- Якось ще із шкільних років звик до систематизації, будь-якої, до дрібниць. Навіть зошити свої зберігав. Привчила мама, так було взагалі прийнято у сім’ї – порядок. А потім – теж у шкільні роки захопився філателією, а марки – це ж видатні події, видатні люди. Так і пішло по життю – історія стала професією. 50-60-ті роки минулого століття – працюю в райкомі завідуючим парткабінетом, куди мене взяли як історика. Першим секретарем тоді був Троць Іван Филимонович, дуже шанована людина. І саме  тоді за ініціативи академіка Петра Тимофійовича Тронька (12.07.1915-12.09.2011рр.) почали готувати видання 26-томної праці „Історія міст і сіл України”. Мені було доручено написати нарис про історію Дмитрівки і Дмитрівського району. Зробив – а тут район ліквідували, тож у „Історії” нарис було подано у скороченому вигляді. А у 90-му до укладання Енциклопедичного довідника „Чернігівщина”* запросили директора Городищенської школи Булаха М. С. і мене (також на той час директора Дмитрівської школи – К.В.) Крім того, постійно був позаштатним кореспондентом обласного радіо, газети „Деснянська правда”, писав і на краєзнавчу, і на педагогічну тематику.

 

- Коли був у 5-ому класі, відіслав у „Піонерську правду” оповідання, не надрукували, але відповіли - побажали добре вчитися, – посміхається Борис Гнатович. – Більше спроб не було. Хіба що – на мені завжди „лежав” випуск як шкільної, так і армійської стінгазет. А от з віршами – ні. Моя мова – факти.

- Так, ось і на ювілей приїхав друг із Німеччини. З ним ми познайомилися у 1957-ому завдяки спільному захопленню філателією. Я написав тоді статтю до німецького філателістичного журналу, він і зараз видається. Так от, як результат отримав 240 листів із різних країн, серед них – і його.

- Поки що лише задуми. Збираю матеріали про нашого земляка – автора слів українського духовного гімну „Молитва за Україну” Олександра Яковича Кониського. Він був довго і дуже глибоко замовчуваною особистістю.

- Про філателію сказали. Крім того, наша сімейна традиція - бджільництво, а ще полюбляю полювання. До бджіл привчив мене ще малим батько, зберігаю книгу „Пчеловодство”- перший мій підручник із улюбленої справи, яку він подарував. Пам’ятаю, як при першому „поході” на батьківську пасіку мене покусали бджоли – запух буквально весь...

- Звичайно, за стільки років організм адаптувався, реагує нормально. А про лікування – безперечно. Недаремно ж твердять, що навіть проста присутність на пасіці несе багато користі й позитиву людині. До речі, щодо дії комах можу навести приклад теж із власного досвіду. На лісосмузі від Дмитрівки до Займища колись завівся шовкопряд, так от при наближенні навіть за кілька десятків метрів тіло починало свербіти. Тобто всі комахи щось виділяють у довкілля, є дослідження, наприклад, що самець метелика знаходить самку за багато кілометрів. Крім названого, головне моє захоплення – книги, маю пристойну бібліотеку, яку збираю все життя.

- Пам’ятати, і це передовсім стосується молоді, що історія – не лише минуле. Історія твориться щодня і треба знати й любити рідний край. І не бути байдужим до його історії, у тому числі чи навіть у першу чергу – історії свого роду. Ще Геродот писав, що кожен скіф знає свій рід до 7 коліна. І Ви знаєте, цікавиться молодь. Наведу приклад: нещодавно подарував свою книгу про Дмитрівку одному з колишніх учнів. І того ж дня - дзвінок, уже пізно ввечері: „Борисе Гнатовичу, а що таке Глібль? Так цікаво читати!” І студенти часто звертаються, не лише дмитрівчани.

- Борисе Гнатовичу, вітаємо Вас ще раз від усього читацького загалу Бахмаччини і не тільки. Ваші публікації викликають зацікавленість і в користувачів сайту „Порадника” у різних куточках України та  Росії, де живуть наші люди. Дякуємо за Вашу просвітницьку роботу і чекаємо нових книг.

* Чернігівщина: Енциклопедичний довідник — найоб’ємніший довідник, присвячений історії, культурі, географії, населеним пунктам і персоналіям Чернігівської області (1990 р.)

Подібне видання було першим і лишається єдиним у своєму роді.