В історії людського суспільства є постаті, діяльність яких викликала й викликає в представників різних поколінь і епох постійну зацікавленість, прагнення зрозуміти мотиви їхніх вчинків, спосіб мислення, причини того інтересу, який вони становили і становлять як для близьких, так і віддалених нащадків. Такою постаттю в історії України є Іван Мазепа, гетьман Військ Запорізьких з обох сторін Дніпра, Кавалер славного ордена Святого Андрія та Білого Орла – титул, яким він підписував гетьманські документи в останні роки життя.(Військо Запорізьке – офіційна назва Козацької держави).

Минуло вже понад 320 років з часу обрання Івана Степановича на посаду гетьмана. Відбулося це 1687 року на козацькій раді в містечку Коломак, тепер Харківської області, у польових похідних умовах, після арешту і позбавлення гетьманської булави І.С.Самойловича, на якого В.Голіцин, фаворит московської правительки Софії (регентші малолітніх царів Івана V та Петра I), але бездарний полководець, звалив провину за невдалий похід московського війська разом з українськими козаками на Крим. Шлях опального гетьмана  після тяжких тортур проліг на схід, у далекий Тобольськ, а його синові, Чернігівському полковнику Григорію Самойловичу, відтяли в Севську голову. Другий син, Яків, поїхав разом з батьком, під пильною охороною на заслання до Сибіру.

 

Одночасно з обранням гетьмана були підписані, що вже стало традицією, договірні статті, які, теж традиційно, обмежували автономію Козацької держави у складі Московії, точніше тієї частини Лівобережжя, яка залишилася від держави Богдана Хмельницького після «полюбовного» її поділу, практично навпіл, по Дніпру, між Річчю Посполитою і Московською державою в 1667 році за Андрусівським перемир’ям. Київ тимчасово залишався під московською владою, хоча цей пункт Андрусівського перемир’я так ніколи і не був виконаний.

Новий гетьман Іван Мазепа, людина з величезним досвідом, високоосвічена і талановита, обіймав цю складну і небезпечну посаду майже 22 роки. Народ, оцінюючи його діяльність, створив відоме всім прислів’я –„Від Богдана до Івана – не було гетьмана”. Це данина внутрішній і зовнішній політиці гетьмана – саме те, що викликало і викликає постійний інтерес до цієї постаті нашої історії. Це знайшло відображення в багатьох творах вітчизняної і зарубіжної літератури, наукових дослідженнях і художніх творах видатних людей різних епох. Про славнозвісного гетьмана ще за життя писало багато його сучасників, зокрема, такі видатні українські церковні діячі й письменники, як Д.Туптало (Святий Дмитро Ростовський), Феофан Прокопович, С.Яворський та інші. Данило Туптало, поет, драматург, історик, композитор, творець літературно-дидактичних творів, писав про І.Мазепу в книзі „Руно орошене”, виданій у Чернігові в 1697 році. Феофан Прокопович у 1705 році присвятив гетьману історичну драму „Володимир”, де в образі князя Володимира змалював І.С.Мазепу. Уславляв гетьмана в книгах „Луна голосу, що волає в пустелі” та „Виноград Христовий” і Стефан Яворський, проте після союзу І.Мазепи з Карлом ХII написав ряд творів, у яких «ганив» гетьмана. Префект Чернігівської колегії А.Стаховський у 1705 році в книзі „Дзеркало від писання Божественного” присвятив гетьману ряд віршів.

Після листопада 1708 року в Московщині та Лівобережній Україні (Гетьманаті) виходять про гетьмана тільки осудні твори. Цей процес осудження  ( винятком з якого є хіба що „Історія русів”, написана в кінці ХVIII століття  та „Вопль Мазепи”, створений на початку ХIХ ст.) став офіційною пропагандою і політикою Російської імперії. Автори згаданих двох творів були, звичайно, анонімними. У тому ж ХIХ столітті в українській і російській літературах з’являється низка творів про І.С.Мазепу таких відомих авторів, як О.С.Пушкін („Полтава”), І.К.Рилєєв („Войнаровський”) та давно вже призабутих М.Сементовського, П.Голоти, І.Борозни, А.Корниловича та інших письменників. Із сучасних авторів, що пишуть на цю тему, найбільш плідним є наш земляк, багаторічний кореспондент „Голосу України”, педагог, письменник, політолог та історик Сергій Олегович Павленко. Його перу належить цілий ряд статей і розвідок в періодичній пресі, понад десяток книжок на історичну тематику і навіть навчальний посібник для середньої школи. 11 вересня 2010 року з нагоди його 55-річчя газета Верховної Ради „Голос України” вмістила поздоровлення колег, у якому так оцінює його внесок в дослідження теми:”...він так багато доклав і докладає зусиль для того, щоб нарешті сказати нашим сучасникам правду про загибель гетьманського Батурина у листопаді 1708 року, щоб показати українцям  (та й нашим сусідам) істинну, а не сфальшовану постать гетьмана Івана Мазепи, його історичне значення у споконвічній боротьбі українців за свою державність”.

У польській літературі Ю.Словацький створив драму „Мазепа”, писали про нашого гетьмана й інші польські автори. Велику увагу постаті І.С.Мазепи приділив у своїй широковідомій праці „Історія Карла ХII” видатний французький письменник і просвітитель Вольтер. Писали про нього вже в ХІХ столітті всесвітньо відомі французькі письменники Проспер Меріме і Віктор Гюго. Англійський поет, учасник національно-визвольних рухів у Італії та Греції лорд Байрон , також співчуваючи визвольній боротьбі українців, створив романтичний образ великого гетьмана, борця за свободу свого народу. Не обминула видатного діяча української історії й німецька література (драма”Мазепа” Р.Ротшаль та інші автори).

Окремо варто сказати про образ гетьмана в музиці. Великий російський композитор П.І.Чайковський створив ліричну драму, оперу „Мазепа”, присвятив гетьману музичні твори і великий угорський композитор Ференц Ліст та інші зарубіжні й українські композитори.
Знаходимо багато роздумів про гетьмана у творчості Т.Г.Шевченка: поема ”Чернець”, повість „Близнюки”, де йдеться про руйнацію Батурина московськими військами. А один з найвидатніших українських поетів ХХ століття Володимир Сосюра створив поему „Мазепа”, у якій її герой, гетьман України-Руси говорить такі слова:

                                          „ ...Я так люблю твої дороги,
                                          Моя Україно сумна.
                                            Ти на груді моїй мов рана...
                                          О, як залізно вірю я,
                                          Що час визволення настане”.

З числа українських письменників ХХ століття великі монументальні твори про І.С.Мазепу створив Богдан Лепкий. Це епопея, до якої увійшли романи „Мотря”, „Не убий”, „Батурин”, „Полтава”. У романі „Семен Палій” Юрій Мушкетик, також уродженець нашої славної Чернігівщини, віддав данину пам’яті Івану Степановичу. Варто також підкреслити, що і сам гетьман не цурався літературної творчості. Ним створена „Дума гетьмана Мазепи” та пісня „Ой горе тій чайці...”, що дотепер побутує в мелосі українців. Тема „Іван Степанович Мазепа і його час” не залишає байдужими і в наш час ні науковців, ні письменників, ні журналістів.

Мій давній і добрий приятель краєзнавець з Буковини М.Д.Мінтенко нещодавно допоміг познайомитись з публікацією книги, яка спочатку побачила світ румунською мовою в 2008 році в столиці Румунії Бухаресті, а ось нещодавно, в 2009 році, опублікована і в Україні. Мова йде про  книгу Т.Рендюка, українського дипломата й історика, „Гетьман Іван Мазепа : українсько-молдовсько-румунські шляхи”. Авторові вдалося зробити справжнє відкриття. Фахівці - історики знали, що коштом І.С.Мазепи  на початку 1708 року було перекладено арабською мовою і видано в місті Алепо для християн Близького Сходу Євангеліє, однак книги тієї ніхто і в вічі не бачив. Улітку 1708 року делегація арабських християн повезла в Батурин подарунки для гетьмана та 10 примірників цього  Євангелія. Однак до Батурина не добралися - ішла війна. Делегація повернулася на батьківщину, залишивши книги в Бухаресті. Зрозуміло, що в Україні немає жодного примірника цієї книги. Та і в Румунії, в Академії Наук, зберігся лише один примірник цього раритетного видання, з якого Т.Рендюк зробив копію, що складалася з 258 фотографій, і привіз електронний варіант до України. Потурбувався він і про переклад вступу до Євангелія. Українські арабісти з проблемою перекладу не впорались, і Т.Рендюк знайшов відповідних фахівців аж у Саудівській Аравії, які й переклали цей текст, написаний давньою арабською мовою.

Простежив Т.Рендюк, до речі, першим з українських істориків і епопею перепоховання І.Мазепи з  Бендер до Галаца, останки якого за 300 років вісім разів віддавали святій землі і двічі грабували. На обкладинці книги бачимо фотографію пам’ятника І.С.Мазепі в парку Свободи в Галаці, відкритий ще в 2004 році. Пам’ятник було споруджено коштом Міністерства культури й культів Румунії. Це вже другий пам’ятник українському гетьманові за кордоном. Перший було споруджено на кошти української діаспори в 1956 році в Сполучених Штатах Америки, у Нью Йорку.

Третє видання своєї книги автор планує видати шістьма мовами, у тому числі шведською і арабською. Священним обов’язком свого покоління він  вважає повернення праху великого гетьмана на Батьківщину.