Не продавайте Дружка

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
На вході до центрального універмагу в обласному центрі, як завжди, людно. Міняють валюту, улесливо пропонують передсвяткові символи року – м’які іграшки – подоби братів наших менших, скуповують ордени і медалі – символи ратної і трудової звитяги минулих літ...

Провінційному покупцеві мулько і незвично в таких торгових рядах. Та мою увагу (і не тільки мою) привернув серед цього розмаїття оригінальний товар – симпатичний білій цуцик. Широколобий, з сірими китичками на вухах, з розумними, чорними, як два вуглики, очима.

Очі в песика були дуже сумні. Ще розгубленіший вигляд був у його продавця – старенької, інтелігентної на вигляд жінки, яка тулила кошичок до грудей і називала ціну якось наче винувато. Спочатку просила більше, а потім усе менше. Уже й знайшовся охочий придбати. Старенька почала розповідати про характер Дружка, про його таланти.
 
 Але тут з натовпу хтось різко перебив її:” То чого ж  продаєш, як песик такий розумний! Знаємо ми вас, старих алкоголічок – поцупила десь у порядних людей, а тепер поспішаєш за чверткою”.

Голос у жінки затремтів, зірвався на плач: „Я ніколи не пила, нічим не торгувала. Один Бог свідок, як мені важко розлучатись із Дружком. Але ці кляті гроші вкрай потрібні сьогодні. Для сина...” – і вмовкла, наче сама приголомшена своєю промовою.

Покупець зник у натовпі, люди загомоніли – хто осу-джував її вчинок, хто виправдовував – може, на цьому і розійшлися б. Та раптом до бабусі підбіг хлопчина, бадьорий, як горобчик, мабуть, учень ПТУ – вчорашнє дитя села. Тицьнув у бабусину руку синенький п`ятигривневий папірець - можливо, увесь капітал на цей день: „Візьміть, тьотю, гроші, лиш не продавайте Дружка”. 

І потяглись до старенької руки – хто скільки міг. Вона ніяково дякувала, а Дружок тим часом випростав лапу з кошичка, обійняв свою хазяйку, наче промовляв :” Спасибі Вам, добрі люди, що не розлучили нас”.

Раїса Михайлова