Була собі сім’я ластівок. Їхнє гніздо знаходилось під полицею, на стіні, у сараї.

Сусідній кіт  прокрався у нього. Заплигнув на полицю, лапою хотів дістати пташенят. Гніздо не витримало кошачої атаки і впало разом з ластовенятами. Дуже пошкодилось, а пташенят кіт з’їв.

Повернулися ластівки з кормом для своїх діток, а тут... таке побачили, закружляли у розпачі.

Позлітались їх заспокоювати інші ластівки.

Під дахом веранди знаходилось старе ластів’яче гніздо. У ньому чомусь ластівки не поселялись.

Бачу я: летить до цього гнізда зграйка ластівок. Серед них і ті постраждалі.

 

Почали вони біля гнізда літати, заглядати у нього. Затим сіли на гілку яблуні, що поряд з верандою знаходиться. Сидять, перемовляються, одне слово, радяться.

Погомоніли вони так між собою хвилин біля десяти і розлетілись.

Минуло кілька хвилин.

Повернулись ластівки і у кожної у дзьобику тоненька суха травинка.

Почали вони устеляти денце старого гнізда. Потім ластівоча бригада землю у дзьобиках стала носити. Минула година і у середині старого гнізда побудувалось нове. Така двошарова споруда утворилась.

В ній оселились постраждалі птиці. Відклали яйця. З них через деякий час вилупились пташенята.

Дорослі ластівки у клопотах цілий день. Дітки ж ростуть і їжі їм все більше й більше потрібно.

Прилітають їх відвідувати ластівки-сусіди.

 

Ліана Лещенко, с. Курінь