Шкільна тиша
/ 0
- Деталі
- Категорія: Дитяча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 15 лютого 2013, 18:52
Ви знаєте, що є на світі тиша польова? Це шепіт достиглого колосся. Є тиша лісова - вітрець приліг спочити у верхів’ях сосен. Є тиша морська - крила парусів упали на дзеркало води. Є ранкова тиша , коли все завмирає в чеканні великого дива - народження сонця. Тиша ночі - перекинуте в річну гладінь зоряне небо.
А ще є тиша особлива – шкільна. Щоранку поринаю в неї, бо приходжу у свою альма-матер чи не найперша (так у мене склалося із транспортом). Обережно ступаю тихими коридорами, щоб не порушити спокою, і вслухаюся в німе відлуння кроків.
Ранок несміливо зазирає у великі вікна, кидає світло на білизну стін, пастельними кольорами фарбує панелі й підлогу, перетворює на екзотичні рослини квіти у вазонах.
Заходжу до класу. Він мовчазно зустрічає мене рядами парт, розкриллям шкільної дошки – усім таким звичним і дорогим. Сідаю на своє місце, розкриваю якийсь підручник - і поринаю в тишу. Так люблю ці хвилини шкільного безгоміння. Які вони для мене дорогі! Промине трохи часу і заскриплять шкільні двері, відлунюватимуть чиїсь кроки в порожніх коридорах. Це приходять на роботу вчителі. Ось заходять до класу мої ровесники – і тиша зникає, ховається у закутках, щоб потім знову народитися у нашому шкільному домі в нічні і вранішні години.
Голосно лунає дзвоник. Починається ще один робочий день. Що він принесе мені? Радість від спілкування з друзями, улюбленими вчителями, щастя нових відкриттів і наполегливої праці, гідно оцінених високим балом, а може, (чого гріха таїти), гіркоту невдачі (щось не довчила, над чимось не допрацювала).
Та все одно з нетерпінням чекаю нового ранку, нового дотику до шкільної тиші.
Олена Остапенко,
одинадцятикласниця