Не дамо вмерти селу
/ 0
- Деталі
- Категорія: Подорож Бахмацьким районом
- Опубліковано: П'ятниця, 05 червня 2015, 09:22
Роки моєї роботи в ОКСі (російська абревіатура відділу капітального будівництва), співпали з часом інтенсивної розбудови села. Це в ті літа виросли відгодівельні комплекси у Курені, Голінці і Тиниці – тут утримували свиней. Звели тисячник по відгодівлі великої рогатої худоби у Халимоновому, молочнотоварний комплекс у Матіївці.
Паралельно із виробничою створювалась і соціально-побутова інфраструктура. Не стану перелічувати Будинки культури і клуби, школи і ФАПи, які відчинили двері в ті роки. Пальчики якось залишались осторонь цього процесу, але прийшла черга і до цього мальовничого села. Справу поквапила і та обставина, що наближався ювілей пасічника-винахідника Петра Прокоповича. Очікувалось паломництво делегацій з усього світу, то виник задум докорінно оновити обличчя Пальчиків. Спочатку сюди проклали асфальтівку, реконструювали колгоспний точок, звели сучасну майстерню. Передбачалось зведення молочнотоварного комплексу з невеликим заводом по виробництву молочної продукції – морозива, сметани, сиру. Такого не було на Чернігівщині. Виношувався задум позносити непривабливі старі садиби, надавши власникам більш сучасне житло. Стояло навіть питання будівництва цілої вулиці сучасних на ті роки будинків, як це вже зробили у Голінці, у селі Бахмач.
Тоді у Пальчиках я бував по кілька разів на тиждень. Їздив із задоволенням, усвідомлюючи свою причетність до створення села нового зразка.
Та не так сталось, як гадалось - почалась перебудова, все загальмувалось , і ,врешті, розвалилось.
У Пальчиках не був багато років, а з десяток літ тому грибники запросили на тихе полювання. То дорогою в ліс їхав через село. Враження було гнітюче. Зникла ферма, наче корова язиком злизала, красуню - майстерню. Стало боляче за людей, які живуть тут. Господь наділив їх завидною працелюбністю, та чомусь позбавив на той час здорового глузду, - з болем подумав тоді.
... І ось тепер доля знову привела до знайомого пальчиківського перехрестя, де чекав на маршрутку. Часу мав доволі, то шукав, де його згаяти. Заговорити було ні до кого, подався до пам’ятника полеглим пальчиківцям у роки Великої Вітчизняної. Став читати прізвища полеглих, їх тут більше сотні. Звернув увагу на безліч нарцисів, цвітіння яких здавалось сніжним покривалом. Вже збирався йти, як до гранітної споруди прийшли троє – дівчина і юнаки. Поправили вінки, вирвали кілька вцілілих бур’янців, познайомились. Лідія Шеремет, Віталій Гурінець і Олександр Федечко – дев’ятикласники місцевої школи.
- Скоро останній дзвоник, - заговорив до них, аби продовжити спілкування.
- Справді, останній, тепер ми вкладаємо в це слово інший, незвичний зміст, - з неприхованим сумом заговорили випускники. І пояснили. Виявляється, на їх восьмирічку, як і на багато інших неперспективних закладів, чекає «реорганізація». Я зрозумів у чому річ - вважай, закриття. Це начебто сприятиме покращенню підготовки учнів і більш успішному їх навчанню.
- Наша школа - одна з найкращих у районі. Так говоримо не тому, що вона рідна. Наші спортсмени багато років підряд займали перші місця і у легкій атлетиці, і в настільному тенісі, у змаганнях з шахів і шашок. Та й знання , хто бажав їх мати, отримував міцні. Найсвіжіший приклад – наша Настя Сльозка, яка на олімпіаді з географії виборола першість і захищала честь не лише школи, а й району в області. Домоглася дівчина диплома ІІІ ступеня. І харчування у нас завжди на висоті, про що дбав колишній учень нашої школи. Хоча живе Андрій Андрійович Гуринець за тридев’ять земель, за межами України, та допомагає школі і в організації харчування, і у придбанні палива, і в здійснення різних заходів. Жаль, більш не лунатимуть тут дитячі голоси, - невесело підсумували юні пальчиківці.
Їх настрій передався і мені. Не розвіявся він і в маршрутці. І навіть кілька днів потому згадував засмучені очі дев’ятикласників.
А, може, ще минеться, може, отямляться можновладці, може, не дадуть вмерти селу, бо без школи тут замре все.
Іван Олех,
голова громадської організації «Патріотичні орієнтири
Бахмаччини»