Зберегти доброту власної душі
/ 0
- Деталі
- Категорія: Спортивна сторінка
- Опубліковано: Субота, 22 грудня 2018, 10:36
Ім’я Григорія Володимировича Данька на сторінках „Порадника” зустрічаю досить часто. Почесному громадянину Чернігівщини, депутату обласної ради, колишньому успішному спортсмену – володарю здобутих на борцівських килимах європейських і світових турнірів, є про що розповісти читачам. Так, він успішна людина, завідувач кафедри спортивних єдиноборств та силових видів спорту у Київському державному інституті фізичної культури та спорту, кандидат педагогічних наук, заслужений працівник фізичної культури та спорту України. Нагороджений орденами “За заслуги” ІІ та ІІІ ступенів. Не просто викладач, професор! Автор кількох друкованих праць, присвячених темі гартування здоров’я – найголовнішій цінності нашого життя.
У професійному зростанні Григорій Володимирович здолав сьогодні ще один щабель, нашого земляка призначено головним тренером Збірної команди України з вільної боротьби. Якраз останнє повідомлення розчулило мене найбільше, бо згадалося дуже багато...
Ми з Григорієм однокласники, як бути точнішим, то навчалися у паралельних. Подружилися ще тоді – піввіку тому, ганяючи м’яча, тягаючи штангу, здираючись на турник і гімнастичні бруси. Згодом наш ровесник став тяжіти до спортивної боротьби. Перші свої перемоги отримав ще підлітком на районних, а потім на обласних змаганнях. Досвідчені тренери оцінили юнакове дарування, запропонували навчатися у республіканській спортивній школі.
Чи думав тоді, підлітком, що наша шкільна дружба не зруйнує відстань у півсторіччя. І це при тому, що з Гришею провчилися разом лише 8 років.
Та головне - не наші відносини. Назовіть мені ще хоча б одного нашого земляка, хто „вибився у люди” і відвідує наш рідний Бахмач з такою регулярністю? Хто опікується рідною школою, своїми земляками, рідним краєм. Григорій уже був чемпіоном України, Європи, здобув Кубок Світу, попрацював тренером у Франції, та коли запропонували залишитися за кордоном назавжди, відмовився. Повернувся на Батьківщину.
З гордістю стежу за його досягненнями, - усе ж не просто земляк - однокласник. Тепер ось тренер Збірної команди України. Радію за Григорія Володимировича. Приємно не лише це. На моїх очах зростав хлопчина, який своїм характером, упертістю у досягненні мети, наполегливою працею над собою зліпив з себе того, ким гордиться не лише Чернігівщина.
Скільки сьогодні розмов про втрачене молоде покоління – хворобливе, без мети у житті, без високої мрії. Коли чую подібне, згадую товариша мого дитинства, мого приятеля, а тепер ще і мого благодійника. Як здорово, що невід’ємні шорсткості нашого життя, не зрунували його характер, його доброту і відгукливість, справедливість.
Коли зрідка зустрічаємося, із задоволенням і навіть з подивом спостерігаю, що мій Данько обдаровує все тим же доброзичливим поглядом, а на обличчі панує відкрита посмішка, знайома ще з босоногого дитинства.
Хочу вірити, що головний тренер Збірної виховає не лише нових чемпіонів, володарів золотих, срібних і бронзових нагород. Сподіваюся, що друг мого дитинства прищепить своїм підопічним оту неповторну властивість зберегти на все життя доброту власної душі. Це така рідкість у нашому сьогоденні.
Олександр Больбух