Спадкування за заповітом і за законом
/ 0
- Деталі
- Категорія: Юридична консультація
- Опубліковано: П'ятниця, 02 березня 2018, 08:38
Одними з найбільш розповсюджених питань до юриста – є питання, що стосуються спадщини. Рано чи пізно з ними стикаються більшість громадян.
В даній статті наведені загальні відомості по цій тематиці, які дозволять зорієнтуватися в юридичному аспекті питання.
Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян. Спадкове право «надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.
Отже, що таке спадкування? Згідно українського законодавства спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов’язки (за винятком, визначеним ст. 1219 Цивільного кодексу України), що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, місцем відкриття – останнє місце проживання спадкодавця.
Існує два види спадкування: за законом або за заповітом.
Якщо спадкодавець не залишив заповіт – спадкування відбувається за законом. Спадкування за законом здійснюється почергово, при цьому кожна наступна черга таких спадкоємців одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, передбачених законом.
Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Згідно зі статтями 1261-1265 ЦК України: у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки; у другу чергу – рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; у третю чергу – рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини; у п’яту – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення), утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, проте спадкоємці можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них: за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна; за письмовою угодою, посвідченою нотаріусом, – якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів.
Спадкування за заповiтом має мiсце тодi, коли спадкодавець при життi розпоряджається своїм майном так, що воно пiсля його смертi переходить до тих осiб, якi визначенi в заповiтi. Заповiтом є особисте розпорядження фiзичної особи на випадок своєї смертi. Таке розпорядження здійснюється виключно особисто. Статтею 1241 ЦК України передбачені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, до яких законом віднесені: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями будь-кого, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних або родинних відносин. Також, заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за виключенням осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Заповіт може бути складений щодо усієї спадщини або тільки її частини. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
Слід розрізняти пряме і побічне позбавлення спадщини, оскільки правові наслідки в першому і другому випадку будуть неоднакові.
Наприклад, коли спадкодавець, що має дружину і повнолітнього працездатного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від спадщини, син фактично буде позбавлений спадщини, хоча про нього і не згадувалося у заповіті. Таке позбавлення називають побічним.
Однак, заповідач у заповіті може прямо вказати, що все своє майно він заповідає дружині, а сина позбавляє права спадкоємства. В цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини — тут син так само нічого не одержить у спадщину. Проте коли б дружина відмовилась від спадщини, доля спадкового майна вирішувалась би по-різному в першому і другому випадку. При побічному позбавленні спадщини все майно перейшло б до сина . При прямому позбавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги, а при їх відсутності чи їх відмові від спадщини за правом спадкоємства — до держави.
Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст.1254 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори. Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.
Одним з основних положень спадкового права є таємниця заповiту. Тому нотарiус, iнша посадова, службова особа, яка посвiдчує заповiт, свiдки, а також фiзична особа, яка пiдписує заповiт замiсть заповiдача, не мають права до вiдкриття спадщини розголошувати вiдомостi щодо факту складання заповiту, його змiсту, скасування або змiни заповiту. Для бiльш повного i всебiчного захисту iнтересiв заповiдача i збереження таємницi заповiту передбачається можливiсть складання секретного заповiту, який посвiдчується нотарiусом без ознайомлення з його змiстом. Даний заповiт оголошується нотарiусом лише пiсля смертi заповiдача i вiдкриття спадщини, у присутностi заiнтересованих осiб та двох свiдкiв.
Усі питання пов’язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням майна до спадкоємців і документальним оформленням прав, вирішуються нотаріальними конторами. Лише якщо між зацікавленими особами виникає спір переходу майна померлого до його спадкоємців, то лише в цьому випадку спірні питання вирішуються судом. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування- визначає частку кожного з них у спадковому майні. Кожний спадкоємець, що має право на частку в спадщині, може звернутися до державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини і одержати свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину в основному видається після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначене коло спадкоємців, які прийняли спадщину.
Наталія Дорошенко,
приватний нотаріус