Продовжуємо розповідь про славний український рід Алчевських

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Продовжуємо розповідь про славний український рід Алчевських, початок котрої поклав нарис про подвижницю народної просвіти, талановитого педагога Христину Данилівну (№№ 2.3 „Порадника”).
 
Олексій Кирилович Алчевський, український промисловець і банкір, чоловік Христі Данилівни, народився в 1835 році в сім’ї небагатого купця, по-простому звичайного бакалійника, що торгував на місцевому базарі в Сумах, повітовому центрі тодішньої Харківської губернії, та навколишніх селах „колоніальними товарами”: чаєм, кавою, прянощами, рисом тощо. Був Кирило Алчевський людиною широкої натури, щедрим і амбітним чоловіком. Будучи старостою Покровського храму, витратив на його оздоблення „ власних грошей на суму 4906 крб 70 коп”, суму, як на той час, досить значну. Вона перевершувала всі пожертвування мирян за всі роки існування церкви. Розуміючи, що його діти зможуть посісти в суспільстві пристойне місце, чи, як тоді говорили, „вийти в люди”, тільки здобувши добру освіту, батько робив усе, щоб його сини її отримали. Та на перешкоді стали згадані вище риси характеру. Батьківські гроші в значній мірі пішли на оті „пожертвування Богу” та інші подібні витрати, тож на освіту синам їх уже не вистачило. Вірніше, їх вистачило лише для старшого, Миколи, який закінчив університет.

Меншому, Олексію, удалося закінчити тільки двокласну початкову школу та ще повітове училище, після якого відправився „на практику” в бакалійну лавку амбітного, але нерозважливого батька. Однак природні здібності та ще постійна тяга до самоосвіти перетворили його, людину, яка „зробила себе”, у одного з найуспішніших промисловців і банкірів Російської імперії. За ним надовго закріпилось звання „фінансового генія” країни. І не безпідставно.
 
Отже, побравшись з Христиною Журавльовою, Олексій Кирилович у 1860 році перебирається  до Харкова і відкриває там, наслідуючи батька, невеликий чайний магазин. Глибокий розум, неординарна підприємливість і практичний досвід дозволяють О.Алчевському добре вписатися в обставини „банківської лихоманки” пореформених часів. На цей час в імперії уже склалася система приватнокапіталістичного кредиту, і в 1866 році Олексій Кирилович відкриває в місті Харківське товариство взаємного кредиту. Нова, „спеціалізована”,одна з перших у  державі, фінансова установа була зорієнтована на позичання грошей дрібним комерсантам. Розрахунок на успіх виправдався,  і уже через два роки він засновує ще й Харківський торгівельний банк із капіталом у півмільйона карбованців, який стає третім за значенням у Росії. Минув рік -  і в Харкові з’являється Друге товариство взаємного кредиту, організоване все тим же Алчевським. У 1871 році, уже як купець першої гільдії,  він  засновує в Харкові ще один банк – Земельний.
Цей банк надавав кредити поміщикам та селянам Харківської та навколишніх губерній і вважався в фінансових колах кращим в усій імперії. Статут нового банку допомагає йому розробити І.В.Вернадський, відомий український економіст, батько майбутнього президента майбутньої ж Академії Наук України. Справді фінансовий геній! Родини Алчевських і Вернадських, до речі, дружили по обох лініях, чоловічій і жіночій,   допомагали одна одній.

Ставши багатою людиною, О.Алчевський звертає свою увагу і на традиційне для українця заняття – землеробство. Земля на півдні була дешевша, ніж в інших українських губерніях, і він купує її в селі Василівка поблизу станції Юріївка.  До господарювання в незвичних і малознайомих для нього умовах готується ґрунтовно: купує необхідні сучасні сільськогосподарські машини і реманент, завозить  високопродуктивні породи скоту, занурюється   в економічні проблеми товарного сільського багатогалузевого господарства. І позитивні результати, як і в банківській справі, з’явилися дуже скоро - продукція з полів і ферм нового землевласника пішла на зовнішні ринки. А капітали ще недавнього незначного бакалійника і купця зросли до 3-4 мільйонів карбованців.

Немає меж людським прагненням і бажанням. Не зміг протистояти їм і Олексій Кирилович, тим більше, що економіка країни була на підйомі,  і він своїм пильним і досвідченим оком бачить в ній перспективи і для власного діла, чи як сказали б тепер, бізнесу. На цей раз він звертає свої погляди на нову і перспективну галузь – видобуток кам’яного вугілля та металургію. Готуючись до нової для нього справи,  знову ж таки починає з ґрунтовної підготовки. Організовує геологічну розві-дку на землях Бахмутського та Слов’яносербського повітів Катеринославської губернії та Області Всевеликого Війська Донського. Були знайдені великі поклади кам’яного вугілля і для їх видобутку та транспортування передбачливо будуються Донецька і Катерининська залізниці. Розуміючи, що власного капіталу для таких грандіозних планів недостатньо, об’єднує  свої капітали і зусилля з І.Іловайським, а в 1879 році -  кам’яновугільні шахти, коксові заводи і залізниці в єдине Олексіївське гірничо-промислове товариство. У Олексіївці  його дружина  Христина Данилівна відкриває школу, в якій протягом шести років працював Борис Грінченко, згодом видатний педагог, письменник і громадський діяч України, автор знаменитого „Словаря української мови”. 
 
 
Уже на початку ХХ століття Товариство по об’ємах видобутку вугілля, особливо найцінніших для металургійної промисловості антрацитів, вийшло на третє місце в імперії. Прибутки акціонерів Товариства становили десь півтора мільйони золотих карбованців на рік. Не могли такі підприємливі люди займатись тільки кам’яним вугіллям. Поряд були ще вапняк, кокс, залізна руда, тобто практично всі компоненти металургійного виробництва, які приносили акціонерам ще кілька мільйонів.  На кінець ХIХ століття особистий капітал О.К.Алчевського становив уже понад 30 мільйонів карбованців. На цьому тлі торгівля „колоніальними товарами”- чайний магазин  у Харкові, яка приносила десь трохи більше 100 тисяч карбованців на рік, здавалася сущою дрібницею, але і про неї не забував талановитий підприємець.    

Але „труба кликала в похід” і в середині 80-х років того ж ХIХ століття з ініціативи О.К.Алчевського були створені Донецько-Юріївське металургійне Товариство та акціонерне товариство „Російський Провіданс”, які побудували  біля станції Юріївка та в Маріуполі, на березі Азовського моря, металургійні заводи, що й сьогодні успішно працюють, додаючи помітний внесок у  державний бюджет України. У наші дні ці заводи, правда, носять інші імена: „Алчевський металургійний комбінат” і „ Мелітопольський металургійний комбінат імені Ілліча”.

Так народжувалась індустріальна міць Донбасу! Адже створені Олексієм Алчевським і його партнерами підприємства обігнали за об’ємами виробництва металу тради-  ційну для імперії базу на Уралі. На території України за якихось 15 років, з 1885 по 1900 рік, виробництво заліза і сталі зросло в 27 разів!
 
(ДАЛІ БУДЕ)
 
Борис Киричок, краєзнавець