У вирі днів помічаєш, що час не йде, а летить. Особливо, коли тобі  за ... за багато років. Моєму серцю, наприклад, 70 років. Воно сміялось, плакало, раділо, стогнало, не раз помирало, коли ставав темним світ, приходило горе. Болить воно і часто болить. Бо що таке лікарняне ліжко знає добре, а курорт, санаторій – ні. Але є лікарня і Лікар, який лікує своєю кваліфікацією, інтелігентністю, уважністю, добротою. Так, це лікар від Бога.

Це Віра Андріївна Половина та її кардіологія. Вона її випестила, організувала, навчила. Медичні сестри - це чудо. В 70-80- літньому тілі так важко шукати ті вени, коли ставлять крапельниці. А ласкаві, ніжні руки сестричок роблять свою справу кваліфіковано. Вражає і ця стерильна чистота – санітарки добре знають свою справу. Ніхто вранці не грюкне дверима і не привітається приблизно так: «Ну що, повисипались?» Все робиться тихо і спокійно. Особлива мова за їдальню. З простих продуктів готують смачні наїдки. Це підтвердить кожен, хто лікувався тут. Виділити одного тут неможливо. Це колектив, у якого б’ється одне на всіх чуйне, добре, турботливе серце.

 

Привітне «Доброго ранку» і «На добраніч», «Давайте допоможу», «Чи не забули випить таблетки?» – ці слова звучать у споминах, вже дома.

Якось нам з сусідкою по палаті  прийшла думка підрахувати - скільки ж ударів серця вислухала Віра Андріївна. Це, доволі приблизно, складає сотні тисяч ударів.