Скільки людей – стільки думок, кажуть. Тим паче, якщо ця думка стосується наукового видання. Редакція не бере на себе сміливості погоджуватися чи не погоджуватися з нею, бо ніхто з нас не має для того відповідного фаху. Але вважаємо, буде об’єктивно і чесно з нашого боку познайомити читача і з такою точкою зору. Автору ж – врахувати пропозиції старшого і шанованого колеги чи подискутувати. Ми, як не заангажоване видання, надаємо можливість для висвітлення різних поглядів та думок, з єдиною вимогою – щоб вони були аргументовані. В даній публікації це в наявності.

 

Ідемо назустріч славному ювілею – 860-річчю міста Бахмача. Все, що з’являється на сторінках преси про його історію, історію району та про життя наших предків і сучасників, викликає незмінний інтерес більшості громадян. Навколо прочитаного точаться дискусії, ставляться запитання, виникають гіпотези...

Однією з таких публікацій є брошура завідуючого районним методичним кабінетом райвідділу освіти держадміністрації. Це, власне, навчальний посібник для учнів шкіл району, який, однак, викликав стійкий інтерес як юних, так і дорослих читачів. Автор посібника – вчитель-методист Воробей С.М. Вийшов вже другий наклад брошури, який, практично, нічим не відрізняється від першого, хіба що згадкою про спонсорування видання з боку М.М. Булаха.

Робота ця в значній мірі унікальна. Далеко не кожний район в області та й у всій державі може похвалитись таким ґрунтовним виданням про свою історію, економіку, географію, інші важливі сторони суспільного життя. Зважаючи на стійкий інтерес читачів до посібника, можна з великою долею ймовірності передбачити, що через деякий час виникне знову необхідність його перевидання. А це накладає на автора особливу відповідальність за достовірність інформації, поміщеної в ньому, передбачає перманентне, тобто постійне її уточнення і збагачення. Саме виходячи з цієї точки зору, я і наважуюсь вказати авторові на деякі “огріхи”, неточності чи недостовірні повідомлення, метою чого є спонукання шановного Станіслава Миколайовича до прискіпливої перевірки кожної дати, кожної події, і тому обмежусь тільки кількома прикладами таких негараздів.

Прикро було, дивлячись на добре знайоме приміщення Дмитрівського будинку культури, читати, що то є Голінська ЗОШ І-ІІІ ступенів. Отже, дійсно: “не вір очам своїм, коли побачиш в клітці щуреня, а на ній написано “слон”.

Подивувала і наша річечка Руда, яка в одному рядку тексту являється лівою притокою Ромна і тече через Щучу Греблю, а в сусідньому рядку стає вже правою притокою цього ж Ромна “і бере початок поблизу с. Терешиха”, протікаючи через ту ж таки Щучу Греблю і Дмитрівку і також впадає в Ромен. До речі – Великий Ромен, бо є ще Малий Ромен, який витікає з болота на східній околиці Тиниці і впадає в Великий Ромен біля Великого Сам бора. Та й довжина річки становить 111 км, а не 100 кілометрів. Таке “заокруглення”, на 10 %, для невеликої лісостепової річки є недоцільним.
Це реалії неографічні, є в брошурі і інші подібні місця, що потребують уточнення.

Тепер кілька слів про історію населених пунктів. Відчувається вплив книги “Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область”. Книга ця цінна, навіть дуже цінна і потребує перевидання, однак позначена політичною заангажованістю і поспіхом при підготовці матеріалів. Візьмемо для прикладу село Рубанку. ЧИТАЄМО: “Село засновано в 1740 році поручиком кінної гвардії Самбірських кінних заводів Фон-Лосовим”. Суцільна неправда і дезінформація, образлива для цього давнього козацького села.

Як же тоді пояснити повідомлення відомого дипломата Д. Крмана про те, що він, їдучи вслід за українським і шведським військом на чолі з І.С. Мазепою і Карлом ХІІ, записав 28 листопада 1708 року, що узнав у Рубанці, що поблизу знаходиться місто Красний Колядин (в ті часи сотене місто Прилуцького полку) і він отримав в ньому нічліг і навіть поласував пивом, “якого не бачив багато днів”. Тут йому пригодились гуси, яких вони дешево купили в Голінці 27 листопада, прямуючи за королем і гетьманом з Батурина через Городище, Голінку, Красний Колядин на південь, в напрямі міста Ромен /тепер м. Ромни, Сумської обл./

Джерело це – подорожній щоденник Д. Крмана, перекладений з латинської і опублікований вперше в Україні в 1989 році в журналі (“Дзвін”) “Жовтень” і перевидане в Києві, в тій його частині, що стосується України, в 1999 році.

Отже завдяки цьому запису Рубанка зразу ж постаріла майже на півстоліття. Це вже потім, після ліквідації Гетьманату, Фон-Лосови, Рум’янцеви-Задунайські і іже з ними, чужі та свої пани та підпанки, закріпачували козаків, захоплювали землі та володіння.

До речі, про дати. Річ ця, встановлення точної дати події, дуже делікатна і непроста. Інколи тільки якийсь натяк дозволяє наблизитись до істинної дати. Так, ми вважали, що Свято-Троїцька церква в Дмитрівці збудована в 1802 році, та недавно М.М. Виноградов в статті “До історії Дмитрівки” (“Порадник” № 39, 15-21 грудня 2006 р.) згадує про документ 1780 року, в якому йдеться про священика церкви Пресвятої Трійці Івана Світильського, звідки витікає, що у 1802 році просто було збудовано нове приміщення храму, оскільки існуюче уже стало ветхим. Таким чином спорудження першої церкви в Дмитрівці відсовується в глиб віків на багато десятиліть.
І вже зовсім фантастичним виглядить текст наступного абзацу про походження назви Рубанки, як наслідку того, що “відбулася битва шведів з козаками. Бій, в якому загинуло багато козаків”. То що, гуси, за які заплатили невеликі гроші, і були козаками? Посилання ж на численні “козацькі могили” теж фантазія. Могили численні, це так, але то є поховання ІІ-IV тисячоліть до нашої ери.

Таке пояснення топоніму “Рубанка” перегукується з недавнім твердженням однієї дніпропетровської вченої, яка досліджувала вирощування тютюну-рубанки в маєтку В.В. Тарновського в Качанівці в середині ХІХ століття, що назва станції Рубанка походить саме від того горезвісного тютюну-рубанки. Жарт? Ні. Просто людина взялась за тему, якою не володіє. Добре дослідження про економіку, опубліковане, до речі, в “Сіверянському літописі”, було в якійсь мірі зіпсоване оцим тлумаченням незнайомого їй топоніму. Чула дзвін...
Важко погодитись і з твердженням, що Успенська церква в Фастовцях зветься мурованою тому, що обнесена кам’яним муром. (ст.60) Мурованою називається будь-яка будівля тому, що збудована, змурована саме з каменю, і фото на ст. 43 чітко це показує.
Цей перелік неточностей можна було б продовжити і далі. Наша ж мета полягає в тому, щоб вказавши на деякі з них, спонукати автора на оптимізацію, покращення в цілому цінного і потрібного видання з історії нашого району.