Сталін - міф, реальність, сучасність

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
У ЗМІ чи в розмовах часто відчувається неприязнь до історичних постатей, до керівників нашої держави. Перше місце, звісно, займає Й. Сталін.

Колективізація, голодомор, репресії, війна. Не знаю, із якої причини, але чомусь ця ініціатива виходить від молодих людей. Деяким, на мою думку, не вистачає часу розібратися й у сучасності, а не те що дослідити минуле... Для цього потрібен аналіз подій і великий життєвий досвід. Я, спираючись на факти, на прикладі історії своєї родини і родичів хочу спростувати містичні погляди сучасності на окремі спотворені сталінські „злочини”.

Колективізація. Мій дід М. Шуляк був заможним селянином. Його розкуркулював не Сталін. Цю чорнову роботу виконували місцеві „активісти” – п’яниці й ледарі. Від заздрощів і злоби, від недостатнього розуму і відсутності освіти виконували з фантазією та ініціативою, а коли людина обмежена та ще й з ініціативою – шкода подвійна. На цю частину суспільства опиралась влада, а ті, у свою чергу, старалися їй догодити! Увірвались до діда посеред ночі, забрали все, що було. Вигнали на вулицю в чому були одягнуті й нічого не дозволили взяти з собою. Із моєї тітки Г.Шуляк, старшої дочки діда, активісти намагалися зняти куртку, але вона вирвалася і стала тікати – наздогнали на полі й відібрали. Дід помер від переживань і ран, які отримав на війні з Японією. Бабуся з вісьмома малими дітьми пішла по хатах. Працювала, щоб вижити. Ніякої допомоги від органів влади – крім ярлика „розкуркулені”, не отримала. А на базі дідового господарства організували колгосп.

Щоб прикрити свою бездарність, формували громадську думку: куркуль, ворог народу, дисидент та інші назви на вільнодумців, на патріотів. І звісно вірили тим, хто стояв у влади, а на місцях – самому останньому клерку, а не простій людині.

На Й. Сталіна, як і на іншого керівника держави, неможливо перекласти всі звинувачення, навіть те, що ми і в даний час живемо бідніше, ніж інші європейські держави. Так, керівник відповідає за все, і тут неможливо не пригадати вислів Наполеона: „Краще лев на чолі стада баранів, ніж баран на чолі стада левів”. А де ж було політбюро, заступники, помічники, секретаріат? Де всі, які були і є у „корита”, отримували і отримують пільги, зарплати, пенсії? Й не такі, як більша частина нашого народу – несумісна з життям, а з астрономічними цифрами. Але ніхто з них із критичними звинуваченнями на адресу керівника держави, принаймі поки він на посаді, не виступав. Усі хочуть комфортно жити.

При Сталіні все було народне. Із 1-го класу в школі нам говорили, що все належить народу. А тепер все належить окремим і небагатьом. Народу ж – повітря, яким він іще дихає без оподаткування.

Голодомор пройшов стороною моїх рідних і родичів – вижили всі, але моя бабуся показувала хати, де вимирала вся сім’я і навіть був канібалізм. Трагедія? Безсумнівно! За ініціативою третього Президента вся країна на згадку про неї обставлена хрестами. Але ж Й. Сталін у жодній хаті українців не віднімав зерно, не виносив вироку – за 10 колосків 10 років позбавлення волі. То місцева влада забирала у людей останнє, знедолених робила ще біднішими, які чимось не догодили голові колгоспу, сільради, бригадиру, різного роду уповноваженим, сусіду тощо.

Нам постійно хочуть нав’язати спогади за минуле, відволікти від сучасності. І навіть тезу висунули: „Народ, що не знає минулого, не матиме майбутнього”. І тут же змінюють історію України, перекрикують один одного, як півні на світанку, догоджають тій чи іншій владі. Цим самим іде зневірення і до історії держави, і до самих істориків, які, мов флюгер від вітру, повертають історію в той чи інший бік.

Минуле було в нашій державі – воно пройшло, я думаю, що потрібно не озиратися, а йти вперед і творити майбутнє не гірше за інші країни Європи. Приклад - Німеччина. Війна закінчилася пізніше, ніж в Україні. Була зруйнована повністю – відродилась, відбудувалась, віддали гроші остарбайтерам, на високому рівні – медицина, осві-та, культура, немає безробітних і бездомних, там мати не продає дитину, там не згорають у будинках тощо. У Німеччині не переслідують і не вбивають журналістів, у відділках міліції не катують затриманих, відсутня корупція. У Німеччині не проводять військових парадів та іншого роду театралізованих вистав за шалені кошти, а військові, які прослужили 25-27 років у Збройних Силах України, не мають власного житла. У якій державі офіцерська пенсія менша, ніж у секретаря сільської ради? У Німеччині не знімають галасу, коли відкривають якесь відділення лікарні, чи збудували вагон потяга, чи таке інше.

А хто коли-небудь пробував захистити своє добре ім’я чи родину, домогтися справедливості у нашій сучасній державі, той зрозумів, що чиновник, суддя тебе не чує і не бачить і таке враження, що знаходимося в різних вимірах. І не Й. Сталін в цьому винен. При ньому такого і в помині не було!

Над цим потрібно замислитись молодим людям, які оскверняють пам’ятники історії – В. Леніну, Й. Сталіну...

Л. А. Штурмак, с.Білі Вежі
 
 
Від редакції. Нагадуємо, що не завжди поділяємо думки наших дописувачів. Адже кожен має право на свою. Якщо існує й така, то ми мусимо про неї знати. Залишаємо цього листа без коментарів, хоча деякі його тези не витримують критики – чомусь упевнені, що ця публікація викличе дискусію і наші читачі зроблять це самі. Тим більше, що саме зараз, коли зневіра до політиків досягла критичної точки, багато говориться ( у тих самих „ЗМІ чи розмовах”) про громадянську активність. Наскільки активна наша громада, покажуть ваші відгуки, шановні бахмачани.