Каштанчик

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Колючий Каштанчик розгойдувався на гілці:

- Ой! Надоїло мені одному залишатися на дереві. Всі мої братики-каштанчики упали в траву, а я наче приклеєний.

Слова Каштанчика почула Сойка. Підлетіла.

- Я тобі допоможу, Каштанчику. Дзьобну не дуже боляче і ти полетиш до землі.

- Дякую тобі, добра птахо, - відповів Каштанчик. – Я готовий. Сойка не дуже сильно стукнула дзьобом по гілці, поблизу місця, де висів Каштанчик.

- Ух! – встиг сказати плодик і полетів униз.
 
Але в траву він не упав, як про те мріяв, а приземлився на колючу спину їжака, який саме у ту хвилину пробігав під деревом.

Їжак від несподіванки зупинився.

- Що впало мені на спину? – запитав він.

- Це я, Каштанчик, а ти хто? Ти такий же колючий, як і я. Але я ніколи раніше не бачив тебе.

- А я – Їжак. Живу у лісі. Саме зараз восени я шукаю поживу. Незабаром заляжу у зимову сплячку.

- Ой! Як цікаво. Виходить, ти – тваринка, а я – рослинка. Мені тато Каштан розповідав, що я та мої брати, його діти – плоди, вкриті колючою одежиною.

- Цікаво-то цікаво, - не дуже вдоволено промимрив Їжачок, - мене тепер мучить думка: як тебе зняти з моєї спини, бо ти добре застряг серед її голочок.

- Друже-Їжаче, ти поки біжи, шукай поживу, а я роздивлюся навкруги, бо до цього висів на дереві, яке росте на одному місці, - порадив Каштанчик.

- Добре, - погодився Їжачок і побіг по лісовій стежині.

Каштанчику було цікаво. Він бачив різні рослини і дивувався їхньому розмаїттю. Також його вражали кольори листків на деревах і кущах. А коли він узрів молоденькі сосонки, то попрохав Їжачка зупинитись, щоб уважно їх роздивитися.

Ви, мабуть, зрозуміли, чому саме сосонки привернули його увагу найбільше. Це підтвердить подальший діалог між Їжачком та Каштанчиком.

- Їжачку, хто ці дивні істоти, що схожі одночасно і на дерева, і на нас з тобою?

- Це маленькі сосонки. У них цікаві листочки, які звуться хвоїнками. Вони по формі нагадують голки і теж колються.

- Спасибі за пояснення, - мовив Каштанчик.

Їжак побіг далі. Раптом звернув у сторону, бо побачив черв’яка, схопив його і з’їв.

А Каштанчик видивився червоного гриба у білих цяточках. Ви, малята, здогадалися, якого саме гриба побачив Каштанчик? Якщо ні, то відповідь дасть Їжак.

- Що то росте на білій ніжці у червоному беретику? – запитав Каштанчик.

- Це Красень-мухомор. Такий гриб. Проте він отруйний. Своїм яскравим беретиком він всіх попереджає: не займайте мене, бо я небезпечний.

- А для чого він тоді потрібний?

- Для Природи потрібний. Тому треба вивчати все, що є у ній.

- А я, Їжачку, потрібний?

- Ще й як, - відповів Їжак, - з тебе виросте дерево каштан.

- А що треба зробити, щоб я став деревом? – вів далі розмову Каштанчик.

- Посадити тебе у землю.

- Хто ж мене посадить?

- Он бачиш, поміж дерев ходить хлопчик. Він збирає опалі гілки на розпал печі. Я його знаю. Зараз попрошу його, щоб він зняв тебе з моєї спини і посадив.

Сказав це Їжак і побіг до хлопчика. Хлопчик вислухав прохання тваринки і побажання Каштанчика.

Зняв плід зі спини їжака, викопав палицею ямку і поклав у неї каштанчик, засипав землею і прикидав листям.

Каштанчику стало затишно і тепло.

Він заснув до теплих днів, щоб прорости маленьким пагінцем і з роками перетворитися на могутнього красеня-каштана.

Ліана Лещенко,
с. Курінь