Спасибі їй за все
/ 0
- Деталі
- Категорія: Лист до редакції
- Опубліковано: П'ятниця, 19 квітня 2013, 16:26
Прочитав замальовку Надії Нимидько „Давайте станемо добрішими!” і розчулився. Авторка і сама допомагає людині похилого віку, хоча вже пенсіонерка. Не знаю долі Варвари Олексіївни Шмагун, але майже впевнений, що її життя було не з легких. Бо саме серед людей, які зазнали труднощів, частіше зустрінеш відгукливих, здатних прийти на допомогу іншим. Говорю так, бо маю власний досвід.
Старість застала мене зненацька. Був, здавалось, поважною людиною, як і всі фронтовики. Працював увесь вік, відроджуючи поруйноване війною. А тепер залишився забутий усіма. Закріплені, правда, за нами, старими, со-ціальні працівники, та чи набігаються вони за всіма красненськими немічними. Хто знає, як би доживав, коли б не добра душа сусідки . Батько у неї теж був фронтовиком, обороняв Олексій Пантелійович Ленінград. Там у блокадному місті над Невою залишив руку. Як господарю жити у селі без правиці, увесь тягар чоловічих турбот лягав на плечі родини – на жінку, на дітей. То гартувала Варя свій характер змалечку. Виросла, доля закинула у Казахстан. Там була цікава робота і гарні друзі, стала та республіка другою батьківщиною. Та листи з рідної сторони приходили все невтішніші - батьки старіли, усе більше потребували сторонньої допомоги. Повернулась у Красне – і почалось: поховала батьків, потім сестру, хоча та й молодша. Пішов з життя і зять - сестрин чоловік. А до цього потрібно було за кожним із них доглядать.
Тепер ось допомагає мені, дай Бог їй здоров’я, кожного раночку занесе і води, і дровець, допоможе розтопити грубу. А ще одізветься людським голосом, і вже це піднімає настрій, відганяє самотність.
Багато в чому з Надією Нимидько, як не прикро, мушу погодитися: „...люди стали черствими, злими, немилосердними. Особливо помічає це старше покоління, бо пам’ятають інші часи. Навіть після війни, коли життя зробилось украй нужденним, сусід допомагав сусіду...” Та знаю й те, що світ не без добрих людей, одна з тих, хто має милосердну, добру душу, - моя сусідка, моя рятівниця - Варвара Олексіївна. Спасибі їй за все.
Іван Тулуша, ветеран війни