11.11.11    весь світ - і той, що забобонний, і що не дуже - хоч на мить та завмер в очікуванні: чи, бува, чого... Хтось кинувся одружуватися, а хтось – навпаки; нумерологи і астрологи гроші на прогнозах шістьох одиниць заробляли... А от наша сусідка Польща нічого не боячись, відзначила цього дня національне свято –День незалежності. Їм дійсно є що святкувати – живуть сусіди багато краще нас. Чи так це насправді, ми поцікавилися у людини, котрій пощастило побувати в Польщі того дня. Бахмацький легкоатлет, голова дитячо-юнацького спортивного клубу „Гармонія” Борис Михайлов брав участь у міжнародному легкоатлетичному пробігу, що відбувався в рамках свята. 

 

- Дякую. Уточню, що цей пробіг був фіналом Гран-прі Східної Польщі і відбувався в м.Пулави Люблинського воєводства. Не можу сказати, що зовнішньо ця частина Польщі дуже відрізняється від нас. Трохи кращі дороги, трохи охайніші будинки, народ ввічливий і приємний. А от що вразило, то це відношення поляків до цього свята. Національні прапори - не лише на закладах, але й у вікнах майже кожної квартири. Жоден заклад, організація не працювали, навіть магазини, кафе, ресторани – усі святкували! Та найяскравіше враження – ставлення поляків до дітей, турбота про них. Усі школярі-спортсмени були у клубних футболках, добротній спортивній формі. Пробіг відбувався на базі середньої школи, так нікого з місцевих не дивувало, що в шкільних роздягальнях – гарячий душ, а ось відсутність у вбиральнях туалетного паперу була сприйнята поляками як надзвичайна подія. Коли розповідав про це нашим дітям – сміялися. (Еге ж, треба було б їх привезти в наші сільські школи, де туалети на подвір’ї, та і в обох наших містах таке спостерігається. – від ред.)

 - Із бахачан – так, від України було ще декілька спортсменів. Пробіг був чудово організований. Більше 1000 учасників змагалися, починаючи з  2002 року народження і завершуючи тим, кому далеко за 60 років, на різних дистанціях, прокладених навкруг Пулавського палацу. Мій результат: 21 місце серед 73 учасників із України, Білорусі, Польщі та 1 – серед ветеранів на дистанції 500 метрів. А на церемонії нагородження, у святково прикрашеному залі невдоволених, можна сказати, не було, бо ж крім призів і грамот, усіх чекав гарячий обід, напої і головне – щира гостинність господарів. Ось де довелося гірко зітхати, так це на місцевому стадіоні. Чому у нас інші пріоритети? Адже тут, у містечку, що менший Конотопа(населення близько 50 тисяч), стадіон облаштований так, що навіть обласному нашому центру і не мріялось...