Дві Варвари

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
А все почалося з невеликого козацького села Лемеші, тепер Козелецького району нашої області. Якось, по дорозі до далекої звідси північної столиці імперії, в місцевий храм зайшов помолитись полковник Вишневський, що був тут проїздом. Він був зачарований прекрасним церковним хором, в звучанні якого  виділявся справді божественний голос молодого козака Олексія, сина Григорія і Наталії Розумів. Кмітливий служака відразу ж зрозумів, що такий голос буде окрасою придворної капели, та й йому подякують за таке придбання, тож зробив усе, щоб переконати Олексія поїхати з ним до Санкт-Петербургу. З того все і пішло.З часом Олексій стає фаворитом принцеси Єлизавети Петрівни, майбутньої імператриці. Викликає в столицю молодшого брата Кирила, забезпечує йому отримання грунтовної освіти та одруження з родичкою імператриці, а згодом і високі посади в імперії – президента Академії наук, обрання гетьманом Лівобережної України, звичайно, уже під „облагородженим” прізвищем графа Розумовського. Значна частина життя гетьмана була пов’язана з нашим Батурином, що став за Розумовського знову гетьманською столицею. Тут він, до речі, і похований у Воскресенській церкві.
 
Був Кирило Григорович багатодітним батьком, і  один з його синів, Олексій Кирилович, також став видатним державним діячем, міністром народної освіти, який активно сприяв заснуванню в імперії початкових шкіл та гімназій. Товаришував граф Олексій з князем, фельдмаршалом  Миколою Васильовичем Рєпніним.    Старшою донькою міністра була Варвара, привабливої зовнішності, смілива, відверта дівчина, схожа характером на справжню козачку. З часом отримала чудову освіту, знала кілька європейських мов, захоплювалася, як і всі Розумовські, музикою, була обізнана з прогресивними ідеями своєї доби. Тож і не дивно, що 1801 року Варвара Олексіївна Розумовська вийшла заміж за Миколу Григоровича Волконського, фельдмаршалового племінника , який з поваги до знаменитого родича, а може і з менш приземлених міркувань, бажаючи носити більш високий, ніж граф, князівський титул, прийняв прізвище Рєпніна. Є ще одне делікатне і мало досліджене пояснення цієї зміни прізвища – Микола Григорович був старшим братом відомого декабриста С.Волконського, однак до виступу декабристів було ще далеко, і це пояснення є очевидно «притягнутим за вуха». Вінчання відбулося в Батурині, ще за життя Варвариного славного діда Кирила Розумовського. Волконські, як нещодавно підкреслював під час візиту в Україну один з їхніх нащадків, належали до Чернігово-Сіверської шляхти і вважають себе українцями.

Є таке, всім знайоме і зрозуміле поняття, як „нерозлийвода”. Саме таким було і це подружжя. Куди б доля не закидала Миколу Григоровича, за ним слідувала і його  вірна дружина, навіть на війні. Коли 2 грудня 1805 року в нещасливому бою під Аустерліцем він попав в полон, Варвара відразу ж  проникла у французький тил і постійно супроводжувала свого чоловіка, куди б французи не переганяли бранців. Про цю самопожертву і вірність молодої дружини полоненого офіцера доповіли Наполеону і той, вражений почутим, дарував йому свободу. В наступні роки   подружжя перебуває в Петербурзі, Парижі, Дрездені, куди М.Рєпніна призначили генерал-губернатором Саксонії, а з 1815 року воно знову в столиці імперії. Тут Варвара Олексіївна зайнялася своєю улюбленою справою, опікуючись створенням жіночих навчальних закладів та благодійного товариства. Вона є одним з фундаторів Павловського та Єлізаветинського інститутів.

У 1816 році Миколу Григоровича призначають військовим губернатором Малоросії та керуючим цивільними справами Чернігівської і Полтавської губерній, тобто колишньої Гетьманщини.    
                                                       
Майже 20 років провели М.і В.Рєпніни в Полтаві. Тут в повній мірі розкрилися кращі риси характеру Варвари Олексіївни. Головним її здобутком стало відкриття в Полтаві інституту благородних дівчат спочатку за власні кошти і кошти благодійників, переведеного пізніше, в 1827 році, завдяки його успішній  роботі, на державне фінансування. Пройшли роки, і після численних нелегких випробовувань та реорганізацій інститут перетворився в один з кращих технічних вишів України - Полтавський національний технічний університет імені Ю.Кондратюка. Його студенти і викладачі, широка громадськість пам’ятають славне ім’я фундаторки навчального закладу - Варвари Олексіївни Рєпніної (Розумовської).  Померла вона на 86 році свого життя і похована поряд з могилою свого чоловіка у храмі Свято-Троїцького Густинського монастиря поблизу Прилук. 

Була у славного подружжя і дочка, теж Варвара, яку більшість українців світу знають як близького друга Т.Г Шевченка, письменницю. Познайомились вони  в липні 1843 року в маєтку її батьків в Яготині, де поет, з перервами, жив до 10 січня наступного року. Між молодим художником і поетом(а йшов йому тоді 29 рік) та Варварою Рєпніною встановились дружні відносини, що скоро переросли в більш сильні почуття. Підтвердженням тому є лист Варвари до свого наставника, швейцарця Ш.Ейнара, в якому вона розповідала про свої почуття, з захопленням писала про Тараса Григоровича як про геніального поета. Із свого боку Т.Г.Шевченко  створив в Яготині поему „Тризна”  з присвятою „На память 9-го ноября 1843 года, Княжне Варваре Николаевне Репниной” та намалював і подарував їй свій автопортрет. В 1849 році, уже будучи в засланні, він послав княжні ще один свій автопортрет. В часи заслання Варвара листувалася з поетом, допомагала йому матеріально. Повертаючись із заслання, Т.Г.Шевченко відвідав Варвару Миколаївну в Москві в березні 1858 року. Очевидно, це була їхня остання зустріч.  Головним героєм однієї з її незакінчених повістей був Тарас Григорович, присвятила вона йому і статтю „К биографии Шевченко”, опубліковану в журналі „Русский архив” у 1887 році. Померла княжна в 1891 році. Львівський дослідник М.Возняк ще в 1925 році опублікував дослідження „Шевченко й княжна Рєпніна”. Присвятили цій темі свої праці й інші вчені, (М.Шагінян, М.Гершензон, В.Костенко). В час перебування в Яготині виконав Тарас Григорович, на замовлення господаря, дві копії з портрета М.Г.Рєпніна-Волконського роботи швейцарського художника Й.Горнунга та оригінальний портрет дітей рідного брата Варвари В.М.Рєпніна, теж Варвари та Василя. Варто також згадати, що саме на прохання Рєпніних  міністр освіти призначив Тараса Григоровича на початку 1847 року вчителем малювання Київського університету святого Володимира, де, втім, через арешт, йому так і не довелося працювати. Згадані живописні твори Т.Г.Шевченка зберігаються в Державному музеї Т.Г.Шевченка в Києві, а одна з копій портрета М.Г.Рєпніна – Волконського - в Державному Ермітажі в Санкт -Петербурзі.
Нащадки Розумовських живуть у Австрії. В листопаді 2009 року граф Олександр Розумовський відвідав відреставрований палац у Батурині і був просто вражений об’ємом виконаних робіт. Залишив у книзі для гостей запис про свої побажання, подарував музею велику ікону, підкресливши, що сім’я  традиційно залишається православною, і тепер всі вони постійно будуть приїжджати в Батурин.
Б.Киричок,   краєзнавець