Дослідник тропічних країн. М. М. Миклуха - Маклай (1846-1888)

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Краєзнавча сторінка

Опубліковано: П'ятниця, 05 березня 2010, 15:17

 У 1957 році Міністерство зв’язку СРСР видало поштову карточку , присвячену його пам’яті. 28.11.1974 року і поштовий маркований конверт, присвячений інституту і музею етнографії народів світу ім. М.Миклухи-Маклая та музею М.Ломоносова у Ленінграді. А 17 липня 1996 року до 150-річчя від дня народження видатного вченого і мандрівника Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая і українська пошта випустила пам’ятну марку. На ній зображено портрет ученого за світлинами 1874-75 років з олівцем та аркушем паперу в руках на тлі картосхеми берега Маклая, постатей двох тубільців, позаду яких зображено кокосову пальму та буамрамру –„чоловічий дім”- хижу із стовбурів бамбука, вкриту банановим листям. Поблизу берега на воді – вітрильник. На картосхемі назви географічних об’єктів – Тихий океан, бухта Астролябії, Берег Маклая, Вангу та інших. Художню мініатюру створив художник О.Штанко.

Дослідник життя та наукової діяльності М.М.Миклухи-Маклая письменник Олександр Іванченко наводить настільки цікаві подробиці родоводу цього великого гуманіста, що деякі з них цитуємо без коментарів:

„Мандруючи по Індонезії, де тривалий час жив і працював Миклуха –Маклай, я з подивом пересвідчився, що нашого вченого індонезійці мають за свого національного героя та й взагалі за співвітчизника.  Справжнього імені та повного прізвища славетного мандрівника вони не знають. Всі називають його Сламат (Добрий) Маклай, і слово „маклай”, хоч як це дивно, є у мові сунданезців- мешканців Яви. У буквальному перекладі воно означає „чоловік, що дарує їжу”. Таке ім’я можна перекласти просто як „щедрий”, „на хліб-сіль гостинний”...
Повсюди, куди б не закинула доля Маклая, він возив із собою чотири книжки: повість Гоголя „Тарас Бульба”, томик віршів Міцкевича, трагедію Гете „Фауст” і роман Чернишевського „Що робити?”. Але це були не просто його улюблені твори, де він знаходив відгомін своїм думам і почуттям. Кожна з цих чотирьох книжок для Маклая означала щось більше.

Його рідний дядько Григорій Ілліч, старший батьків брат, учився і замолоду товаришував з Миколою Васильовичем Гоголем. Письменник дуже зацікавився родинними переказами Миклух. Їхній далекий предок Охрім Макуха був один з курінних отаманів у Війську Запорізькому. Разом з ним за визволення України з-під кормиги польської шляхти воювали троє його синів: Омелько, Назар і Хома. Середній з них, Назар, закохався у шляхетну панночку й, зрадивши козакам, перейшов на бік поляків, з якими сховався в обложеній козаками фортеці. Зганьблені перед товариством, Омелько й Хома вирішили викрасти брата-зрадника з фортеці, щоб судити його козацьким судом.

Уже на відході з фортеці вони раптом натрапили на варту. Ухилитися від сутички годі було, й Хома кинувся на вартових, гукнувши братові, що тяг на спині зв’язаного Назара: ”Відходь, я їх затримаю”. У нерівному бою Хома загинув, але Омелькові з бранцем пощастило втекти. За зраду й смерть молодшого сина Охрім власноруч стратив Назара.

Цей епізод надихнув Гоголя на створення образу Тараса Бульби.
Такою ж непересічною особою був і правнук Охріма - козак Степан Макуха, прадід Миклухи-Маклая, на прізвисько Махлай, тобто „капловухий”, „недотепа”. Під час російсько-турецької війни , коли брали Очаків, Степан, що командував кінною сотнею, відзначився. За військову кмітливість та безприкладне геройство йому присвоєно чин хорунжого та дворянство. З цієї нагоди Степана викликали до Петербурга, де його вітала сама імператриця Катерина ІІ. Вона особисто піднесла йому дворянську грамоту й повісила на шию стрічку з бойовим орденом Володимира І ступеня.

Та козак лишався козаком. Підписуючи казенні папери, за звичаєм запорожців, поруч з прізвищем він мав ставити й своє прізвисько: хорунжий Війська Запорізького, царською милістю дворянин, козак Степан Макуха на прізвисько Махлай. Називати себе недотепою у казенних паперах Степану, звичайно, було не дуже приємно. Та й прізвище по дворянському не звучало, і Степан переробив надто простацьке „Макуха” на „Миклуха”, а „Вахлая” в незрозуміле Маклай і для більшої оригінальності став писати їх через дефіс.

Той прадідівський підпис і взяв собі за прізвище Микола Миколайович”.
Ще один етюд до козацьких звичаїв тієї пори. Як відомо, фаворит Катерини II „світлійший” князь Г.Потьомкін теж записався був до запорізького коша, бо то було дуже престижно, і тут же отримав прізвисько „Нечеса”. Очевидно тому, що козаки інколи бачили його і в парику.

„Запорожці Охрім Макуха і його доблесний правнук Степан Миклуха були легендарними героями, гордістю роду. Але ніяких портретів старих воїнів не залишилось , і обидва вони для Миклух уособлювались у гоголівському Тарасі Бульбі, чий малюнок Микола Ілліч, батько Маклая, постійно тримав у себе на столі. Не випадково, отже, й Маклай-мандрівник називав себе наслідником Тараса Бульби”.