Жили б інакше!
/ 0
- Деталі
- Категорія: Подорож Бахмацьким районом
- Опубліковано: П'ятниця, 20 липня 2018, 09:01
Раз на рік відзначаємо День села, для багатьох це чи не єдина можливість зустрітися у гурті, бо Фастівці досить розгалужені, а нашим старожилам навіть стежка до власної хвіртки – довга дорога. Колись з особливою шаною стрічав тут фронтовиків Великої Вітчизняної війни. На жаль, ветеранів серед нас вже немає. Останнього з них, кавалера бойових орденів Григорія Йосиповича Фостія, провели у вічність ще у березні.
Як заведено вже роками, сільський голова розповіла про кількість сельчан, а нас все менше і менше. В пору, як 45 літ тому був випускником, у школі навчалося 560 учнів. Тепер майже стільки фастівчан - 876. Всього. А до школи у вересні чи прийде хоча б десята частина. Чому тут дивуватися, ось і за минулий рік народилося п’ятерко, а залишило цей світ 22. Чи лелека забув про свої обов’язки, чи щось коїться з нашою державою, не чути в українських родинах дитячих голосів, як це було раніше.
Не дуже затишно було мені на святі, та добре, що цього дня домовилися зустрітися колишнім нашим класом. От там серед давніх шкільних друзів відвів душу. Узгодили розповісти кожен про своє життя-буття. Звісно, у кількох словах не викладеш перепетій власної долі. Тут хоч повість пиши про кожного...
Ось прибула аж із Харкова Раїса Шкребко і Чемикоз Ольга, наша класна гордість – хорошистка, самодільниця, спортсменка. З Сумщини приїхала Ольга Мірошниченко, з Вінниччини завітала теж Шкребко, тільки Віра. Працювала будівельницею. Микола Мушницький – киянин, зводив столицю. Валя Рибка – майстер одного із продовольчих комбінатів Шостки. В’ячеслав Фурса – чернігівець, електрик радіозаводу.
Любов Кочерга, Микола Ясько, Валентина Пащак залишилися на рідній стороні. Перша працювала біля зерна, Микола вік прошоферував, а Валя ходила у передових майстрах машинного доїння. Ольга Ярош, хоч тепер і на Ічнянщині, не зрадила хліборобському роду. Костянтин Шевелило – теж з нашої когорти, не став шукати щастя на чужині, трудився агрономом.
Ольга Фостій, Віра Орловська – вихователі дитячих садочків, Павло Качан, Ніна Орел і Володимир Яременко – залізничники. Микола Шкребко – кращий мій шкільний товариш, став комунальником. Усі вони тепер бахмачани.
Віра Шкребко і Петро Грушко продовжили шкільну дружбу, навчаючись у сільгопінституті, побралися, працюють у сусідній Березні.
Як гарно, що на наше свято завітали наші дорогі вчителі: Клавдія Миколаївна Фостій і Марія Григорівна Полковніченко. Остання була Заслуженим вчителем СССР, тепер усвідомив, чому на її уроках було так цікаво.
З інтересом слухали про кожного, ще цікавіше було чути спогади із нашого шкільного життя. Не дуже заможного, але такого сонячного, життєрадісного, сповненого впевненістю у завтрашній день.
Пригадали, як вже випускниками у далекому 1973 виграли класом на районній учнівській Спартакіаді. Довірили захищати спортивну честь Бахмаччини в області, повернулися з почесним четвертим місцем. Згадували, і ще раз переживали п’янку радість тієї перемоги з нашої далекої юності.
Юрій Вовкогон
Від редакції: Наш позаштатний кореспондент Ю.П.Вовкогон, автор цієї публікації, промовчав, що він теж серед тих, хто залишився. Був пасічником, був заправником, ще на безлічі роботах доводилося трудитися у радгоспному відділенні. Хліборобська вдача змусила прикипіти душею до хутора Грушевого. Він голова сільського осередку Аграрної партії, він депутат сільради, він не байдужий до того, що відбувається у нас у державі. Більше б таких українців, жили б інакше.