На жаль, вашу газету читаю нерегулярно, бо за клопотами вчасно не передплатив, до того ж потрапив у лікарню,тому  випуск із публікацією про Олександра  Костянтиновича Кодакова побачив із запізненням. Був приємно вражений, коли розгорнув «Порадника» і вгледів портрет мого приятеля-краєзнавця.  Згадалося все... 

Подружились  з ним  років  сорок тому.  Сприяла цьому  обставина, що я теж працював  землевпорядником. Олександр Костянтинович  був людиною широкого світогляду. Та найбільшу шану, думаю, заслужив від людей, повертаючи їм здоров’я.  Цікаво , що пригадав   і Меньшикова, автора цієї публікації. Ім’я в пам’яті вже стерлося, а його прізвище, звісна річ, запам’ятав, бо воно для батуринців знакове. Кодаков    допомагав  відновити здоров’я  і цій молодій парі, бо  немовля виснажило їх за ті кілька місяців.  Саме як за цілителя і хочу поділитись своїми спогадами про ювіляра, який повернув здоров’я, мабуть, не одній сотні хворим. Майже щодня до нього  звертались  відвідувачі за допомогою, пригадую,  одного разу   прибула група конотопчан. Був свідком  їхньої розмови. Скоро  гості  стали допитуватись у Олександра Костянтиновича,  чи не має він медичної освіти, бо термінологія, яку він вживав, наштовхнула  прибульців до цієї думки. Вони так остаточно і не повірили роз’ясненням Кодакова, вирішили , що  останній все ж навчався рік-два у медзакладі. А пізніше,  вже  у зустрічі  з  двома вчительками-біологами він розкрив джерело своїх глибоких знань з ботаніки. Виявляється, після семирічки  провчився  рік у агрошколі. Це пізніше романтика привела його у геологічний технікум.

 

 

На природі  з ним було надзвичайно цікаво, він знав кожну рослинку, кожну пташку, кожного метелика. В перші роки нашого знайомства вирушали в ліс,  до річки чи на луки, пішки  або велосипедом. Це потім, коли йому добиралось до 80, він, часом, погоджувався виїжджати моєю «Волинянкою». Інколи  ночували у наметі, довго вели розмови біля  багаття. Пригадую одне з його пророцтв, яке стосувалось питної води.  Краєзнавець став помічати , що вода в колодязях псувалась. Мало хто помітив тоді  цю зміну. Час підтвердив його правоту. Пояснював це явище Олександр Костянтинович господарською діяльністю людей.  Між іншим, в Батурині  з питною водою все було гаразд, бо  поставляли її глибинні свердловини.  Він звернув увагу , що на сечокам’яну хворобу жалілися хворі  з усього району, а от батуринців  це обходило. І знову  він дав пояснення, причина  - у м’якій батуринській воді.

Хочу дати рецепт  Кодакова  для потерпаючих від сечокам’яної недуги, сподіваюсь, він  комусь згодиться і та людина згадає добрим словом  мого приятеля.

Народний цілитель  радив пити відвари  з кукурудзяних рилець, споришу, польового хвоща. Додасть лікувального ефекту  шипшина, коріння аїру, пирію.

Аби впевнитись у результаті, рекомендував збирати вранішню сечу, щоб  через добу  виявити  в ній осад. Вже через кілька днів вживання настою трав навіть неозброєним оком  помітиш  і білок, і білий наліт на дні банки. Це пісок – значить цілющий настій почав діяти. От як просто.

Отже, згаданих трав  потрібно було  брати в однаковій кількості і потім   столову ложку суміші заварювати у склянці окропу. Настоювати з півгодини  і пити по третині склянки  за  півгодини  до  сніданку, обіду  чи вечері. Або при необхідності через годину після  їжі. Скільки пам’ятаю, камінці з нирок виганяли навіть  ті, кому  радили оперуватись. Багато залежить від вашої наполегливості.

Думаю, було б  доречним оголосити  природоохоронний фотоконкурс, присвячений  100-літньому ювілею  Кодакова. У багатьох є тепер фотоапарати, нехай би залишали  «портрети» наших краєвидів ,  популяризуючи найдорожче надбання українців – нашу неповторну  природу. Це  був би ще один привід згадати добрим словом  людину, яка залишила теплий слід в душах багатьох.