Головна

Не поспішай із сірниками

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: Вівторок, 01 вересня 2020, 18:00

Природоохоронники застерігають від спалювання сухої трави, опалого листя, інших решток. Кажуть, це дуже шкідливо, мабуть так. Проте природне багаття супроводжувало людину весь вік. Як палає костерчик із хмизу, то шкоди від того мінімум. Гірко-солодкий димок вогнища нагадає рибну юшку на березі водойми, чи шашлики на природі, не більше. А от, як котрийсь телепень шпурне у вогнище пластикову пляшку, чи шмат гуми, тут вже не потрібно висновків екологів – звісно, це шкода здоров’ю. Дивує, як легковажно ставимося до власного і до здоров’я інших. Знаємо, як шкодить тютюнопаління, а з цигаркою в роті бачимо зустрічних ледь не на кожному кроці. Онкологія легенів – чи не найбезпечніша недуга. Таку ж хворобу можуть викликати і рештки спаленої пластмаси – пляшки, пакування, старі іграшки, зношені одяг та взуття.

Нещодавно вичитав, що постійно подразнюваний димом епітелій слизової оболонки дихальних шляхів не здатен протистояти мікробам і вірусам. Зразу ж спадає на думку COVID-19. Та й без нього погано тим, хто страждає на бронхіти, бронхіальну астму, риніти чи тонзиліти.

Порушення законодавства може призвести до штрафів, та чи не найбільше постраждає палій, як захворіє сам, чи його дитина, чи майбутня невістка чи зять. То ж давайте поміркованіше розводити багаття там, де цього робити не варто.

Микола Жила,
с.Курінь

Праздник, обреченный на успех

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: Вівторок, 01 вересня 2020, 17:25

Бахмачский праздник бега состоялся ХХХІІ раз. Карантин сместил его график с весны на лето, но от этого спортивное действо стало еще краше. Прибыли именитые спортсмены, молодые и ветераны. Стартовало более полторы сотни бегунов из 5 областей, 15 городов. Наш край представляли лёгкоатлеты Бахмача и Батурина, Писок и Курени, Фастовцов и Грироровки.

Впечатлял не только количественный, но и качественный состав участников, среди соревнующихся - два мастера спорта международного класса, семь мастеров спорта, чемпионы Европы, призеры чемпионатов мира, чемпионы Украины.

Учредители мероприятия - Бахмачский городской совет и ДМК «Гармония», при поддержке председателя районного совета Николая Иванюка, редакции районной газеты «Порадник», Радикальной партии, Аграрной партии, ПСП «Пісківське», ОО „За майбутнє Бахмаччини”, магазина „Каролина”, депутата районного совета Владимира Примака, бывших воспитанников ДМК «Гармония» - мастеров спорта Сергея Кровлайдиса, Дарьи Михайловой и Евгенией Прокофьевой. Помогали Сергей Пулинец, Геннадий Плыгун, Олег Ильченко, Александр Олефиренко.

Включились волонтеры из СШ№5, Писок, ветераны спорта, коллективы РДК, скорой медицинской помощи, ГАИ. Читатель, обрати внимание на многочисленность спонсоров, доброжелателей и покровителей Всеукраинского пробега, уже это обстоятельство обрекало спортивный праздник на успех.

Младшими участниками стартов были батуринцы Андрюша Журавель (2018 г.р.) и Катя Васина (2013 г.р.).

Старшими – Иван Пата - 82 года (Шостка) и Екатерина Шведова – 77 лет (Глухов).

На 6-км дистанции победили: Павел Олейник (Щорс, мастер спорта, призер чемпионата Европы), Евгения Прокофьева (Бахмач, мастер спорта международного класса, чемпионка Украины).

Лучшие среди земляков: на 6 км Сергей Кровлайдис – І место (35+), Евгения Прокофьева (абсолютный результат).

Отличились ветераны: Петр Жуков ІІІ место (70+), Надежда Гришко ІІ место (70+), Галина Андрущенко ІІ место (60+).

На 3-км дистанции І место Иван Ровный (Батурин), ІV место Евгения Ковтун (СШ№5).

500 метров – Александр Швыденко ІV место (Гимназия), Грета Машарипова VІ место (Курень). Денис Данько (СШ№5) был в не кокуренции, опередил всех, стал обладателем кубка.

Все участники получили памятную медаль, пакет со сладостями. Был предоставлен обед, чай и минвода - вдоволь.

Занявшие призовые места награджены денежными премиями. А безпроиграшная лотерея восполнила пробелы и дала шанс всем-всем.

Такого спортивного, содержательного и веселого праздника бахмачане не припомнят. Поблагодарим за организацию мэра Павла Шимко и председателя детско-молодёжного клуба (ДМК) Бориса Михайлова.

Борис Седач

P.S. За соревнованиями следил и наш земляк - Почетный гражданин Черниговщины, депутат областного совета Григорий Данько, хотя пребывал на Чемпионате Украины по вольной борьбе юниоров во Львове.

Григорий Владимирович поздравил бегунов-призеров, особенно порадовался успехам легкоатлетов родной школы №5 и обещал не оставить это без «последствий», ожидайте приятный сюрприз.

Турнир его памяти

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Спортивна сторінка

Опубліковано: Вівторок, 01 вересня 2020, 17:00

Юные футболисты Бахмачской ДЮСШ с нетерпением ожидали проведение турнира, посвященного памяти Александра Борисовича Соболева – результативного игрока, успешного тренера, бывшего директора спортивной школы. Более десяти лет он защищал спортивную честь города, района на зеленых полях области и даже республики. Состязание ставало традиционным и планировалось на май уже в четвертый раз. Пандемия перечекнула графики, но упразднить их вовсе не смогла. Турнир все же состоялся 18 августа, в нем приняли участие 4 команды из Борзнянской, Конотопской и Бахмачской ДЮСШ. Наши земляки были представлены двумя дружинами – 2012 и 2013 годами рождения.

Любители игры в кожаный мяч собрались под спортивными знаменами на стадионе „Колос”. Баталиям на поле предшествовала официальная часть. Были сказаны теплые слова в адрес преждевременно ушедшего страсного поклонника футбола А.Б.Соболева. Собравшиеся почтили память о Александре Борисовиче минутой молчания. Турнир стартовал.

Обратил внимание на особо активную поддержку игроков болельщиками. Вскоре природа этого явления вияснилась – ныне на скамейках для зрителей преобладали мамы участников состязания. А кто может болеть за сыновей преданней матерей?

Наши юные земляки демонстрировали слаженную игру. Особенно понравилась встреча с конотопскими соперниками. Не потому, что бахмачане выиграли, а потому, как с первой до последней минуты матча были нацелены на ворота соседей.

Спонсором турнира уже в который раз выступил запомнившийся щедростью меценат Алексей Соболев. Алексеем Александровичем движет и светлая, благодарная память об отце, и желание продолжить его дело воспитания начинающих спортсменов, и популяризация здорового способа жизни. И самым ярким и действенным тому примером было участие в турнире Вити Соболева – внука Соболева-старшего.

Победителями турнира стали бахмачане-восьмилетки. На втором месте - борзнянцы. Третью ступеньку пьедестала почета заняла команда Конотопа.

Возвращался со стадиона через соседний двор, несколько подростков, согнувшись каждый над своим смартфоном, скучно коротали время. Эта немая картина так контрастировала с переполненным эмоциями турниром, с целестремленной, подвижной детворой, что стало жаль подростков с обворованным детством.

Борис Строгий
На снимке: бахмачские футболисты с наставниками. Фото Натальи Шаховой.

Магия давних фото...

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: Вівторок, 01 вересня 2020, 16:30

Вот как говорит об этом ИНТЕРНЕТ: «Фотография –уникальное явление, ведь на фотоснимках можно запечатлеть происходящие события, интересные моменты, красивые места, любимые лица, моменты, которые никогда больше не повторятся… Благодаря им, можно вернуться в прошлое, ведь просматривая фотографии, мы вспоминаем многие замечательные моменты жизни. К тому же для кого-то фотография – это не просто увлечение, а ещё и профессия и даже искусство.

Поэтому не удивительно, что у этого явления есть и свой персональный праздник – Всемирный день фотографии, который все фотографы и ценители данного искусства отмечают 19 августа…»

Как-то встретил в Facebook фотоснимок запечатлевших коллективы хлебной и рыбной баз в туристической поездке в Закарпатье, многих на снимке узнал, хотел рассказать о тех людях, к сожалению, пока что не сложилось. Кажется, было бы интересно узнать о дальнейшей судьбе наших земляков. Может, еще возвращусь к этой теме.
Но вот попал на глаза старый снимок фотокружка

Вот как говорит об этом ИНТЕРНЕТ: «Фотография –уникальное явление, ведь на фотоснимках можно запечатлеть происходящие события, интересные моменты, красивые места, любимые лица, моменты, которые никогда больше не повторятся… Благодаря им, можно вернуться в прошлое, ведь просматривая фотографии, мы вспоминаем многие замечательные моменты жизни. К тому же для кого-то фотография – это не просто увлечение, а ещё и профессия и даже искусство.

Поэтому не удивительно, что у этого явления есть и свой персональный праздник – Всемирный день фотографии, который все фотографы и ценители данного искусства отмечают 19 августа…»

Как-то встретил в Facebook фотоснимок запечатлевших коллективы хлебной и рыбной баз в туристической поездке в Закарпатье, многих на снимке узнал, хотел рассказать о тех людях, к сожалению, пока что не сложилось. Кажется, было бы интересно узнать о дальнейшей судьбе наших земляков. Может, еще возвращусь к этой теме.

Но вот попал на глаза старый снимок фотокружка железнодорожной школы №48 (ныне городская №4). Узнал бывшего своего классного руководителя Тимофея Марковича Зимогляда – преподавателя физкультуры, в прошлом фронтовика, человека с достоинством и твердыми жизненными принципами. Воспитывавшего в своих учениках те качества, которые культивировали чувство товарищества, принадлежности к коллективу, ответственности и обязательности.

Это фото напомнило уже иную школу - железнодорожную №49 (ныне городская №5). Память возвратила на один из школьных вечеров, на которых почти обязательный концерт ученической самодеятельности часто завершался выступлением гимнастической группы. Это всегда вызывало интерес присутствовавших и даже некоторую зависть.

Предлагаю читателям присылать свои фото, которые могут рассказать о интересных моментах жизни вашего трудового коллектива, города, района. Большинство снимков могут заставить нас улыбнуться, взгрустнуть или затаить дыхание.

Большинство снимков хранит в себе магию таинства возвращать в то прошлое, которое застыло на наших фото, которое может быть интересным нашим современникам.

Борис Бобришев

«Упокой, Господи…»

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Наша пам'ять

Опубліковано: Вівторок, 01 вересня 2020, 16:00

Знімаю капелюха, кладу на себе хрест і, вклоняючись над пагорбом останнього пристанища отця Миколая, промовляю звично: «Упокой, Господи, душу спочилого раба твого…» Грайливий вітерець порхає навколо квітників Свято-Георгіївського храму і злеітає угору до верхівок церковних хрестів у темно-блакитну височінь до білосніжних хмаринок спасівського неба. Здіймаю голову, намагаюсь вгадати – за котрою з клубчастих хмар возноситься душа будівничого і настоятеля цієї церковки Миколи Кибалюка. Сьогодні сороковини, як він пішов у вічність, завершивши свій земний шлях.

Як кожен з нас, він прийшов у цей світ звичайною людиною. Народився на Тернопільщині, навчався у звичайній школі, не вирізнявся серед ровесників – любив річку, із задоволенням ганяв м’яча, брав участь у багатьох шкільних заходах. Та згодом помітив, що більше приваблюють православні свята – Різдво, Паска, Трійця, звана у народі Зеленою Неділею. Став регулярно відвідувати сільську церкву.

Як підріс, зачастив до Почаєва, до золотоверхої лаври – перлини православної віри. Благо, до святині велосипедом міг дістатися за пів години. Там почував себе, як на сьомому небі, і вже знав, який шлях обере у своєму житті.

- Армія переінакшить, - запевняв дехто і за плечима, і прямо у вічі. Ні, своїй мрії він не зрадив. Відслужив і вступив до Московської духовної семінарії. А згодом закінчив і Київську духовну академію.

На Бахмаччину прибув у 1980, був настоятелем у кількох храмах, доки не довірили Спасо-Преображенську церковку у райцентрі. Виконував звичні треби прочан – хрестив немовлят, вінчав пари, сповідував, проводжав у вічність. На десятому році служби отримав сан благочинного і вже відповідав за діяльність церков цілого округу.

Стараннями, за безпосередньої участі, при сприянні Миколи Степановича був зведений і Спасо-Преображенський і Свято-Георгіївський храми у місті, і ще 10 церков у окрузі.

Доводилося чути проповіді отця Миколая, жодна з них не повторювалася і були дороговказом у бутті прочан.

Минуло 40 днів, сумуємо без нього всі, хто священника знав, та найбільше горе вразило його рідних - дружину, трьох доньок і шістьох онуків – найдорогоцінніший його скарб, який небіжчик залишив на цьму світі. Поспівчуваємо їм у болісній втраті, а душі спочилого побажаємо: «Упокой, Господи…»

Борис Бобришев

Служба "101" інформує

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: Вівторок, 01 вересня 2020, 15:21

З початку поточного року на території району виникло 54 пожежі, у тому числі 30 пожеж у природних екосистемах. Загинуло 2 людини.

Так, 7 серпня поточного року сталася пожежа сухої трави на відкритій території поблизу с.Бахмач.

Бахмацький РВ У ДСНС України у Чернігівській області вкотре застерігає! В умовах сьогоднішнього надзвичайного рівня пожежної небезпеки значно збільшився ризик виникнення пожеж. Зараз маленька іскра, непогашений сірник чи цигарка можуть призвести до загоряння. У зв’язку з цим просимо вас бути обережними у поводженні з вогнем.

Андрій ЛЯХ, начальник Бахмацького

РВ У ДСНС України у Чернігівській області

Ще є серед нас люди

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 14 серпня 2020, 12:50

Так склалося, що ринок – моє робоче місце, тут заробляю додаткову копійчину до убогої пенсії. А ще базар - джерело найрізноманітніших новин. Котрась удесяте ділиться, як лікується перекисом водню, хтось наполягає, що краще вживати мумійо чи прополіс, інший бігає підтюпцем, а сусід стоїть на голові. Дізнаюсь про поповнення у чиїйсь родині і радію народженню немовляти, а трапляється, чийсь земний шлях завершується. Усе знає базар.

Місяць тому почула про молодих лелек, котрі вивалися із гнізда. Було це біля сільського будинку, немічних гостей з неба доглянули, підгодували. Вони звикли до господарів обійстя так, що ходили за ними по п’ятах. Скоро зробили вибір, стали моститися на сідалі біля несучок, пізніше ночували біля корови. Їжу брали прямо з рук, а як господарка із годівлею барилася, тріскотіли дзьобами і терлися об домашніх.

Незабаром випадок звів з лелечиною благодійницею, дізналася про дивовижну історію з перших рук, почуте розчулило, навіть, спробувала скласти вірша. Потім спустилася з небес на землю і вирішила написати і про добру господарку, і про її лелечину ферму. Та Світлана Михайлівна Пилипенко остудила моє бажання. Свідками нашого спілкування були інші, гуртом стали допитуватися – у чому річ? Виявилося, мешканка Курені остерігається зайвого розголосу і аргументи навела переконливі. На її обійсті колись мешкала приручена ворона. У відсутність господарів підлітки її викрали, зв’язали крила і спалили довірливого птаха на багатті.

Навчена гірким досвідом, Світлана Михайлівна убезпечує лелек від зайвого спілкування з людьми. Навіть сама стала менше контактувати з птахами, аби пернаті не звикали зайве до людей. Усе відганяла їх на стернище, сподіваючись, що вони „затоваришують” з іншими своїми родичами. Та трійця лелечат звично поверталася у двір. Уже зажурилася, що назавжди залишаться поза природнім оточенням.

І ось днями побачила її світле обличчя, здогадалася, її підопічні рушили у мандри.

- Знаєте, яка радість, прибилися до гурту лелек, полетіли. Спочатку раділа, а тепер сумую і тривожусь – чи навчаться самі добувати собі прокорм, чи не потраплять у злі руки.

Дізнаюся, що утримувати цих птахів було досить витратно. Світлана Михайлівна вдячна всім, хто допомагав підгодовувати її пернатих. У першу чергу це Богдан Сипливий, Вікторія Горбач, родина Поправків – Ніна і Микола, тезки – Оксана Лукова і Оксана Мерінова.

- Інколи пофантазую, мовляв, там у небесах розкажуть про благодійників, хто у черствому сьогоденні не розгубив тепло своїх людських душ.

Приєднуюсь до її слів вдячності і я. „Спасибі вам, люди”. Тепер кожного разу здіймаю догори обличчя, чи не вглежу у височині тих трьох лелек.

Галина Заєць

Нехай згадають

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Новини міста та району

Опубліковано: П'ятниця, 14 серпня 2020, 12:00

Зустрівся з давньою знайомою Тамарою Костянтинівною Журавель – завідуючою Митченківським Будинком ветеранів, перекинулися словом.

- Між іншим, ще у травні хотіла вас бачити, а потім суєта-суєт занурила у буденні справи...

Дізнаюся, що співрозмовниця звернула увагу на публікацію „Порадника” про епідемію висипного тифу, що загрожував нашому краю 100 літ тому. Зацікавили цифри, що віддзеркалювали захворюваність і у Митченках. Саме у її селі смертність від висипного тифу виявилась найнижчою. Уже знала, то - не випадковість, а результат сумлінного ставлення до своїх лікарських обов’язків тамтешнього ескулапа - дільничного фельдшера Г.З. Пучковського.

Звісно, Тамара Костянтинівна того доктора не застала. Але пам’ятає, що її бабуся Дарія Ярихтеївна, 1909 року народження, згадувала добрим словом дбайливого, відповідального і турботливого лікаря, який надавав допомогу хворим і вдень, і вночі. По вуличному звали його Гусачок, він на прізвисько не ображався, більше сердився, як не дотримувалися його докторських настанов.

- Вдруге виникло бажання зустрітися з вами після публікації про медичку з колишнього Петровського відділення бурякорадгоспу. Подумала, а чим наша Лариса Анатоліївна не така. Уже ось скільки років завідує сільським ФАПом, має вищу категорію. Колись фельдшерів було двоє, тепер одна. Народу убуває, але хворих не дуже меншає, населення старіє – спробуй знайти здорового. Такого сьогодні рідко зустрінеш і серед молодих.

Ідея сподобалася, при нагоді зустрівся із Л.А.Яременко.

- Що був у наших Митченках лікар з добрим серцем, знала від старших, тепер ось стало відомим його прізвище. Пучковських у селі небагато, очевидно, вони - гілки того роду. До речі, відома окулістка в Одесі Пучковська - теж наша землячка.

Цікаво, що серед митченківців чимало медиків. Може, молодь мріяла стати, як сільський лікар. Сама особисто хотіла бути схожа на тітку Ніну. Вона – лікар-невропатолог на Житомирщині. Сестра втретє лікує на Тернопільщині. У роду було доволі докторів, але то старше покоління, чимало вже пішли з життя.

Біографія моя проста: після дев’ятого пішла у медучилище, закінчивши яке, два роки працювала у Батуринській допоміжній школі, тобто в інтернаті. Хотілося продовжити навчання, пішла до педініверситету на біологічний факультет. Сьогоднішній вуз – задоволення не з дешевих, батьки спромоглися лише на педінститут. Той факультет при додатковій підготовці давав би право працювати санітарним лікарем. Та не так склалося, як гадалося. Вийшла заміж, стала мамою, виховую сина і донечку. Хоча живу у Батурині та працюю у рідних Митченках. Спочатку змусили обставини, а тепер і сама хочу бути серед земляків. А може, душа лікаря-добряка Пучковського спонукає продовжувати нашу благородну справу на землі предків. Стараюсь, може, і мене згадають через роки...

Cпілкувався Борис Бобришев

Хлібороб до глибини душі

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Дати і люди

Опубліковано: П'ятниця, 14 серпня 2020, 11:26

В актовому залі, де відбувалася урочиста частина святкування славного ювілею нашого бурякорадгоспу, розмістили стенди зі світлинами. Найпочесніше місце займали фотографії Героїв Соціалістичної Праці. Про двох – Варвару і Костянтина Романів уже розповідала. Серед тих, хто звеличував і прославляв радгосп та район, почесне місце займав і Герой Соціалістичної Праці Іван Васильович Курбацький. Знімок, зроблений ще замолоду, нагадав, яким привабливим був наш Герой. Таким був він не лише зовні, запам’ятався врівноваженим, розсудливим і працьовитим.

На його хліборобську долю випали важкі випробування – голодовка, Велика Вітчизняна війна, відбудова у повоєнний час.

На фронт Іван Васильович пішов у 1943 році 18-річним юнаком. Під час війни був розвідником. Свідченням бойового завзяття стали чисельні нагороди, які виблискували на грудях ветерана, викликаючи заздрість молодого покоління. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За перемогу у Великій Вітчизняній війні», «За визволення Варшави», «За взяття Берліна».

Потім отримав відзнаки за труд: орден Жовтневої революції, ювілейну медаль «За доблесну працю».

Повернувшись з війни, присвятив себе праці на землі. Спочатку навчався в сільськогосподарському технікумі, а потім – в академії, отримав знання, які вміло застосував на практиці.

Згодом Іван Васильович став керуючим Калинівським відділенням Бахмацького ордена Леніна бурякорадгоспу. Умів організувати людей і повести їх на успіхи. Колектив, який очолив Курбацький, став вирощувати високі врожаї пшениці, цукрових буряків. Ще будучи бригадиром, у 1965 році він виростив рекордний урожай пшениці «Миронівська-808». Саме за той трудовий подвиг його груди прикрасила Зірка Героя та орден Леніна. Чимало років поспіль кавалер Червоної Зірки працював, щоб ще раз підтвердити високу нагороду.

Гортаючи старі підшивки районної газети «Радянське село». часто зустрічаю його прізвище. Адже вклад хлібороба у розвиток району, дійсно, вагомий. Неодноразово він обирався депутатом обласної і районної рад. Та все ж більше запам’ятався як людина щедрої душі, привітна і відгуклива.

Давнє фото до щему у серці так багато нагадало про фронтовика, керівника, хлібороба до глибини душі.

Софія Сорока, ветеран праці