Чому виросла борода у Володимира Великого і Ярослава Мудрого?

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Нещодавно по телебаченню та на сторінках періодичної преси з’явилось приємне для кожного з нас повідомлення,   що найкрасивішими банкнотами світу і Європи є саме наші сучасні паперові гроші. Отже, не все так погано в нашому домі! Їхня історія розпочалася в 1992 році, коли наша молода держава, готуючись до проведення грошової реформи, замовила за рубежами країни друкування банкнотів, введених в користування за президента Л.Д.Кучми і голови національного банку           В.А.Ющенка, в 1996 році. Дизайн банкнотів виконав відомий художник Василь Лопата. З тих пір тривало удосконалення дизайну, розміру, кольору, художнього оформлення банкнотів.
 
Та на жаль, ці найкращі в світі банкноти викликають не тільки позитивні емоції, можливо ще й тому, що за нашими рубежами не всі знають нашу історію (а ми її добре знаємо?), наші звичаї і вподобання. Коли дивишся на сучасні, „удосконалені” в 2006 році найменші,  одно- і двогривневі банкноти, чомусь в пам’яті спливають окупаційні марки перших місяців минулої війни. Маленькі за розмірами, як 20-ти та 40-рубльові банкноти Тимчасового уряду 1917 року, влучно названі народом „керенками”, вони не викликали ніякої довіри.

Розуміли це, очевидно, і окупанти. Бо вже в 1942 році центральний емі-сійний банк України в Рівному, тодішній столиці Райхскомісаріату „Україна”, випустив двомовні банкноти в карбованцях нормального, „солідного” розміру. Отже, розмір банкнот – то річ серйозна, і перш ніж його змінювати, слід добре подумати. На це, очевидно, часу не було...

 Згодом, розглядаючи на згаданих банкнотах зображення Великих Київських князів, здивувався і обурився. Написано „Володимир Великий” чи „Ярослав Мудрий”, а бачу незнайомих бородатих і патлатих молодих людей, чимось схожих на хіпі. Це блюзнірство і виглядає так, наче на банкноті з’явилась Катерина ІІ в бікіні чи Петро І в джинсах. Спробуємо поглянути на проблему з точки зору історичних фактів.

Великі Київські князі мали зовнішність, зафіксовану у документах та викарбувану на монетах та печатках тих далеких часів. Звичайно, земля наша лежить „при битій дорозі” і пронеслись по ній страшні смерчі воєн і навал, знищуючи все, що тільки було можливо знищити. Зникли і зображення згаданих князів, але не всі.

Ось, наприклад, докладний опис, чи як сказав би сучасний юрист, словесний портрет батька Володимира Великого – київського князя Святослава Ігоревича (957- 972), зроблений візантійським істориком Левом Діаконом під час зустрічі  Святослава з візантійським імператором Іоанном Цімісхієм на Дунаї: „ Виглядів він так: зросту помірного, ні зверх міри високого і не дуже малого, з густими бровами. Очі у нього голубі. Ніс плоский, бороди у нього не було, але зверху, над губою звисало вниз густе пишне волосся. Голова у нього цілком гола, з одного її боку звисає густий чуб (локон-оселедець), що означав благородство походження, шия міцна, груди широкі і весь стан дуже гарно складений. Здавався він насупленим і похмурим. В одному вусі висіла золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном посередині”.

 Про сина Святослава – Володимира такого детального словесного портрета не збереглося. Але збереглися карбовані при ньому золоті і срібні монети, на яких бачимо портрет князя знову ж таки без бороди, зі звисаючими вниз вусами. Ці монети карбувалися в 986-1015 роках. На монетах Ярослава Мудрого , карбованих очевидно близько 1015 року, на аверсі бачимо зображення святого Георгія, християнського патрона князя Ярослава. А на звороті – герб тризуб. Цей герб, що вперше з’явився на монетах князя Володимира, викарбувано і на інших монетах давньоруських князів. З 1992 року тризуб є Малим гербом України. Давно вже настав час затвердити і великий герб України, та Верховна рада все дискутує... Зовсім недавно знайдено і актову печатку з портретом Ярослава Мудрого, про що повідомили російські дослідники В.Янін і П.Гайдуков у 1998 році. (Зображення володаря на монетах і печатці – давня традиція, що тягнеться ще з часів Риму). Ці ж дослідники висловили припущення, яке практично неможливо доказати, що  на внутрішній стіні башти Софійського собору, в якій сходи ведуть на хори, на фресці в сцені полювання на ведмедя, зображено саме Ярослава Мудрого.

У Софії Київській був і частково зберігся дотепер фресковий портрет сім’ї князя Ярослава. Зображення самого князя, його дружини і синів втрачено. Є тільки досить приблизний (чому ”приблизний” - незрозуміло, адже автор копії є відомим і авторитетним художником) , як вважають деякі автори, малюнок цього портрета, зроблений в свій час Вестерфельдом, голландським художником XVII століття, поміщено також в „Ілюстрованій історії України” М.Грушевського. З цього малюнку видно, що у Ярослава, а був він на час спорудження собору вже літньою людиною, була, крім вусів, і коротенька борода, те, що тепер називають заростом.
  В 1999 та 2000 роках Укрпошта випустила свої цінні папери, поштові блоки з „бородатими” Володимиром і Ярославом, що викликало критику в фаховій літературі. Слід, однак, відмітити, що на нашій вищій державній нагороді, ордені Ярослава Мудрого, ми бачимо історично виві-рений портрет цього видатного державного діяча.

Варто згадати і погляд на цю проблему автора ряду малюнків українських банкнотів, Василя Лопати, який глибоко вивчив її перед початком роботи, що київські князі , аж до внуків Ярослава Мудрого, бороди не носили. Цей ряд можна продовжити і далі, але хоча б пунктиром варто було звернути увагу читача на звичаї і традиції українців більш пізніших часів, наприклад пізнього Середньовіччя.

Козаки носили вуса і оселедець. А бороди були винятком або ж були характерною прикметою хіба що духовенства та людей похилого віку. В XIX і XX століттях оселедець уже вийшов з моди. Чоловічі обличчя прикрашали вуса, особливо у молодих і середнього віку людей. Отже, ми маємо справу з народним звичаєм, прослідкованим протягом більш як тисячоліття і який свідчить про безперервність, чи як колись говорили і писали, тяглість нашої історії, самоідентифікацію українців.

Ось тут і зарита собака. Великодержавні шовіністи  та свої яничари твердять, що український народ сформувався десь в XIV-XV століттях. Ось так – не було, не було і раптом уродився із „спільної колиски”. Ще й тепер можна почути спекуляції на тему єдиного російсько-українсько-білоруського народу. І все ж ми різні, хоч і братні народи. Ось як видатний російський письменник, лауреат Нобелівської премії Іван Бунін, який багато писав на українські теми і добре знав обидва народи, характеризував їх: „ Хахли мені дуже сподобалися з першого погляду. Я зразу помітив гостру різницю, що існує між мужиком-великоросом і хахлом. Наші мужики – народ здебільшого виснажений, в дірявих сіряках, в лаптях і онучах, зі схудлими обличчями, лахматими головами. А хахли створюють відрадне враження: поставні, здорові і сильні, дивляться спокійно і ласкаво, одягнені в чистий новий одяг”.

Ось які думки викликали повідомлення про високу оцінку світовою громадськістю дизайну наших банкнотів. Хотілось би надіятись, що процес їх оновлення і удосконалення, збільшення захисту від фальшування буде продовжуватись і далі, без політиканства і самопальної „творчості” чи приватних уподобань того чи іншого автора малюнку банкнотів, з урахуванням наукових, об’єктивних позицій.

Б.Киричок,
краєзнавець, смт.Дмитрівка