Звідси починається все
/ 0
- Деталі
- Категорія: Подорож Бахмацьким районом
- Опубліковано: П'ятниця, 16 лютого 2018, 10:28
У Дмитрівку завітав випадково, запросив у подорож активіст партійної організації Аграрної Партії Юрій Вовкогон - у автівці було вільне місце. Селище давно не відвідував, то подався за компанію, сподіваючись зустрітися із давніми знайомими. А ще хотілося почути аграріїв – представників чи не єдиної політичної сили, що твердо стоїть на позиціях заборони поспішного продажу українських чорноземів.
Засніжена Дмитрівка зустріла ледь почищеними безлюдними вулицями. За два десятки років так і не звик до порожніх, чорних віконних зіниць колишнього міcцевого кафе, що нагадує сталінградську руїну.
Одним з перших з’явився Григорій Антонович Михайлюк – колишній головний агроном, а пізніше і голова місцевого колгоспу, і очільник селищної ради. Підходили все більше люди поважного віку, поцікавився, чому так.
- Молодь з Дмитрівки тікає... А що тут робити!? Колись працювало два десятки підприємств, а тепер... З`їжджають, хто куди, найініціативніші подалися в Росію, у Білорусь, освоюють трудовий ринок Польщі.
Школа розрахована на кількасот учнів, а наповнена менш ніж на третину, так з року в рік – оце вам і відповідь.
Угледів давнього знайомого Миколу Михайловича Кузьменка.
- Вирішив і сам підтримати Аграрну партію, потрібно гуртуватися - терпець уривається. Зустрінемося випадково двоє-троє серед вулиці, переговоримо, побідкаємося – на тому і кінець. А проблем - безліч, як місцевого рівня, так і державного. Найбільше непокоїть земля – єдине, що не видурили ще у нас за безцінь. А все до того йде. Ну, як можна продати землю, та ще й у такий невизначений час. Не для того наші батьки проливали кров, захищаючи рідний край, щоб торгувати найціннішим. Хіба це не те ж саме, що продати Вітчизну, - ділився дмитрівчанин. – А у селищі скільки невдоволених земельним питанням. Потрібно готувати депутатський корпус, приводити до влади чесних, відповідальних людей. У першу чергу це стосується місцевого рівня, бо звідси починається все.
* * *
Пішла з життя родичка, було Олександрі Олександрівні 89. Скільки до неї хвороб вцепилося, та найбільше бідкалася з питанням: ”Кому дістанеться земля!?” Тепер і сам думаю…
Борис Бобришев