Одного вечора я на гітарі пострунно награвала гаму. І  коли дійшла до струни “Сі”, відчула, як хтось легенько стрибнув мені на ногу. Подивилась, а то маленька домова мишка. Вона дивилась на мене крихітними чорненькими оченятами.

- Привіт! – сказала я їй. - Тобі подобається музика?

У відповідь: “Сі-і-і-п”.

Я назву тебе Сі, - мовила я до звірка. - Згодна?

Мишка витягнула уперед мордочку.

- Послухай, як грається на струні “Сі” пісенька “Як пішли наші подружки в ліс по ягоди гулять”.

Сі слухала, а я грала.

- Ну от. На сьогодні наше музичне заняття закінчено. Біжи додому, - звернулась я до мишки. Вона сплигнула з ноги і шмигонула під піч.

 

У наступні дні, як тільки я почала грати гаму, Сі вибігала зі своєї нірки і уважно слухала.

- Ти незвичайна мишка, - сказала я звірку. – Хочеш, зроблю тобі кріселко? Ти будеш у ньому сидіти і слухати музику.

Урок закінчився. Сі побігла до себе. Я змайструвала із сірникових коробків кріселко. Поставила його біля свого стільця. У кріселко поклала насіння соняшника.

Вранці насіння не було. Сі перенесла його до своєї  норочки.

У той день я спекла торт. Відломила від нього маленький шматочок й  поклала його в кріселко. Взяла гітару і почала награвати гаму.

Сі вибігла зі своєї схованки. Підбігла до пахучого шматочка.

- Пригощайся, - мовила я до неї.

Сі взяла шматочок у лапки і з’їла.

Минуло кілька днів.

Сі до мене настільки звикла, що заплигувала на коліна, бігала по плечах, сиділа на долоні.

Мишка лазила по драбині, яку я їй зв’язала з ниток. Вона була чудовим акробатом. Але більше їй подобалась музика.

- От ми з тобою і подружились, - сказала я Сі.

Вона витягнула догори мордочку і пискнула:”Сі-і-і-п”.

Ми товаришували сім місяців. А потім мишки Сі не стало. Може, вона оселилась в іншому місці.

Проте я згадую про неї з любов’ю.

Сі була унікумом мишачого племені.

І я розповіла вам про неї.