„ Я – оптиміст вічний, хочу пожити, бо роботи багато... Чекайте другої частини під назвою „Маячок”. Тоді вийде альманах „ЗЕМЛЯ І НЕБО”... Якщо залишусь жива – буде продовження” („Ходила доля по орбіті”)

  Альманах дописала смерть. Її чиста душа полинула в НЕБО, а ми залишились на ЗЕМЛІ. Продовження буде, Мотю, обов’язково буде. Бо ти залишила стільки на цій землі – дітей, онуків, друзів, однодумців, пісні, вірші ... і стільки любові.

 

Ось цього дивовижного листа ти писала нам з інституту Амосова, де в котрий раз рятували твоє зболене серденько: „... Я ніколи не ламаю голову над віршами, вони або приходять ніби наперекір моїй долі, або зникають з моєї „орбіти”... Я люблю вислів „Любіть любов”, це трохи ненормальний вислів:

 Дивуюся, милуюся:
Життя іде, пишу я знов,
Я, людоньки, спілкуюся,
Любіть життя, любіть любов.
Любіть любов. Не бійтесь старості,
Чекайте юність із дібров
І заспівайте до зухвалості,
Любіть життя, любіть любов.
Ціна життя? – ціни немає,
Серед баталій і розмов
Свою присутність відчуваю,
Любіть життя, любіть любов.
Ідуть розлуки. Ждем стрічання,
Любіть життя. Любіть кохання.

Останнього свого вечора Мотрона вийшла в фойє кардіології з фотоапаратом: „Хай буде на пам’ять” – зняла все товариство біля телевізора, „колег”-сердечників. Через дві години її не стало.
Відлетіла за обрій світла душа – вічна пам’ять.