І не за горами, і не за долами, а тут, у нас на городі, сталася ця пригода. Гусак на ім’я Гак-Гак до мене прибіг.

— Хазяєчко, — проґелґотів, — пішли зі мною. На городі у кінці диво побачиш ти. Пішла я. А за мною слідом Гак-Гак, козлик Туп-Туп і кицюня на ім’я Манюня. Вервечкою ми йдемо.

Чую барабанний гуп. Хтось у барабан добряче б’є, аж луна навкруг.

Ух! Від побаченого я на місці завмерла. Бо городом ішло створіння невідомого роду. Барабанчик у нього з горіхової шкаралупи, а паличками й ударними слугували цвяхи.
Та це створіння нас не злякалось. Близенько так підійшло й привіталось.

 

— Доброго дня! Я є. Угадайте хто?
— Мишеня! — разом відповіли я, гусак Гак-Гак, козлик Туп-Туп і кицюня на ім’я Манюня.
— Так. Та тільки я незвичайне мишеня.
— Бачимо, бачимо. Ти картопляне.

 

— Правильно. Я ходжу, барабанною грою проганяю паразитів з городу. Щоб вони культурні рослини не займали, не гризли, не псували. Хай на землі ростуть завжди смачні огірки й кавуни, картопля, буряки, горох, квасоля, кріп, кабачки, помідори, цибуля, часник, капуста, баклажани, перці, одне слово — родичі гарбузові всі.

— Вдячні тобі від душі за підмогу.
—Добре, — посміхнулося мишеня, а тепер мені треба далі рушати, на інших городах допомагати.
Іде мишеня. Шкірочка-шкура на ньому коричнева на сонці виблискує, барабанна музика лунає, усіх шкідників, великих і малих, лякає.
Отаке диво побачила я.

Р. S. Картопельку, що зовні нагадує мишеня, принесла мені методист дошкільного виховання Бахмацького районного відділу освіти — Катерина Левченко. Вона теж цікавиться усякими чудасинками природи. Відтак я й написала для дітей казочку.