Як писала колись сама Христя Алчевська: «Українці ще доста не навчилися шанувати своїх діячів». Ці слова повною мірою стосуються й пошанування нащадками  цього славного роду, який залишив значний слід в історії української культури. Однак широких заходів з приводу пошанування визначних культурних діячів України  у нашому соціокультурному просторі щось не було чути...

Наша славна Чернігівщина може гордитися своїми синами і дочками, які здобули визнання не тільки свого народу, а й далеко за межами України. Серед них - рід Алчевських, у лоні якого бачимо Христину Данилівну (дівоче прізвище Журавльова), віце-президента Міжнародної ліги освіти, батьківщиною якої є добре відома з вітчизняної історії стародавня Борзна, на той час повітове містечко Чернігівської губернії.

 

Народилася Х.Д. Алчевська 14 (26) квітня 1841 року в освіченій сім’ї місцевих дворян. Уже в ран-ньому дитинстві дівчина виявила неабияку обдарованість, інтерес до знань, до оточуючого її світу, які зростали під впливом батьків та захоплення читанням. Батьки мали пристойну домашню бібліотеку  і скоро Христя перечитала її майже всю. Книжки ті живили її дитячу уяву, будили бажання поділитися своїми враженнями від прочитаного з іншими. Першу свою аудиторію дівчинка знайшла на кухні батьківського дому.

Про ту дитячу „педагогічну діяльність” Христина Данилівна згодом напише в своєму щоденнику: „І ось, коли батька і матері не було вдома, або ж вони були зайняті гостями, я пробиралася... на кухню зі своєю улюбленою книжкою... і починалося голосне читання. Певно, в це читання вкладала багато почуттів і виразності, оскільки аудиторія моя слухала, затаївши подих, і на кухні чулися то голосний сміх, то стримані зітхання жінок. Уже тоді між мною і народом встановився якийсь невловимий зв’язок, що зблизив нас навіки.”

Скоро Данила Журавльова перевели на роботу до Курська і сім’я переїхала туди. Тут і минула її юність. Тут проростають ті зерна, які були посіяні ще в дитинстві. У маєтку добрих батькових знайомих вона пробує свої сили і вміння на ниві народної освіти, навчаючи грамоти селянських дітей, глибше знайомиться з життям села перед реформою 1861 року.

 

 

 

На початку 60-х років Христя виходить заміж за Олексія Кириловича Алчевського, уродженця міста Суми. Людина ця заслуговує на значно більшу увагу, про що трохи згодом, а поки що молоде подружжя відразу ж після вінчання перебирається до Харкова, де на головній вулиці, Сумській, О.Алчевський відкриває чайний магазин. Молоде подружжя жило душа в душу і Олексій Кирилович, поважаючи погляди і захоплення дружини , якось сказав: „ Твоя справа – ідейна, а моя справа – розвиток промисловості”.

Про духовний світ юної Христі свідчить її листування з О.І.Герценом. Свої листи до нього вона підписувала псевдонімом „Українка”: „Іскандере! Журнал Ваш читають по всій Росії... ми чекаємо від Вас заповіді, з якої і ми б навчилися бути посильно корисними нашому народові, що так довго страждав і тепер ще страждає від неуцтва. Говоріть! Ми слухаємо Вас, ми чекаємо від Вас слова, як в посуху чекають дощу, як кораблі, що стоять на якорі, чекають вітру... Говоріть, Іскандере! До Вас прислухається вся Росія, за винятком хіба що кількох старих душею, закостенілих у своїх вікових забобонах і які нізащо не згоджуються відступити від них; але боротьба з ними не страшить нас; боротися можна лише з рівним собі ворогом, а у цих панів немає переконань, у них є тільки впертість; чого варта вона перед величезною силою нашого переконання? Залиште мертвим ховати своїх мерців... Пишіть, Вас слухають, кожне Ваше слово відгукнеться своєю безсумнівною правдою, яскраво, як світ Сонця у нас на Сході...”

У січні 1863 року Польща, борючись проти соціального та національного гніту з боку російського царату за відновлення своєї незалежності, повстала. Повстання це знайшло відгук і в Україні, особливо на Правобережжі, у середовищі прогресивної інтелігенції, хоча українські селяни й не підтримали повсталих. У тому ж „Колоколе” 8 березня 1863 року з’явилась відозва Х.Алчевської „До російських жінок”, підписана уже знайомим нам псевдонімом „Українка”. Авторка закликала всіх жінок Росії піднятися на захист повстання та боротись за національне і соціальне визволення братнього польського народу.

Христя Данилівна засновує в Харкові жіночу недільну школу, якою керувала аж до 1919-го, до остан-нього року існування цього неординарного навчального закладу. За ці роки тут здобули освіту понад 17 тисяч жінок.  Спочатку  школа була практично нелегальною, домашньою. Учениці приходили до будинку Алчевських невеликими групами, а заняття з ними проводила сама засновниця школи. Довгий час інші педагоги просто боялися там працювати, та згодом викладали вже три вчительки, а в останній „нелегальний” рік їх стало вже десять, а кількість учениць зросла до п’ятдесяти. Х.Д.Алчевська була послідовницею педагогічних поглядів К.Д.Ушинського.

Нелегальна діяльність, будучи незаконною, крила в собі небезпеку і викликала в учительки та її учениць зайві тривоги і невпевненість. Згодом Христя Данилівна згадувала про ті роки так:” Небезпека інколи здавалася такою реальною, що заняття доводилось припиняти з тим, щоб знову поновити їх, коли мине загроза”.

У школі панувала атмосфера доброзичливої  уваги до кожної учениці. Учні почували себе людьми, за ними визнавалися права особистості. У 1864 році було затверджено „Положення...” про недільні школи, яким їх прирівняли до звичайних початкових шкіл. Однак Х.Алчевська, крім офіційно дозволених предметів, знайомила своїх учениць з українською історією, географією, природознавством, гігієною тощо. Врешті-решт, з великими труднощами вдалося добитися офіційного визнання школи і з 1870-1871 навчального року дозволили працювати  з 10 до 14 години по неділях та в святкові дні в приміщенні 1-го повітового училища. Того року в школі налічувалося вже понад 100 учениць та двадцять два викладачі, а почесним попечителем школи, щоб усунути будь-які офіційні формальності, за-просили А.П.Вернадську (матір великого українського ученого, майбутнього першого президента Академії наук України).