Значне місце в архітектурі українського села займали млини - спеціальні споруди з пристосуваннями для розмелювання зерна на борошно, що призводились у рух різними видами енергії: вітру, води, електрики, пари... Виникли вони на основі існуючих народних будівельних традицій, на тлі розвитку товарного господарства й техніки. Своєрідний культ хліба посприяв звеличенню млинів у народних легендах,  піснях та поетичній творчості. Млини - віхи технічного прогресу нашого народу -  мають велику наукову та мистецьку цінність. Немало дослідників у різні часи зверталися до цієї теми у своїх наукових працях. Так,  видатний український фольклорист, етнограф, академік М.Ф. Сумцов у 1918 р. писав: ”У господарстві і краєвиді українському не останнє місце займають вітряки та водяні млини... вітряки стоять на взгір’ях, є окрасою краєвидів, вельми улюблені художниками...’’  Влучні народні вислови:  «Млиночок - усьому віночок» , «Млин - чесна  храмина» вказують на особливу повагу до вітряків та їх високу соціальну значущість.
Про млинарство існує небагато документів, фотографій, але ще живі люди - свідки тих часів, коли в кожному українському селі були млини. Саме їх спогади зберігаються  і в Бахмацькому районному історичному музеї та слугують невичерпним джерелом передачі народного досвіду, національних звичаїв, культурних надбань.

П. М. Хілобоков, 1943 р.н., розповідав: «Мої дитячі роки проходили в с. Терешисі. У селі був  водяний млин. Останній власник -  Г.В. Потаченко (1893-1970). Коли  млин у нього забирали в Кіровський колгосп, то основу із столітнього дуба викопував німий М.Ю. Ткаченко. Він знайшов тіло дружинника. Воїн був з мечем і в латах’’. Можливо, цей богатир став  ”податком’’ водяника. Адже старожили переоповідають, що в  глибоких вирах біля млина завжди полюбляє жити водяний. Збереглося повір’я: з нового млина водяний  ”податок’’ візьме (тобто, утопить чоловіка); щоб цього не трапилось, віруючі в таке господарі при будівництві млина під колоду, де будуть двері, закопували живцем чорного півня, а на млині, щоб задобрити водяного, завжди тримали тварин та домашню птицю чорного кольору  - головним чином, кішку й  півня.

 

Із млинами пов’язаний не тільки традиційний побут українців, але  й досить унікальний спосіб спілкування. Люди приїздили до вітряка великим гуртом ділитися новинами, обмінюватися порадами. Біля млинів, особливо тих, що  коло  ставків, збиралася молодь на різні свята: водили хороводи, співали пісні, освідчувались у коханні. Хлопці розгойдували крила вітряка і катали на лопастях дівчат.

Млини були й місцем перепочинку подорожніх. Пам’ятають млини й мітинги. Так, у 1908 році на вальцьовому млині О. Костянецького (смт. Дмитрівка) відбувся загальний страйк, керівників якого, а також тих, хто виступав з вимогами до господарів млина, було звільнено з роботи. 

На сьогодні є цікавою і малодослідженою   тема українських пісень, у  яких згадуються млини. Жителька с. Красне Г.І. Осавула пригадала пісні, які співала в молоді роки:

Через млин, через тин,
По воду ходила,
Не дав мені Бог-
Кого я любила.

Як піду я до млина, до дирявого,
Чи й не встріну Василя  кучерявого?

Подібних пісень ще багато збереглося в побуті українського народу, й вони чекають на своїх збирачів.

Серед архітектурних об’єктів нема іншого, як млин, який би з такою поетичністю, шаною та повагою був оспіваний і  в приказках:  ”В мірошника роботи на копу, а стуку на карбованець’’,  ”Ворожба - не молотьба’’. Міцно ввійшли до скарб-ниці фольклорної спадщини і загадки про млинарство: ”Стукотить, гримотить, як сто коней біжить; треба стати, погадати, що тим коням їсти дати’’,  ”За лісом, за перелісом два кабани гуде’’.

Тлумачення снів надзвичайно популярне в усіх народів світу і, мабуть, таке ж давнє, як людство. З народних уст нам відомо, що уві сні вітряк бачиш у роботі - ти гарний праців-ник; крила вітряка нерухомі - ти  занадто ледачий, не живеш, а світом нудиш. Бачити млин - до покращення життєвих умов, але якщо мельник не може запустити млин у роботу - то вас чекає розчарування, справи коханої людини не такі гарні, як хотілось би. Старий зруйнований млин - до важких випробувань у житті.

Від цього слова виникло  чимало українських прізвищ: Мельник, Мельниченко, Мельников...

Корінь ”млин’’ входить і  до назв міст, селищ, сіл, вулиць, мікрорайонів. Так, на Чернігівщині є два села з назвою  Нові Млини  (Борзнянський та Щорський райони).

Млин був символом добробуту, багатства. Мельники жили досить заможно, бо були людьми працьовитими. Зі спогадів старожилів відомо, що в родинах мірошників навіть у найтяжчі часи паляниця неодмінно лежала на столі.

Іван Опанасович Ковтун (1922 р.н., с. Бахмач)  пригадує: ”Моя теща, яка проживала в с. Бахмачі, розповідала, що  під час голоду 1932-1933 рр. їй було дуже тяжко, адже сама виховувала трьох дочок. Одного разу до неї прийшов мірошник Кузьма Руденко і каже:  ”Дай мені мішок’’. А теща й дума собі:  ”Такий багатий, а навіщо йому мішок?’’ Через деякий час прийшов з ячменем:  ”Перемелеш на борошно, дітям щось спечеш’’. Усе життя пам’ятала теща про доброту свого земляка”.

 Хоча не всі млинарі були такі. У пам’яті бахмачан зберігся один жадібний, який, помираючи, наказав дружині мотло для  визначання кількості зубців покласти в  могилу, щоб нікому не дісталось.

Не забули про ці унікальні технічні споруди й майстри пензля. Вітряки були опоетизовані у творчості багатьох українських митців. Згадаймо твори Т.Шевченка, В. Штернберга,  М. Куїнджі...

У фондах Бахмацького музею є декілька картин із зображенням млинів. Чарівність українського млина знайшла втілення в полотні  ”Водяний млин’’  народного художника із с. Бахмача І.О. Ковтуна. Це один з найкращих шедеврів митця. Покривлений зруб млина, його стара стріха не скільки говорять про вбогість будівлі, як про невтримний плин часу, щоденно пов’язаний  із людською працею. Яскраві, теплі барви пейзажу віддзеркалюються в гладині тихої річки, підсилюючи відчуття спокою й задумливості літнього полудня. Ця робота - в експозиції музею.

Колишній директор Стрільницької школи  В.Г. Чворда  зобразив вітряк у місячному світлі. Писали пейзажі із млинками й  В. Горбач із с. Голінки, В. Орда із смт. Дмитрівки. Відомий український художник Г.Г. Яременко в полотні  ”Околиця Бахмача. Поч. ХХ ст.’’ теж зробив наголос на цю типову деталь українського пейзажу.

Надзвичайна кмітливість народу поєднувала в млинах в одне ціле тогочасну механіку, аеродинаміку, соціальний добробут, екологію, зодчество, поезію... Отож  треба зберігати ці унікальні господарсько-технічні споруди як пам’ятки історії, адже ще подекуди вони стоять, нагадуючи про людську любов і повагу, заворожуючи помахом крил та своєрідною, незвичною для сучасності архітектурою.