І „спеклася” вона, ця гаряча новина, на „Колосі”.

Зустрічаю ввечері сусіда – щаслива усмішка, оптимізмом так і сяє. І дружина посміхається, з прихованою гордістю за свою половинку говорить: „Вирішив ось молодість згадати, 20 же років на воротах стояв”. Зацікавившись, розпитую. У середу, після робочого дня(!) вагонники влаштували футбольні баталії між цехами. Сусід, як і в юності, стояв на воротах за рідний цех (не уточнюю який, бо він – людина скромна).

Шкодую, що не змогла побачити це на власні очі, та вірю, що було здорово. І здорово!

Молодці вагонники! Депо, до речі, не лише футболу увагу приділяє, а взагалі підтримує спорт в районі, зокрема, цього року суттєво допомогли з обладнанням відкритих баскетбольних майданчиків у міських школах №1 і №5 та на стадіоні „Колос”.

 

Достойний приклад для наслідування, особливо в наш час „загону” масового спорту, коли скрізь більше про наживу дбають, ніж про розвиток  повноцінної людини. Чомусь здається мені, що тому й розповсюджуються (чи не свідомо?) останнім часом думка – мовляв, професійний спорт не дуже-то й розвиває, навпаки шкодить здоров’ю (травми, перевантаження тощо).  Це вірно лише частково, та й не всі ж у великий спорт підуть, шановні, а ось масовий – те, що раніше називалося фізичною культурою і дійсно культивувалося, без усякого сумніву – корисний. Тільки ж для цього треба працювати, розвивати, гроші вкладати. Куди легше вкласти в те, що дає миттєву віддачу і гробить молодь. Сумно, панове... І тим більша шана і подяка таким керівникам і ентузіастам.

Так от, до сусіда. Виграв його цех! Чекатиму продовження – за його настроєм слідкуватиму. Щоправда, він і так, взагалі по життю – привітний і дуже доброзичливий, мій сусід Олег.