Такого вже не обрати
/ 0
- Деталі
- Категорія: Наша пам'ять
- Опубліковано: П'ятниця, 03 липня 2020, 10:21
- Борисе Тимофійовичу,– ледь вагаючись упізнав голос помічниці народного депутата Валерія Давиденка.
- Лесю Миколаївно !? – майже без паузи і навіть досить упевнено відгукуюсь у мобілку.
- Добрий день, Борисе Тимофійовичу, це Леся... Валерій Миколайович не забув Ваше прохання про фотоапарат. Сумно, що не сам вручить... Я проїздом, давайте зустрінемося.
Щось гірке підкотилося під горло, завадило на мить диханню. Треба ж, Давиденка вже немає, а команда нардепа не забула обіцянку свого очільника, виконує обіцянку народного депутата.
Несподіванкою стала і сама зустріч, бо компанію Лесі Сингаївській складав статний чоловік. Щось знайоме проглядалося у обличчі незнайомця, марно намагався пригадати, де міг зустрічати раніше. Незнайомець сам прийшов на допомогу.
- Борис Приходько - народний депутат, друг Валерія Миколайовича, - відрекомендувався і подав пакет увінчаний знайомим логотипом „АГРОДІМ”. Фотоапарат-красень з потужним об’єктивом звисав на ремінці, а на споді пакету вгадувалася ще і коробка.
Зізнаюсь, був приголомшений, не відразу збагнув, що не просто депутат, а член Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку, обличчя якого час від часу бачив таки в телевізорі.
А тоді щось знову підкотилося під горло, відчув, що воложніють очі. Знітився. Уже не пам’ятаю, як дякував, як прощався...
Згадалося інше. На одному із заходів, на Пісківському Фестивалі відродженя, Давиденко звернув увагу на потертий мій „Олімпус”.
- Фотик потрібно б новіший, - обдарував характерною своєю посмішкою. – Щось придумаємо, для „Порадника” зробимо...
У день виведення обмеженого Контингента радянських військ з території республіки Афганістан несподівано перетнулися ще раз, було покладання квітів. Валерій Миколайович заговорив першим.
- Ви не нагадуєте, воно і забулося, - промовив з нотками вибачення, багатозначно глянувши на зашарпаний „Олімпус”.
... Коли сумна звістка обпалила всіх нас, пригадав одну з попередніх наших зустрічей ще у Батурині. У парку Василя Кочубея щороку проростають молоді паростки дубів, лип, в’язів, все це вирізається. А можна використати, як посадковий матеріал.
- Це здорово було б, можна озеленити весь район. І, уявляєте, підтекст – деревця з колишньої гетьманської столиці... Нагадайте восени...
Тепер нагадувати нікому, а, можливо, все ж займемося цією справою. Чи не під силу районній громаді озеленити порожні куточки наших вулиць. Згадую скверик Олександра Кодакова у Батурині, калиновий гай Світлани Прохорської зі Щучої Греблі. Таких сквериків, гайочків, міні-парків могло б стати не один десяток. Присвятили б озеленення Валерію Давиденку – депутату, такого нам вже не обрати.
На знімку: в останній раз фотографував нардепа 15 лютого - в день виведення військ з Афганістану. В останній...
Поділився думками з депутатами обласної ради В.П.Колошею і Г.В.Даньком.
- Валерію Петровичу, Ви, як керівник підприємства, як депутат обласної ради відчуваєте втрату народного депутата Валерія Давиденка?
- Знаєте, мав з Валерієм Миколайовичем найтісніші стосунки і ділові, і суто людські. Обговорювали з небіжчиком майбутні вибори, на які збиралися йти єдиним фронтом – „Наш край” і Аграрна партія України.
Буквально напередодні смерті нардепа мали відбутися акції протесту аграріїв проти введення квот на імпорт мінеральних азотних добрив в Україну. Сільгоспвиробники вбачають у цьому монополізацію ринку мінеральних добрив в Україні, що викличе неминучий стрибок цін на них.
Давиденко був категорично проти введення квот, оскільки це призведе до грабунку аграріїв.
- Як саме квоти нашкодять селянинові?
- Імпорт добрив в Україну відбувається із ЄС, Перської затоки, Північної Африки, зокрема - з Туреччини, Казахстану, Білорусі, Грузії, Китаю, США, конкуренція стримує зростання цін. Хоча і за таких обставин вартість мінеральних добрив на внутрішньоукраїнському ринку перевищує світові в середньому на 20-30 відсотків. Уявіть, як поведуть себе попит і пропозиція в умовах квот.
Декілька років низьких світових цін на аграрну продукцію та засуха вже призвели до розорення багатьох фермерів. Останнім часом трапляються випаки, коли фермери у відчаї вкорочують собі віку.
Отож протестуємо проти порушення наших прав. Гуртом ми – сила, це: ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада», Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу», ГО «Аграрний союз України», громадська спілка «Всеукраїнський конгрес фермерів», об’єднання «Агро-продовольча рада». На жаль, не буде з нами Валерія Давиденка, але подумки підтримку нардепа відчуватимемо.
* * *
- Григорію Володимировичу, Ви з Давиденком мали досить тісні стосунки. Яким запам’ятався покійний?
- З Валерієм Миколайовичем заприятелювали. Найбільше розташовував до себе своєю простотою і доступністю, не удаваними, а природними якостями. Він і команду підбирав відповідну.
Думаєте, задоволене Ваше прохання – останнє. Знаю, команда працює ще й досі, є питання, розв’язання яких потребує значного часу. Чимало виборців, хто звертався до нардепа, приємно здивуються повідомленням з рідні Вашим.
Забути Валерія Давиденка не вдасться...
Спілкувався Борис Бобришев