Молюсь...
/ 0
- Деталі
- Категорія: Наша пам'ять
- Опубліковано: Понеділок, 12 квітня 2021, 14:07
Здавалося, він буде з нами завжди. Але сумна звістка про передчасну смерть Соколова Івана Георгійовича жорстко обірвала ті сподівання, повернула у реалії. Поховали небіжчика на цвинтарі біля у Спасо-Преображенкого храму, було досить людно. Ровесники померлого в останню путь не проводжали, це закономірно, адже улітку Івану Георгійовичу виповнилося б 95. Зрозуміло, однолітки зайняті.
Ще раз і ще згадую похоронний обряд, а хочеться інших спогадів. Намагаюсь пригадати відоме про його молоді роки, так шкодую, що не розпитала Івана Георгійовича за життя.
Проте дещо знаю, ще чимало нагадали виступаючі на мітингу його пам’яті, чула уривки спогадів присутніх. Як голова районної міської ветеранів повинна сказати, що І.Г. Соколов займав цю посаду 27 років. За цей період зроблено багато, про що свідчать фотоальбоми із світлинами, чисельні стенди, добірки газетних заміток. Чимало Соколов до газет писав сам.
Особливо плідно працював мій попередник над увіковіченням подвигу воїнів Великої Вітчизняної війни. Тісно співпрацював із організаціями бійців-афганців. Багато зробив, багато залишив на цьому поприщі – пожвавив волонтерський рух. Але все ж ще більше світлих спогадів залишив по собі за роки праці у Бахмацькому орденоносному бурякорадгоспі. Прийшов у господарство ще підлітком, виконував посильну роботу, домагав мамі ставити на ноги менших братів. Та скоро грянула війна, Івана поневолили у німецьке рабство. Коли до Німеччини прийшла Радянська Армія, він вмовив дати йому зброю –жадав повернути нацистам борги.
Повернувся у рідний радгосп до звичної роботи. Скоро молодь обрала Івана своїм ватажком, а згодом він очолив профспілкову організацію. Тут чекали безліч справ. Дбав про діяльність клубу і роботу самодіяльності, мав сприяти відпочинку радгоспівських трударів у будинках відпочинку, а їх дітей - у літніх піонерських таборах. „Вибивав” санаторні путівки трударям поправити здоров’я.
У пору жнив слідкував за збиранням, визначав переможців змагання, вітав передовиків у полі, часто з подарунками. До болючого у всі часи питання забезпечення житлом теж був причетним. Тут завжди виявлялися невдоволені, розв’язував проблему, залучаючи до обговорення якомога більшу кількость членів профспілки. На завзятого профспілкового ватажка звернули увагу і довірили очолити профспілки АПК Бахмаччини
Перелік його добрих справ довгий, додам лише, що він єдиний у районі удостоєний звання „Заслужений працівник соціальної сфери України”.
Іван Георгійович прагнув бути корисним суспільству до останнього удару серця. До речі, трудовий стаж ветерана – 73 роки!
Прикро і боляче говорити про нього у минулому. Як зазначив у заупокійній промові священник отець Анатолій: „Ті, хто шанував, любив і цінував небіжчика, мають молитися за перевтілення його душі у Царство Небесне...”
Молюсь.
Лілія Гриценко, голова міської ветеранської організації