У п’ятій, моїй рідній школі вчитель - американець! Почувши таку новину, для Бахмача, скажімо чесно, не ординарну, не могла не напроситися на інтерв’ю.

Містер Аарон Мейс виявився напрочуд щирою і комунікабельною людиною і проговорили ми ціле „вікно” між його уроками, не можу навіть назвати це інтерв’ю, була просто цікава і довірлива розмова. А продовжили знайомство на уроці (на фото). 

Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сім разів почути. Автор англійську свого часу „проходила” і в школі, і в інституті, як більшість моїх ровесників, тоді ще не розуміючи актуальності міжнародної мови, та й кордони за моєї юності були ще закриті. Тож для мене було дивиною, як вільно спілкуються десятикласники зі своїм американським вчителем, і деякі питання, що їх задавала в інтерв’ю, здалися непотрібними. На уроці видно все: очі дітей, в яких горить інтерес і разом з тим довіра до нього, і вміння самого педагога. Це педантичне слово „педагог” якось не личить Аарону – він виглядає скоріше як приятель для своїх учнів. Але разом з тим непідробна повага до наставника звучить у кожному їх слові. 

 

„Подобається навчатися саме у містера Мейса і чому?” – запитувала і 9- , і 10-класників (у найменших його учнів – шестикласників - саме не було уроків того дня). „Так. Він спілкується з нами живою мовою, тою, що звучить на вулицях, у реальному житті, а не в книгах... Ми долаємо мовний бар’єр, який існує між людьми, що говорять різними мовами... Це велика практика, яка може знадобитися нам у житті...” А ще – так безпосередньо по-дитячому: „З ним цікаво, він дуже класний, добрий...” У десятому класі мені розповіли, що запрошували містера Мейса до себе в гості, самі ходили до нього на Різдво колядувати, один із хлопців сказав такі цікаві слова: „Він такий правильний, усе гарно робить”.

Та й справді багато чого гарно робить. І про це ми також говорили з містером Аароном Мейсом. Подекуди – російською, здебільшого – із перекладачем, а його куратором Наталією Смирновою, учителькою англійської мови школи №5.

Аарону 25 років, за 5 років університету вивчав історію, англійську мову і літературу, останній рік їх навчали бути вчителем і викладати багато предметів, навіть математику і фізкультуру (отакий диференційний підхід- Н.Т.) У дитинстві були проблеми зі здоров’ям і він навіть не уявляв, що зможе отримати освіту і стати вчителем. Говорить так натхненно, що питаю:

-Дуже. Якщо ви - учитель в Америці, то ви шанована людина. Це була моя мрія і я безмежно радий, що вона здійснилась.

Не була б я українським журналістом, аби не спитала про зарплату, мовляв, як ваш уряд про вас дбає. Ані слова критики чи невдоволення у відповідь не пролунало, американський вчитель обмежився лише фразою, що не завадила б трохи більша зарплата, але й так добре. Узагалі містер Мейс випромінює суцільний оптимізм, світиться посмішкою і доброзичливістю. І відчуваєш, що це – абсолютно щиро. Ну, думаю, хоч одним питанням «зіб’ю» оптимізм!

-Так-так, - сміється Аарон, - дуже холодно, але це добре, мені подобається! (Ось тобі й „збила” оптимізм!) У нас в Каліфорнії набагато тепліше, максимум холоду – градусів 10 (перевів на ходу з Фаренгейтової шкали).

-Очікував, що місто буде більшим. (Місто Лодай у Каліфорнії, звідки приїхав, має більше 50 тисяч жителів). Мені добре тут. Я вперше у вашій країні, але тепер, через п’ять місяців, знаю вже багато більше і про неї, і про українців. Вони дуже привітні, до мене добре ставляться.

-Я їхав в Україну, не знаючи, що чекати, взагалі не жив десь за кордоном. Чув про Україну багато і гарного, і тривожного. Так, був період адаптації, а зараз я відчуваю, що дуже сильно змінився в першу чергу я сам. Відчуваю, що й мене стали краще приймати. Коли їхав сюди, дуже боявся, що мене тут не чекають, що те, із чим їду з відкритим серцем, нікому не потрібно.  І дуже радий, що помилився. Усі, починаючи з учителів та учнів, закінчуючи людьми, які мене оточують на вулиці, дуже мене підтримують. Мені подобається у вас. І моя мета – зробити багато для школи, для студентів – починає втілюватися.

-Ні, навпаки, працюють на диво старанно. Мені дуже подобається їх навчати, подобається їхнє бажання працювати, вивчати англійську.

Наталія Дмитрівна додає, що учні дуже люблять уроки містера Мейса, максимально активні на них і роблять великі успіхи. Не секрет, що наші підручники з англійської – класичний, „королівський”, літературний варіант, а вчителі повинні підготувати дітей до реалій, тож це дуже гарна можливість для наших школярів – навчатися у регіонального представника, носія більш розповсюдженої в світовій практиці американської мови.

-Моя бахмацька квартира нагадує мені ту, в якій я бував у дитинстві, - у бабусі з дідусем. І тут зараз почуваюсь так тепло, ніби знову я – маленький хлопчик і живу у добрих і милих бабусі й дідуся.

Містер Мейс і не думає скаржитись на наш побут, який, звісно, не йде ні в яке порівняння з американським, але ні слова негативу я не почула від нього. Аарон облаштовує квартиру, у якій живе в Бахмачі, за своїми уподобаннями: він дуже любить квіти, говорить, що вони для нього – найкращий подарунок. Демонструє мені знімки на своєму мобільному – герань, фікус. Удома у нього – цілий сад декоративних рослин біля його будинку. У наше життя американці вживалися в селі Киїнка під Черніговом: 3 місяці там працювали в сільській школі (звичайній, не „просунутій”), вивчали мову, наші звичаї й традиції. Він, за словами Наталії Дмитрівни, дуже акуратний, хазяйновитий, домашній, сам добре готує, намагається повністю вжитися в українську атмосферу, у наші традиції і вже встиг їх полюбити. Живе у Бахмачі з грудня, тож найяскравіші – Різдвяні святки - мав змогу спостерігати і вони йому дуже сподобались. Їхнє найбільше свято – День подяки - цього року він провів у Киїнці, і це, як сказав Аарон, був дійсно день подяки між українською і американською культурами.

-Так, нам у Киїнці на курсах подарували книги „Бабусині страви”, де українські рецепти описані англійською. Полюбив і готую борщ, пельмені, вареники.

-Люблю прогулюватися Першотравневою. Але зараз холодно, не так часто. Люблю пити чай із Наталею, коли у нас є час, його, на жаль, дуже мало. Був у клубі Леніна на святі ретро-танцю, в якому брали участь і наші учні, дуже сподобалось.

Він дуже любить спорт, улюблений вид – бейсбол. А от питання про купання в річці здивувало дещо: річка поблизу його містечка дуже холодна, бо вода  в ній джерельна, живиться талими снігами. Американці зазвичай плавають або в басейнах, або в озерах. Жителі його рідного Лодая викопали такий ставок і купаються там.

-Я сказав би, виходячи з власного досвіду, що досягаєш бажаного тоді, коли фокусуєшся на досягненні мети, на своєму професіоналізмі. Треба працювати, а не просто споглядати світ. І кожного дня думати, як зробити себе все краще і краще.

Прошу розповісти про цю програму, за якою містер Мейс приїхав до нас.

Корпус Миру - не релі-гійна, не політична  громадська організація, її волонтери  працюють в країнах, де потрібна їхня допомога. Існує така домовленість і з Україною з 1992 року. Мета Корпусу – сприяти  кращому розумінню між народами наших країн і надавати українцям допомогу в професійному розвитку. У Корпусі три різні за напрямом програми, їхня – це саме навчання українських „студентів” (так американці називають кожного, хто навчається, - хоч школяра, хоч пенсіонера) англійській мові. Є також програма обміну досвідом між громадами, молодіжна програма. Усе це робиться безкоштовно. Волонтери навчені, вони активні і готові допомагати. Із нашого боку потрібне лише бажання прийняти цю допомогу, бажання громади, місцевої влади, тобто така ж активна позиція.

Аарон полюбляє мандрувати, пізнавати світ. Планує влітку ближче познайомитися з нашою країною, мріє побувати у музеї авіації і всюди в цікавих місцях, побачити пам’ятки історії, архітектури та інше.

Мене вразили його слова: „Дуже важливо їхати і заявляти світові: ми є, ми – такі. Це повинна робити кожна людина. Я дуже ціную те, що у мене є: можливість мати затишну квартиру, купувати їжу, адже багато хто в світі не має такої можливості. І за це я зараз тут, в Україні, вдячний людям, які допомогли мені це мати, радий, що у мене є комфортне місце, де я живу і працюю. Але найбільша для мене цінність – спілкування з людьми. Я для себе зрозумів, що світ - це значно більше місце, ніж я собі уявляв. Ми в Америці почуваємося комфортно, почуваємо себе дуже багатими морально, духовно, у нас багато привілеїв, але я відчуваю, що треба ще багато вчитися у інших людей.”

Чому саме в п’ятій школі? „Першою ластівкою” була поїздка Наталії Дмитрівни Смирнової до США як переможниці  конкурсу „Партнери в освіті” у 2001 році. Потім був приїзд першого американського добровольця до нас, його добрі відгуки про бахмацьку школу продовжили співпрацю. І ось через 6 років Бахмач приймає містера Аарона Мейса – доброволець Корпусу Миру США житиме й працюватиме в Бахмачі до 2013 року. І будемо сподіватися, що йому у нас буде добре, адже як він сам говорить, приїхав сюди з відкритим серцем.