Нещодавно в газеті «Порадник» прочитала допис «В загробное царство под кадриль» Дмитра Лазуна, і в мене виникло бажання висловити свою точку зору.

Я людина вже немолода і в житті побачила багато і гарного, і трагічного. А ще зрозуміла, що життя і смерть ходять завжди поруч. Мені прийшлося втратити багатьох рідних, близьких, друзів. Дуже важко, коли залишаєшся сам-на-сам зі своїм горем, бо відчуваєш свою безпорадність, відчай, не знаєш, до кого звернутися. Ви скажете, що є друзі. Але ж є люди, у яких почуття такту не дозволяє свої проблеми перекладати на плечі інших. І починається «ходіння по муках»: шукаєш того, хто б зробив труну, вінки, треба знайти копачів, машину, потурбуватися про поминки. А часу побути біля рідної людини, попрощатися з нею вже не вистачає. Так було раніше і всі пам’ятають ті часи. Добре, коли небіжчику „пощастило” працювати за життя в такій орга-нізації, яка допоможе з цими клопотами. Але ж далеко не всі такі, або ж зараз від тих підприємств залишився лише спомин.

Все докорінно змінилося, коли з’явилися у місті ритуальні послуги: спочатку «Граніт», а потім «Скорбота». Швидко, із великою увагою надають якісно всі необхідні послуги пра-цівники цих установ, якими керують Олександр і Сергій Ляхи та Сергій і Людмила Набоки. І хочеться висловити їм велику подяку за те, що вони займаються необхідною справою.

А тепер про буденне. Чому саме в будинку культури розташовані ці служби? На мою думку, цьому культурному за-кладу треба якось виживати в складні нинішні часи, а для цього необхідні кошти і чималі. Ось і здаються зайві приміщення в оренду, щоб «допомогти» нашій культурі. Нічого надзвичайного в тому, що БК та ритуальні послуги знаходяться поряд. Повірте мені, що людині, яка прийшла по допомогу в тяжкий для себе час, байдуже, де, у якому місці ці послуги розташовані. А проводять в останній путь людину зі своєї рідної хати, а не з цих установ, де надаються лише послуги для печальної процесії. І дуже добре, що вони - в центрі Бахмача, а не за його межами. Це зручно для людей, які проживають і в місті, і в навколишніх селах. Вам, шановний Д.Лазун, доводилося відвідувати газову службу чи водоканал? Вони якраз не в центрі, і особливо відчутно це для пенсіонерів, немічних людей, яким треба витратити чималі кошти, щоб дістатися туди на таксі, якщо свого транспорту немає.

 

Від редакції. Бачимо, ця тема зачепила наших читачів. Напевне, дійсно, істина десь посередині. У житті – все поряд, як кажуть, „один плаче – інший скаче”, на одній вулиці, буває, в один день - і похорон, і весілля. І треба, мабуть, філософськи дивитися на такі парадокси життя і залишатися в будь-яких ситуаціях людиною. А ось тема громадського транспорту – дійсно актуальніша. Може, обговоримо її?..