Тепло його серця
/ 0
- Деталі
- Категорія: Здоров'я
- Опубліковано: П'ятниця, 30 березня 2018, 09:50
Здоров’я зовсім кепське, а скоро весна, як морози не пручаються, тепло своє бере. На більшість українців чекають городи, а мене - ще і квітники. Усе в пам’ять про загиблого синочка Васі, його побратимів по Небесній сотні, полеглих героїв-атовців. Тепер потребуватиме уваги ще й калиновий гай, а чиїхось рук не позичиш, як не візьмеш у борг чиєсь здоров’я, то мусила лягати у лікарню.
Уже ось котрий день на казенному ліжку. Лікуюся, процес лише почався, а вже відчуваю полегшення. Часу між процедурами доволі, гаємо його то біля телевізора, то з книжкою, а то у роздумах. Якось звернула увагу, що ліки діють ефективніше, коли палату відвідає наш терапевт І.О.Крамарєв. Відзначила це раз, два – справді так, якась містика. Дивну життєдайну енергію випромінює наш рятівник. Цікаво, а чи знає сам Іван Олексійович про свою властивість. Запитала.
- Не вигадуйте, краще зробіть фіззарядку, крім пігулок попийте ще оздоровчі трави, займіться загартуванням, все піде на користь, - порадив заввідділенням і пішов. А таки ж правда, у його присутності якось спокійніше і затишніше, чи то від білого його халата, чи від доброї його душі. Захотілося розповісти про доктора, який рятує дмитрівців уже більше 40 літ.
У нашому селищі з’явився він у 1976-му. Закінчив медінститут, чекала на вчорашнього студента інтернатура - післядипломне стажування молодого лікаря. Саме річна практика давала право отримати звання спеціаліста. Закріплював знання з педіатрії, та життя є життя, крім дітей, час від часу, траплялося лікувати і дорослих. Відгукувалися про нього пацієнти з теплом, хоча і молодий, та уважний, проймається чужим болем, співчуває. Помічав це і тодішній головний лікар Дмитрівської лікарні І.М.Пустовойт. Колишній фронтовий хірург знав ціну і життю, і здоров’ю, зі скальпелем у руках відігнав кістляву смерть від багатьох наших земляків. Цінував і гуртував навколо себе колег-однодумців, хто теж ладен був віддавати всього себе служінню людям.
Молодий лікар сумував за Дніпропетровщиною, звідки був родом, за рідними, за друзями, усе чекав завершення стажування. А Іван Михайлович схиляв ескулапа-початківця залишитися у Дмитрівці, мовляв, люди до тебе звикли, цінують, довіряють своє здоров’я саме тобі, по-батьківськи радив досвідчений доктор.
Навряд чи погодився б хтось із тодішніх практикантів залишитися у сьогоднішній Дмитрівці, а тоді наше СМТ і справді було селищем міського типу. Життя вирувало – діяли сушильний і цегельні заводи, цехи по виробництву масла і шипучих напоїв, колгосп ходив у передовиках. Поїздів ходила дюжина, автобусів було 32 відправки, ще й проїзд до райцентра - 60 копійок. Як на тепер – смішна ціна. А головна відмінність - наші тодішні люди. Були дмитрівці в ті роки добріші і один до одного уважніші, відгукливіші й щиріші. Це й визначило вибір нашого молодого доктора. Спочатку Іван Олексійович працював терапевтом, потім - завідуючим відділенням, був і головним лікарем. І скрізь залишався доступним, людяним, уважним до чужих проблем, а це, зазвичай, здоров’я.
Наш рятівник уже на заслуженому відпочинку, міг би залишатися вдома. Та піти з лікарні зараз, вважає майже зрадою. Його, вихованця медицини тих років, бентежать нинішній стан справ у сфері охорони здоров’я взагалі, і сьогоднішні реформи зокрема, вони не сприймаються ні медиками, ні пацієнтами. Триває тотальне скорочення персоналу – від санітарок до медичних сестер, молодих лікарів не заманиш у нашу діру ніякими постулатами. Вони не затримуються навіть у райцентрах, їм подавай столицю, хтось погодиться лише на обласний центр. А більшість ладна податися у Європу. Не зупиняє їх навіть те, що дипломи наших вузів там, „за бугром” – майже порожній папірець. Вони ладні на будь-яку роботу, аби лише платили. І тільки такі, як наш Іван Олексійович Крамарєв, залишаються з нами. За це ми їх ще більше цінуємо, поважаємо, любимо.
Світлана Прохорська
P.S. Давайте тепер ми, сотні і тисячі його пацієнтів, побажаємо нашому цілителю міцного здоров’я, благополуччя, доброго настрою і ще протягом довгих-довгих років зберігати тепло свого серця.