Здоров’я йому і щастя
/ 0
- Деталі
- Категорія: Цікаві люди - цікаві зустрічі
- Опубліковано: П'ятниця, 06 травня 2016, 09:57
Нашого односельця Дмитра Леонтійовича Пащенка знають у Голінці від малого до старого. Вперше познайомилася із ветераном Великої Вітчизняної, ще як була школяркою. Він бував гостем учнів, розповідав про війну, про своїх бойових побратимів, про Перемогу, про те, як дійшов до Берліна, як відбудовував поруйноване господарство. Напередодні 9 Травня доречно розповісти про його бойові шляхи. Але не менш важливо, що він робив у мирні роки.
Дмитро Леонтійович пропрацював у колгоспі 60 років. Майже всі літа був завідуючим дільницею тваринництва. Як згадують наші старожили, справи голінців у ті роки йшли так, що до нас з’їжджалися з усіх куточків району переймати передовий досвід. До речі, це справедливо і до часів, коли були у складі Дмитрівського, а потім й Ічнянського районів. Цікаво, що і на Дошках пошани всіх трьох районів портрет мого земляка фігурував неодноразово. Тоді голінці надоювали більше 4 тисяч літрів молока на корову, що було своєрідним рекордом. Вже у послідуючі роки у господарствах Бахмаччини тривав рух, аби здолати тритисячний рубіж, для голінців то був пройдений етап.
Написати про Д.Л.Пащенка наштовхнула розмова, почута біля літніх жінок. Вони із вдячністю згадували героя моєї оповіді, який допоміг їм заробити більш-менш вагомі пенсії. У пасхальні дні, коли вільного часу більше, завітала до знаного сусіда, аби дізнатись про подробиці, як він керував фермою, про яку згадували жінки. Дмитро Леонтійович розповів, що його попросили підмінити колегу, який пішов у відпустку. На фермі панував деякий песимізм, заробляли мало і перспектив явних не бачили. Між іншим, в селі подейкували, що він товаришує із головою колгоспу, теж фронтовиком, і той закриває очі на приписки.
- Жінки другої ферми і мені про це натякнули. Я ж пообіцяв, що і вони зароблять не менше, як постараються. Звернув увагу на безгоспну ємкість, що стояла без діла надворі. Добився, аби відходи зерноскладу, йшлося про полову, насіння бур’янів та де-не-де можна було угледіти подрібнену зернинку. Всю цю суміш стали засипати у ту ємкість. Запарювали. Цей додатковий корм згодовували тваринам. Вдалось домовитись з водіями. Ті підвозили зайву машину зеленої маси. Ну і дуже просив жіноцтво не нести додому дерті. Через місяць відбулось контрольне зважування. Результат обліковців збентежив – таких показників ця ферма не мала ніколи. Пішла чутка, що Пащенко щось «нахімічив». Вирішили перевірити новим переважуванням. Відбулося це через три-чотири дні. Був представник бухгалтерії, обліковці, члени ревізійної комісії. Цифри не зійшлись, стали ще вагомішими. Життя ж не зупиниш, щодобовий приріст складав 1600-1700 грамів. От набігли зайві центнери. Перевіряючі заспокоїлись, а відгодівельниці отримали небачену до того платню. Сягала вона 280-300 карбованців. Пропрацював я з ними кілька років. Коли оформлялись на заслужений відпочинок, заробітки тих років, очевидно, і посприяли їх високим пенсіям, - ділився Дмитро Леонтійович.
А ще дізналась від ветерана, що в перший весняний місяць йому виповнилось 93. Що депутат Верховної Ради Валерій Миколайович Давиденко з цієї нагоди подарував йому велосипед. І тепер старожил-фронтовик на двоколісній машині з’являється у багатьох куточках села. Не утримався фронтовик і згадав про повержений Берлін 1945, про те, як на колоні Рейхстагу з друзями залишили свої підписи. Наш земляк у всіх справах був ґрунтовним. І там, у фашистському лігві, написав «Дмитро Пащенко, Чернігівська область, Дмитрівський район, село Голінка». На фоні своїх автографів бійці–однополчани сфотографувалися. Той знімок потрапив у газету. Можливо, це послугувало, що багато років вже після завершення війни у Голінку все йшли і йшли листи, найчастіше від юних слідопитів із багатьох куточків колишнього Союзу. Просили поділитися спогадами про війну...
Отакий він мій земляк, сусід Дмитро Леонтійович Пащенко. Хочу привітати його зі святом Перемоги. Можливо, він єдиний серед сьогоднішніх ветеранів, хто штурмував Берлін і хто залишився з нами. Здоров’я йому і щастя!
Марія Товкач