Фастівці – найвіддаленіше село нашого району, межує з Ічнянщиною та Борзнянщиною. Населення налічується трохи більше тисячі– у 2008-му, коли „Порадник” у рубриці „Подорож Бахмацьким районом” писав про село на кордоні, було 1027 чоловік. Ситуація за два роки мало змінилася – за цей рік, на даний час, народилося аж двоє немовлят. Тихо, незмінно день у день, у буденних клопотах протікає сільське життя, в якому так мало свят...

Та цього року тихе життя сколихнула подія неординарна, село шумить і гуде... Вибори. 20 років Фастівці стабільно обирали головою Віталія Павлюченка, який пішов на заслужений відпочинок. На посаду балотуються п’ятеро. Ми хочемо познайомити вас з наймолодшою претенденткою -  Інною Карпенко, яка є  членом партії « Сильна Україна» (лідер партії-С. Тігіпко) . Як на нашу думку, чи не найбільше саме наше українське село, яке існує на межі вимирання, потребує свіжих молодих сил. Як власне, і наша країна.

 

Інну Петрівну Карпенко у Фастівці привела доля, а вірніше, коханий чоловік. І вже 10 років учителює у Фастівецькій школі, продовжує родинну справу – мама і бабуся у неї теж педагоги. Навчає дітей рідної мови та літератури, а ще – мати свою думку і світобачення, не бути гвинтиком в житті. Напевне тому, що й сама за характером лідер.

 „Люблю людей відвертих, терпіти не можу нещирості і дітей так вчу. І взагалі – дуже люблю свою роботу”.

Плоди роботи вчитель бачить через роки, або ніколи. До Інни Петрівни прибігають її випускники, як тільки приїздять додому. Обступлять її дівчатка – вже такі дорослі стали, і молода, 30-річна, наставниця поміж них - наче подружка. Радісно вчительці дізнаватися про їх успіхи – усі продовжують навчання. Вдячні вчительці батьки – допомогла її наука. А скільки попоїздили вони класом – і в Лаврі були, і в Музеї воскових фігур, і в Бахмач на концерти класний керівник їх возила. Захопленням і любов’ю світяться очі молодої вчительки, коли говорить вона про свій нинішній 7-ий клас. І взагалі знають Інну Петрівну в селі як людину комунікабельну, доброзичливу, вона – оптиміст по життю.

 „Моє життєве кредо – сприймай людину такою, як вона є. І я завжди так і ставлюсь до людей”.
І напевне тому у Інни багато друзів і вони про неї говорять як про людину чуйну і щиру, абсолютно не конфліктну, і для них завжди відчинені двері її затишної оселі.

Полюбила Інна село, що стало їй за ці роки рідним. І на батьківщину – в Івангород Ічнянського району вже їздить „у гості”. А тому як прийняла в своє серце Фастівці, то й мріє внести часточку своєї душі в його майбутнє,  дати йому нове життя. Не хоче бачити вчителька своїх учнів „на відпочинку” у барі – мріє зробити їхнє дозвілля цікавим, сучасним, без сумнівних „енергетиків”, а з позитивною енергетикою добра, людяності, духовності.

А село - з квітучим садом і клумбами в центрі: „Є така заповітна мрія у мене, - зізнається Інна. - Гарне у нас село, тож хочеться ще краще його упорядкувати. На дороги чи на щось глобальне, звісно, кошти великі треба, а ось благоустрій – це ж в наших силах. Як, наприклад, зробили цього року за ініціативи виконуючої обов’язки голови: розчистили парк, ставок, кладовище”.

 

Щоб жилося фастівчанам, як у вірші, який присвятила селу і його людям Інна Карпенко:

 Серед небаченої вроди,
На лоні матінки-природи,
На березі річки Остер,
Від давніх днів і дотепер
Розкинулися Фастівці –
Село найкраще в краї цім.
Воно не місто, не райцентр,
Та має свій коефіцієнт
Добробуту і процвітання –
Кажу це гордо, без вагання.
Ви завітайте в Фастівці -
Ми будем раді вам усі!
Село прекрасне, давнє, мальовниче,
Село, де серце і душа відпочива,
Спитаєте:”Чия у тім заслуга?”
Я радо відповім: „Всіх жителів села!”
 Чудові люди, щирі й працьовиті,
Та жаль, що доля в них така важка,
Щоб вижити, а не „шикарно” жити,
Працюють тяжко – зрання й допізна.
Та вірю, щастя не лише в достатку,
А у відвертості, у щирості, добрі.
Нехай село моє завжди щасливим буде,
А з ним – і рідні земляки мої.

Саме цієї „відвертості  й  добра”, душевної теплоти дуже не вистачає зараз людям, вважає Інна: „Хочеться дарувати людям доброту, щирість, щоб людина зайшла – її зустріли з посмішкою, доброзичливо, і максимально допомогли”.