З самого початку педагогічної кар’єри Іван Юхимович Новицький захоплюється краєзнавством, збором матеріалів про війну, фотокарточок, фронтових листів, спогадів вчорашніх солдатів і офіцерів. Організовує походи по місцях боїв. А згодом очолює групові поїздки учнів до місць найзапекліших битв минулої війни. Мав чудову пам’ять, яка дозволяла йому знати всіх жителів селища на прізвище, ім’я та по батькові, а також їх рік народження, що дуже допомагало як у зборі матеріалів, так і в пошуку невідомих або призабутих сторінок історії селища і його мешканців.

 

В одну з цих поїздок відвідали Сталінград, де воювало багато земляків з Дмитрівки. Назву всіх їх поіменно : Гребенюк А.А., Троян Т.М., Музичко М.М., Мірошниченко Я.К., Вайнштейн В.Г., Кучеренко М.Ф., Павленко М.С., Лобода В.О., Гайно І.І., Довгий І.Ф., Чоботько П.Д., Гончар П.А., Троць І.Ф. Це ті, що вижили і повернулись додому, а скільки наших земляків лежить у землі над Волгою, одному Богу відомо. В районі Тракторного заводу побачили пам’ятник О.Селівановій, льотчиці, колишній учениці Дмитрівської школи, яка тут загинула в 1942 році. Сфотографували його. Наступного року, приїхавши сюди вже з іншими учнями, Іван Юхимович повів їх до знайомого пам’ятника, але його вже розібрали під приводом упорядкування могил захисників міста і створенням грандіозного меморіалу на Мамаєвому кургані. Але і там прізвища Шури теж не виявилось, чи то забули викарбувати, чи з якоїсь іншої причини. Привезли з того кургану тільки торбу землі, наполовину перемішаної з снарядними і гранатними осколками, та гільзами від стрілецької зброї. Адже за курган велися надзвичайно важкі і криваві бої, в ході яких він неодноразово переходив з рук в руки і загинула на ньому не одна тисяча захисників міста та їх ворогів. Матеріали ті лягли в основу експозицій і фондів шкільного музею, чи як його називали в ті часи – кімнати бойової і трудової слави.

А ще очолював пошукову роботу юних краєзнавців школи - слідопитів. Це саме вони, через багато років після закінчення війни, знайшли місце загибелі О.Селіванової і сповістили про це її сестру у Львові. Знайшли і офіцера зв’язку І.П.Крилова, якого вона возила на своєму маленькому „кукурузнику” в район Тракторного заводу.  Він і розповів в своїх листах, як розстріляний гарматним вогнем „Месершміта” упав їхній літак на острів Дєнєжний. Шура згоріла на місці, а Іван Павлович, викинутий вибухом з „кукурузника”, був тяжко поранений і втратив зір. Тому й те листування вела, під його диктовку, вірна дружина Ніна Іванівна. Не один рік йшли у школу листи від бойового офіцера, і чекали їх діти, як і їхніх відповідей – заслужений ветеран-сталінградець. Понад 20 років Шурина доля залишалася невідомою для родичів і земляків. І саме завдяки Івану Юхимовичу Новицькому Дмитрівка дізналася місце вічного спокою своєї славної доньки і вшанувала її пам’ять навіки– іменем Шури Селіванової названо одну з вулиць селища. І до речі, це була перша „іменна” вулиця земляків - героїв минулої війни.
Започаткував Іван Юхимович і таку корисну для майбутніх поколінь справу, як фотографування учасників війни, що воювали біля міст-героїв та брали участь в найбільш грандіозних битвах Великої Вітчизняної. І вималювалась цікава географія: наші земляки бились з фашистами на всіх фронтах від Чорного до Баренцового морів та на Далекому сході. Свідчення тому – чудовий стенд в шкільному музеї, створений з тих групових знімків. І отой список воїнів-сталінградців, що наведено вище, взято саме з того стенду. Разом з організатором позакласної роботи Ципак Ніною Василівною був він і невтомним організатором зустрічей учнів і вчителів школи з нашими земляками, уславленими воїнами минулої війни Охріменком Г.М., Савченком Ф.А., Яценком П.В., Павленком М.С. та іншими, а також з тими, хто брав участь у її визволенні в 1943 році – генералом  Афоніним І.М., Резніковим І.Г. та багатьма іншими.

Якось, в кінці 50-х років, ми з Іваном Юхимовичем стали учасниками пам’ятної бесіди із згаданим вище І. Ф. Троцем, народним учителем перед війною, командиром батальйону в Сталінграді, а у той час – першим секретарем Дмитрівського райкому партії, людиною виключно порядною і всіма шанованою. Ми ж працювали в кабінеті політосвіти того райкому. І ось викликають „нагору”, в кабінет першого. Іван Філімонович простягує нам газету „Радянська Україна”, запропонувавши уважно прочитати і прокоментувати великий вірш, надрукований на останній сторінці. Ми ту газету вже читали і нічого незвичайного в тій публікації не побачили – була то звичайна агітка. Незвичайним було хіба що те, що вірш той був, так би мовити, зверхпатріотичний та „ідейно витриманий”. Та й автор – канадський  українець, прізвище уже не пам’ятаю. Всі наші намагання знайти щось незвичайне в тексті залишились марними. І тоді перший секретар з усмішкою запропонував прочитати не весь вірш, а тільки перші літери кожного рядка згори вниз. Прочитали і розгубились - вийшло : „На москалів, ляхів і юд гостріть ножі і там і тут”. Виявилось, що то був звичайний акровірш, відомий майже кожному школяреві, тобто вірш, в якому якесь слово чи вираз читались саме в такий спосіб, як сказано вище. Здивувало інше: як столичних стріляних горобців-редакторів провів на такій полові, як акровірш, якийсь невідомий канадець. Можна тільки здогадуватись, який скандал був тоді в Києві, і чим він скінчився для тих редакторів.

Любив Іван Юхимович і природу. Будучи директором Дмитрівської школи, насадив при ній чудовий сад, площею в один гектар, оперезаний з усіх боків тінистими березовими алеями,  та сприяв створенню шкільної пасіки. Та і в особистому господарстві поряд з рідкісними сортами груш і яблунь, черешень, слив і абрикосів уживаються кущі ліщини і калини, інших екзотичних для сільських садів рослин. На жаль, з будівництвом нового приміщення школи в центрі селища, сад той, позбавлений догляду, занепадає, а старі приміщення знесені або руйнуються.

Помер І.Ю.Новицький 20 квітня 1983 року і похований в Дмитрівці.