Усе йому вдається

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Розкажіть про нього


Запам’ятався у „Пораднику” лист читача, який радив розповідати про місцевих благодійників. Мовляв, їх досвід будуть наслідувати й інші, бо сьогодні без меценатів, як кажуть, ні туди – ні сюди. Правду кажучи, сподівався, що побачу матеріал про Іваненка Андрія Петровича. На жаль, не дочекався…


Познайомитися з ним змусили обставини. Багато років тому захворів батько. Потрібно було терміново доставити його до обласної лікарні. А у нашій родині, як спеціально, проблеми – залишилися без роботи і я, і дружина. Позичили трохи грошей у знайомих, дещо зібрали родичі. Домовилися про транспорт, залишилося вирішити питання заправки. Хтось підказав, попроси бензину в борг у Іваненка. Андрія Петровича до того не знав, але розмірковувати часу не було. Пішов просити.


Зустрілися в офісі, якщо можна було так назвати кімнатку квартири, яку орендувала тодішня його фірма. Андрій Петрович був зайнятий, попросив викласти проблему стисло. У мене від тих слів зовсім пропав настрій, подумав: тільки втрачаю час. На щастя, помилився, отримав бажане, ще й почув:


- Не переймайтеся боргом, буде змога – розрахуєтеся. Головне – рятуєте хворого.


Таке не забувається. І коли час від часу бачив у вашій газеті інформацію, що Іваненко допоміг у проведенні якогось заходу, згадував нашого благодійника з теплом у душі.


Може, ще чекав би, що про мецената напише хтось, та згадав – 4 лютого у Андрія Петровича – день народження. Нехай щастить доброчинцю у всіх його справах!


Леонід Куліш


Ще восени побачив в обласній газеті фотознімок із знайомими обличчями. Захотілось дізнатись, з якого приводу публікують наших земляків. Присвячувався нарис вмілому підприємцю, добрій і цікавій людині Андрію Петровичу Іваненку. Дочитався до рядків, в котрих йшлося про його батька - колишнього директора овочесушильного заводу. Згадав сонячну Дмитрівку, той заводик, сповнений неповторними ароматами української осені – пахло укропом і якимись домашніми солонощами. Згадалась жіночка у простій сукні з ситцю, двоє дітлахів, які грались під заводським парканом. Старший, більш кмітливий і допитливий, все зазирав крізь щілини, аби краще роздивитись заводське подвір’я. Жінка чекала на директора. Петро Іванович ніяк не міг відірватись від справ. Нарешті підійшов до мами хлопчаків і вручив їй пакунок. Тепер, в пору АТО, мабуть, подумав би, що то загорнута у папір снарядна гільза, а тоді легко вгадав - то були кришки для консервації – один з тогочасних дефіцитів.


Директор знову повернувся до нас, пояснив: «Це наша робітниця, зараз у декретній відпустці, вдома ще й немовля. У неї вродив перець, ще деяка городина, то хоче заготовити на зиму вітамінну продукцію для малечі. Як їй відмовити».


Неодноразово чув про дбайливу директорову натуру. І ось тепер пов’язую це з його сином Андрієм. Як кажуть, «яке насіння – таке і колосіння». І не лише риси відгукливості на чужі потреби, а й підприємництво отримав у спадщину від батька герой газетної публікації. Пригадалось, як на овочесушильному заводі стали виробляти крохмаль. Директор звернув увагу, що при сушінні картоплі чимало цього продукту втрачається, завдаючи втрат. Він звернув увагу на цю обставину заводських технологів. Вони удосконалили процес, скоро вироблений крохмаль стали відправляти у Німеччину. То була перша валюта, яку отримував район у роки становлення нашої держави.


Іваненка-молодшого доля випробовувала на міцність не один рік, доки у 2002-му не очолив ТОВ «Голд-Нафта». Тепер працює тут у якості комерційного директора. Це одне з найуспішніших підприємств.


Та весь час його душу бентежила батькова мрія - пов’язати себе із сільським господарством, то став засновником ТОВ «Агрофірма імені Шевченка» у Григорівці.


Звісно, хліб – всьому голова. З цього і почну – зернових Товариство збирає удвічі більше, ніж було два роки тому.


Тоді доїли за добу по 6 тисяч тонн молока, нині мають по 12. Не довго чекати, коли цей показник зросте, адже тримають лише півтисячі корів, а карусель доїльного залу здатна обслуговувати удвічі більше. І вже сьогодні для збільшення поголів’я зводять додаткові приміщення, закладають комунікації, вивчають досвід інших. Є у планах налагодити повномасштабне вирощування свинопоголів’я. Одним словом, і тут показав себе вмілим організатором.


Захотілося дізнатися, чим керується Андрій Петрович, коли допомагає землякам. З тим і звернувся до нього.


- Приємно, що хтось згадав мене добрим словом, хоча не збагну – хто це. Зверталося багато тих, хто потребував допомоги. Допомагаємо закладам освіти та культури, сім’ям афганців і бійців АТО, громадській організації Червоного Хреста, дітям-сиротам, багатодітним родинам, ветеранам. Для православної громади села звели церкву. За моєї підтримки створено молодіжний футбольний клуб, де грають григорівці і дмитрівці. Фінансував не лише футбольні турніри, а й легкоатлетичні заходи ДЮСШ, дитячого-молодіжного клубу «Гармонія».


До фізкультури в мене особлива прихильність, бо й сам колись захоплювався багатьма видами спорту. Звісно, як кожен хлопець обожнював футбол.


Тому все, що пропагує здоровий спосіб життя, гартує і зміцнює нашу молодь, стараюся підтримувати. Може, є в цьому і особистий інтерес, адже маю двох синів. Хочу, аби зростали у здоровому середовищі, сприяю цьому, як можу.


Спілкувався Борис Бобришев