...Про початок війни в Митченках „объявили” на Петра - 12 липня загальною мобілізіцією. В діючу армію забирали все фізично здорове населення, і не тільки чоловічої статі, віком від 19 до 45років. Була сформована 216 стрілецька дивізія, укомплектована вихідцями із Чер-нігівської області під командуванням полковника Лисенка, згодом дивізія передислокована в Крим, де через кілька місяців вщент розгромлена. Більшість особового складу потрапила в полон. Командуючий військами Західного фронту мав і позитивні риси – чудово володів  гармошкою...

Поза увагою не залишилося і доросле населення Митченок 45-60 років (непризовного віку). Чоловіків мобілізували у трудову армію – „на окопи”, жінок вивозили за Городище рити протитанковий рів. Якось їх виявив німецький літак-розвідник, прозваний фронтовиками „рама”. Наступного дня з „рами” викинули листівки такого змісту: „Дорогие дамочки, не копайте ямочки. Наши таночки объедут ваши ямочки!” Під наглядом працівників НКВС рити продовжували, і все таки рів був доведений до ладу. Із села в евакуацію погнали колгоспну худобу в супроводі кількох чоловік з підводою. Як згадують, завдання не було виконано, адже німці вже були на Сході, тож і підводу, і худобу залишили на полях Полтавської області.

 

Група фашистських військ „Центр” була на підступах до Москви, а група армії „Південь” затримана перед Києвом нашими військами під командуванням Героя Радянського Союзу (за Фінську кампанію 1940р.) генерала Кирпоноса. Наступ на радянську столицю було тимчасово припинено, і німці частину війська повернули в напрямку Глухів, Кролевець, Конотоп. З боєм в Митченки вступили німці 8 вересня 1941 року. Протитанковий рів, виритий за Городищем, перешкоди ворогу не чинив. Німці встановили Neue Ordnung - новий порядок.  Робота з 9.00 до 17.00, обідня перерва з 12.00 до 13.00, ніяких перекурів. Через Сейм у Батурині був дерев`яний міст, який перед початком повені навесні розбирали щовесни. Німці ж вирішили зробити капітальний  міст, на його спорудженні і працювали чоловіки з навколишніх сіл. Серед них був і житель села Митченки Олександр Костюченко. Згадував, як обтесавши колоду раніше відведеного часу, сів перекурити. Німець враз нагайкою „від душі” нагадав, що під час роботи не перекурюють.  Під кінець 1941 року в селі було багато чоловіків, які вийшли з оточення та повернулися додому. Зброю, що мали, залишали в полі, вкидали в криниці. Було скрізь багато польових концтаборів, але німці не знали, що й робити з такою кількістю військовополонених, тож віддавали чоловіків жінкам, які приходили до таборів за своїми, а часто забирали і незнайомих червоноармійців.

Колгоспу німці не розформували, а перетворили на „общину”. Була сформована нова влада. Бургомістром Батуринського району став німецький майор Раш. Помічниками у нього були старший поліцай Яковенко із Красного та Стадник із Батурина (після війни проживав в Англії). Частина жителів пішла на службу в поліцію. З них хто був засуджений після війни (Ратник, Малій), хто виїхав з німцями (Строгий – у Голандію, Корнач Іван Митрофанович – у Австралію). Окуповану територію фашисти „очищали” від більшовиків. Так, із сіл Батуринського району вивезли в Городище 60 активістів, закрили в клуню і спалили живцем. В Митченках розстріляли Брагінця та Чортка Тимофія. В Красному випадково впіймали комуністку Саєвську і повезли в Батурин на страту, але по дорозі вона втопилася в колодязі. Фашисти витягли труп із колодязя і все таки повісили в Батурині.  

 

 

В двоповерховому приміщенні Митченківської середньої школи (на фото) був німецький госпіталь, там же був тимчасово розташований штаб танкової армії Г.Гудеріана, про що він пише в своїх мемуарах. Митченці вперше познайомились з такою грою як футбол - на подвір`ї школи німецькі солдати часто грали у цю нову для селян гру. Митченці згадують, що разом з німцями жили в їхніх оселях і фіни, мадяри, італійці. Найгуманнішими зарекомендували себе останні, а неохайними - мадяри: „туалетили” вони просто біля входу в оселю, біля клуні розводили багаття і готували собі їжу. Нова влада заохочувала співати українських пісень, особливо соромітницьких. Проводився набір молоді для роботи у Німеччині. Добровільно погодився виїхати Мовчан Микола, і за це німці виділили його матері дерева для побудови будинку. Але більше добровольців не виявлялося, тож хлопців та дівчат виловлювали по селу, приречених вивозили вантажівками на станцію Конотоп і у вантажних вагонах відправляли до Німеччини. За часи окупації було вивезено 64 особи.

Під час бомбардувань станції Бахмач частина бомб чомусь падала і на Митченки, кілька жителів було вбито та скалічено.

Зима 1942 була лютою: морозною і дуже сніжною. Німці регулярно вигонили доросле населення для розчищення від снігу дороги Батурин-Конотоп.

За часів окупації перекладачем у майора Раша був учитель німецької мови Білий Денис Михайлович. Не одного митченця врятував. А після звільнення Дениса Михайловича не допустили до роботи в школі та й ніде не давали роботи, присадибну ділянку забрали аж „по призьбу”, позбавили взагалі засобів існування за те, що „співпрацював з окупантами”.
Після війни селяни стогнали від непомірних податків, що були відмінені тільки після смерті Сталіна.

З війни не повернулись майже 500 моїх односельців. Повернулись лише поранені та ті, що служили в тилових частинах. Радянські військовополонені після звільнення з гітлеровських концтаборів були переведені в сталінські концтабори як зрадники.

Через декілька років по закінченні війни держава проявила піклування про її учасників: ювілейні медалі, додаткові „пайки” дефіцитних товарів і т.д.  А про вдову з малолітніми дітками, у якої чоловік не повернувся з фронту, держава забула.

А отой протитанковий рів, виритий у 1941 році жіночими руками, загорнули бульдозером лише в 1975-му, коли святкували 30-річчя Перемоги.