляючи темпів, збудували та обладнали автомобільний парк зі всіма елементами, корпус лабораторно-практичних занять, стрілецький тир, спортзал. Разом з тим звели їдальню, овочесховище, гуртожиток, котельню, трансформаторну підстанцію. Звісно, наша база домінувала.

До речі, у зв’язку з галопуючою інфляцією прийняли рішення випікати у їдальні автошколи дешевий хліб, який споживали і курсанти, і викладачі. Користувалися паляниці не абияким попитом серед жителів прилеглого до школи мікрорайону.

- Досить часто відвідував колектив і переконувався, що автошкола з кожним роком розширювала діапазон підготовки фахівців.

- Дійсно, навчально-матеріальна база та досвідчений педагогічний колектив дозволяли постійно розширювати кількість напрямків підготовки. На той час мали ліцензії на підготовку автомеханіків, інструкторів практичної їзди, водіїв автотранспортних засобів всіх категорій, трактористів, комбайнерів, операторів комп’ютерного набору. За 50 років автошкола підготувала 70 тисяч фахівців різних спеціальностей.

- Пам’ятаю, як спілкувався з «козачатами». З чого почалося?

Щасти тобі, корабель знань!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 08 вересня 2017, 09:14

На шкільне подвір’я заглянуло осіннє сонце, немовби відчувши урочистість моменту, зігріло всіх своїми променями. Більше півсотні разів бувала на подібній урочистості, але завжди перший дзвоник бентежив, хвилював. Сьогодні Пісківський НВК І -ІІІ ст. розпочинає новий навчальний рік. Усе, як завжди, але є особливість - виступаючі у своїх промовах говорять стисліше, мовлять про головне, концерт не затягують – прагнуть швидше сісти за парти, за навчання.

Відкрила свято директорка школи Валентина Костянтинівна Євченко. Привітала голова райдержадміністрації Тетяна Миколаївна Неділько. А ще сказав слово наш колишній учень, можливо, найкращий учень - директор місцевого ПСП Валерій Петрович Колоша.

Прибув, як завжди, не з порожніми руками. Доставив гостинці – солодощі місцевого виробництва. А ще дізналися, що виділив 500 тисяч гривень на ремонт сільського Будинку культури. Це додаток до мільйона, наданого місцевою владою. На фоні цієї новини ще мелодійніше і бадьоріше пролунав перший дзвоник, що довірили зробити першокласниці Вікторії Вовк і дев’ятикласнику Володимиру Іващенку.

На урочистій лінійці колектив школи провів нас, пенсіонерів, на заслужений відпочинок. Це повинно було колись статися, але на душі зробилося трішки сумно. Валерій Петрович винагородив пенсіонерів преміями, а Валентина Костянтинівна подякувала за багаторічну, плідну працю. Знайшла такі прості, але вагомі слова, які торкнулися струн серця, змусили зволожніти очі.

Знаю, що ми знайдемо ще привід прийти до нашого сільського храму знань - може, підстигне котресь свято, може, захочеться побути хоча б мить серед гомінкої дітвори, може, скучимо за колегами...

Дивилася на школу, якій віддано більше півсторіччя життя, яка своїми євровікнами нагадувала ілюмінатори величезного пароплава. То хочеться побажати кораблю знань великого плавання морями науки, здібних учнів, відповідальних, талановитих учителів і всього-всього найкращого, що може бути у нашому житті.

Мотрона Євченко

Коли в дім прийшла біда...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 08 вересня 2017, 08:38

У мій дім завітало лихо. І сталося це тоді, коли ніхто цього не чекав. До такого ми зовсім не були готові… Я досі з жахом згадую той страшний день і не можу повірити, що це відбувається насправді.

Отже, це сталося 11 серпня. Того дня мені на диво часто телефонував мій брат Андрій. Він ніяк не наважувався поділитися своїм хвилюванням. Виявилось лікарі підозрюють, що у нього лейкемія, іншими словами – рак крові. Брат просив мене нікому не розповідати про його страшний діагноз, принаймні допоки він не підтвердиться.

Після нашої з ним розмови мені почали телефонувати батьки. Вони ніби відчували біду. Ви навіть уявити собі не можете, як тяжко мені було з ними говорити. З очей бігли сльози, страшенно боліло серце і підкошувались ноги. Так хотілося їм все розповісти… Але я не могла, я ж обіцяла Андрію. І я всіма силами намагалася не показувати їм, що щось не так.

Страшним ударом для нашої родини стало підтвердження лікарями діагнозу. Я ніколи в житті не бачила своїх батьків у такому стані. Вони старіли просто у мене на очах. Це ж їх єдиний син, їх радість, їх гордість.

Ми не можемо зрозуміти чому ця хвороба обрала саме його. Адже він із 6-го класу присвятив себе спорту. У нашому домі знаходиться безліч його грамот, медалей, кубків. Він завжди і у всьому був першим – у навчанні, в спорті. Він не має ніяких шкідливих звичок. Чому?!

Ще гірше стало коли ми дізнались, що в Україні таку хворобу не лікують. А лікування за кордоном коштує 150 тис. дол., а це – 4 млн. грн. Де дістати такі кошти гадки не маємо. Тому звертаємося за допомогою до кожного, кожного, хто читає цю статтю, кожного хто має дітей і просто до всіх небайдужих. Лише разом нам вдасться назбирати таку суму. Будьте милосердні, адже на його місці може опинитися кожен.

Окремо хочемо висловити подяку всім небайдужим до нашого горя. Спасибі вам за допомогу!!! Нехай Господь береже вас та ваші сім’ї.

Ви також можете допомогти Андрію, надіславши кошти на банківський рахунок: 5168-7556-2604-2101 (отримувач – Гринь Андрій Іванович).

Віра Чепурна

День незалежності разом з Русланою

Рейтинг користувача:  / 1

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Понеділок, 04 вересня 2017, 12:15

Не дивлячись на холодну погоду і на дощ, що раз по раз зривався, в цей день гетьманська столиця України - Батурин - сяяла всіми барвами. Справжню дику енергію й закарпатську екзотику привезла на 26-у річницю Незалежності у серце української державності співачка Руслана.

«Батурин – місто, куди має приїхати кожен українець і повернутися звідти справжнім громадянином з усвідомленням видатного місця України у світовому устрої. Адже коли сусіди тільки рубали вікна в Європу, Україна часів Мазепи вже була тою справжньою Європою, важкий шлях до якої згодом забрав у нашої держави стільки століть і життів…

Загибель Батурина – це безумовно страшна трагедія і велика поразка, але для нас, сучасних українців, ця трагічна подія має стати уроком історії, що відділить у наших серцях і головах зерно від полови, навчивши нас не ставати на коліна перед ворогом, не спускати прапор, не здавати фортець», — говорить зі сцени Руслана.

Своїм виступом вона мріє започаткувати нову щорічну традицію – зустрічати День Незалежності України серед справжніх патріотів у столиці Гетьманщини.

Розпочався концерт у Цитаделі о 19-00. «На розігріві» у відомої співачки були бахмацький рок-гурт «Протифаза», «Новий день» з Конотопа, співачка My Ree з Ужгорода.

Руслана ж прийняла естафету о 21-00 виконанням рок-версії гімну України. «Беручи до уваги всі події, через які ми пройшли, я хочу, щоб ми правильно розпочали цей захід на цій історичній землі…» Після чого усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх загиблих за незалежність України.

Протягом усього вечора Руслана виконувала улюблені шанувальниками хіти, здивувавши глядачів оригінальним співом.

У тобі снагу черпаю і любов

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Понеділок, 04 вересня 2017, 11:58

У Щучій Греблі бував не часто, то легко згадую всі відвідини. Двічі побував на тутешній молочнотоварній фермі, пригадую одне з перших святкувань Івана Купала на мальовничих околицях села. Найурочистішою подією запам’яталось відкриття сільського клубу. То був останній подарунок радянської влади, від тоді тут нічого настільки маштабного не зводилося.

Почалося село з одноіменого хутора ще у першій половині XVII сторіччя. Заклали його козаки Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Найбільшого розквіту набуло з будівництвом тут цукроварні та цегельного заводу. Старожили неодмінно згадають паровий млин, який за переказами найстарших годував округу борошном ще до революції.

Село було людним, мешкало тут більше тисячі жителів. У перший рік незалежності, наприклад, лише одних виборців налічувалося більше 600. Тепер у Щучій Греблі залишилося менше 200 мешканців, серед яких левова частка – пенсіонери.

Нещодавно випала нагода відвідати цей мальовничий край ще раз, нею стало святкування Дня села. Його мешканці проводили його вперше, то вирішив приєднатися до їх урочистості.

Відбувалася подія у центрі біля клубу, людей назбиралося доволі. Поприїжджало багато щучегребельців на малу батьківщину з віддалених усюд. Перш ніж почалась офіційна частина, юрбилися біля стенду із давніми фотознімками, нерідко впізнаючи себе і своїх односельчан. За кожною фотокарткою своя неповторна мить, своя історія, свій спогад. Не оминали увагою чудові вишивки, які виготовили місцеві майстрині Надія Нужна, Юлія Касяненко, сестри Крестіна і Вероніка Кушніренки. Й сам затримався біля рушника Ольги Малиш - ”На щастя на долю, на вірну любов” . Значить, ще звучатимуть у Щучій Греблі весілля, відвідуватимуть село з дорогоцінними пакунками лелеки, ще житиме цей благословенний край.

Як водиться, згадали селяни своїх героїв. Серед них – фронтовики Великої Вітчизняної війни. На жаль, ветеранів уже нема серед нас. У пам`ять про них юнь покладає квіти до пам’ятника визволителів села.

Національний День Ферми

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Понеділок, 04 вересня 2017, 11:36

Ставлення до семінарів маю не однозначне. Не злічити, скільки випало їх спостерігати. Відразу пригадую ті, що пов’язані з газетярською справою. До участі в них, як правило, не примушували, але фотожурналісти охоче відгукувалися на пропозицію, бо то були корисні заходи. Скільки часу спливло, а ще й зараз пам’ятаю навчальні зустрічі з Валерієм Інютіним з „Деснянської правди”, Юрієм Олійником з РАТАУ, Борисом Коробєйніковим з АПН. Та і спілкування з колегами-районщиками давало позитивний ефект.

По іншому пригадуються сільськогосподарські семінари по сівбі, по догляду за культурами, по їх збиранню, по підготовці приміщень до зимівлі... У радянські часи у цій справі діяв принцип обов’язковості, а кофіцієнт корисної дії тих заходів був вкрай низький. З року в рік одне й теж, то не охоче відвідували їх і керівники господарст, і спеціалісти.

Чи не першими семінарами, які викликали не підробний інтерес, стали ті, що відбувалися на базі пісківського господарства. Новообраний керівник тодішнього КСП Валерій Колоша виявився новатором у запровадженні новітньої техніки у всіх галузях сільгоспвиробництва. Саме тут уперше в районі застосували зерноплющилки, побачили у роботі екструдер, а згодом на луки вийшли косарки-плющилки. То були перші ластівки у справі впровадження новітніх технологій. Як запрацював доїльний зал, то їхали сюди вчитися вже з багатьох регіонів України. До речі, цей зал - перший доїльний комплекс не тільки у районі, таких не було тоді і в області.

І от знову завітав у Піски, обабіч знайомого Співочого поля вже „пришвартувалися” кілька десятків автівок, та ще продовжували прибувати інші. Тепер тут готувалися не до мистецьких заходів, а мав відбутися Національний День Ферми. Підходжу до столу реєстрації, цікавлюсь географією прибуття учасників. Найбільше приїхало з Чернігівщини і Сумщини, трохи менше зі столичної області та з самого Києва. Ще завітали представники з Полтавщини, Дніпропетровщини, Харківщини. Звертаю увагу на представнитва фірм, намагаюся перерахувати, та де там, збиваюся. Це і не дивно, адже серед партнерів заходу близько півсотні фірм, товариств, холдингів.

Офіційними організаторами заходу зазначені Асоціація виробників молока України (АВМ), Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) та консалтингова компанія «Дикун», та все ж відчувається вплив пісківських традицій. Вони проявлялися у всьому – і як піснями стрічали учасників співочі гурти „Берегиня” і „Смоляни”, як щедро накрили господарі столи продукцією свого виробництва, як провели парад корів голштинської породи, а пізніше - породистих коней, перетворивши останній у показ козацьких кінних вправ (недаремно ж директор ПСП «Пісківське» Валерій Колоша – ще й отаман Чернігівського округу Війська Запорізького). І завершили семінар змістовним концертом місцевих аматорів, а ще провели лотерею цінних призів. Думаю, довго учасники зібрання згадуватимуть щедрий фуршет, де левова частка страв – то виробництво місцевого ПСП «Пісківське».

Бережіть жінок!

Рейтинг користувача:  / 2

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Понеділок, 04 вересня 2017, 11:06

Я висловлюю власну думку з приводу, що Пенсійна реформа передбачає скасування права виходу на пенсію за вислугою років освітянам і медикам.

Як освітянин, я проти цього. Треба зберегти цей пункт Пенсійного законодавства, щоб люди, котрі пропрацювали на педагогічній ниві більше 20 років, мали змогу піти на пенсію за вислугою років.

Висловлюю подяку Олегу Ляшку, який постійно підіймає питання стосовно того, щоб жінки мали змогу виходить на пенсію у віці 55 років .
Треба берегти жінок, які працюють, виховують дітей, мають сім’ї. Не секрет, що вже після 45 років організм за біологічними показниками починає працювати проти себе.

А як вважаєте ви, земляки?

Ліана Лещенко, с.Курінь