Полковник Чернігівський Мартин Небаба

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 
 
небабаЦя людина стала знаменитою в той час нашої історії, який раніше прийнято було називати Визвольною війною українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, а нині все частіше говорять про Українську революцію середини ХVII століття. Та й справді, після 1654 року війна продовжувалась, сформувалася козацька держава під офіційною назвою Військо Запорізьке, із власною армією, урядом, неповторним адміністративно-територіальним устроєм, дипломатичною службою тощо. 1648 року розпочалося повстання українського народу, а майже одночасно в Москві було завершено закріпачення селянства, оформлене ще Судебником 1497 року і остаточно закріплене Соборним уложенням 1649 року.

Змінився й її соціальний лад, на зміну великому магнатському, сучасник сказав би латифундному, кріпосному землеволодінню прийшло індивідуальне фермерське господарство вільних селян (посполитих) і козаків. Якщо правда, що всяка революція рано чи пізно завершується реставрацією, то в Україні цей процес розтягнувся більше як на 100 років, завершившись при Катерині II встановленням в Україні кріпосного, а фактично рабовласницького ладу, бо кріпака стало можливим програти в карти, продати або й просто вбити. Земля і селяни знову опинились в руках нових магнатів чи вельмож, у тому числі і вихідців з української старшини: Потьомкіних, Рум’янцевих-Задунайських, Безбородьків, Розумовських...Як писав один історик: „Процес переварювання України Росією тривав 120 років”.

Скупі документи свідчать, що походив Мартин Небаба з міста Коростишева на Волині (тепер це Житомирська область), рік народження невідомий. Із молодих літ подався на Запорізьку Січ, відзначився там мужністю, активністю та швидким і здоровим розумом і навіть деякий час був отаманом, а на Січі заслужити такої поваги, та ще в молоді літа, було непросто.

Із початком всенародного повстання його імя пов’язане з нашим краєм. Він очолює повстання на Чернігово-Сіверщині, одним із перших формує та очолює Борзнянський полк, про існування якого сьогодні навіть не всі борзнянці знають. Бере участь у всіх операціях Б.Хмельницького 1648 року, зокрема в знаменитій битві під Пилявцями. Це саме після неї козаки стали називати польську шляхту презирливим прізвиськом „пилявчики”.

На початку 1649 року Борзнянський полк було приєднано до Чернігівського, полковником якого призначено М.Небабу. Утім в документах його називають ще й полковником батуринським та почепським, що пов’язано з тим, що два останні формування були, очевидно, чисто військовими полками, тоді як борзнянський був військово-територіальним утворенням. Одночасно його призначають наказним гетьманом лівобережних полків. Кампанія 1648 року закінчилася переговорами в Переяславі, які продовжили перемир’я, згідно з яким польські війська не мали права переходити лінію річки Горинь, однак не вирішили жодної з проблем відносин між Військом Запорізьким і Польщею.

Однак із самого початку було зрозумі-ло, що шляхта не збирається виконувати умови перемир’я, і Б.Хмельницький, не розраховуючи на тривалий мир і готуючись до продовження війни, оголошує мобілізацію. Згодом він згадував, що під його прапорами у зборівському поході взяло участь 360-тисячне військо.

Мартин Небаба на чолі Чернігівського полку взяв участь в облозі Зборова та в Зборівській битві 1649 року. Це була переможна битва української армії з польськими військами під проводом короля Яна II Казиміра. Задум польського командування полягав у нанесенні одночасного подвійного удару із заходу військами, очолюваними самим королем, і з півночі - військами литовського гетьмана, одного з найбільших литовських магнатів, князя Я. Радзивілла. Північний напрям прикривали козацькі полки Мартина Небаби та Іллі Голоти. Розуміючи, що цього недостатньо, і прагнучи зміцнити північний фронт, Б.Хмельницький послав туди одного з найкращих своїх полководців, Київського полковника Михайла Кричевського. 21 липня 1649 року відбулася кровопролитна битва під Лоєвим. Литовське військо зазнало значних втрат і Я.Радзивіл змушений був відмовитись від походу на Україну. Проте в тому бою загинув лицарською смертю і очільник українського війська М.Кричевський.

Зборівська битва розпочалася ударом української армії на передові польські підрозділи під командуванням Я.Вишневецького і оточенням їхніх залишків у фортеці Збараж. На допомогу обложеним з- під Любліна вирушив король Ян II Казимір на чолі 30-тисячного війська. Богдан Хмельницький залишив частину війська під командуванням генерального обозного І.Черняти для продовження облоги Збаража, а сам, з рештою війська, виступив проти королівської армії.

Запекла битва відбулася 5-6 (15-16) серпня 1649 року на річці Стрипі. У ній взяв участь і союзник Б.Хмельницького кримський хан Іслам-Гірей з кіннотою, яка діяла зазвичай на флангах козацької армії. Бій розпочався з удару козацької і татарської кінноти по королівських військах з тилу і з флангів. Серед польського війська розпочалася паніка. Очевидці про цей бій писали: „ Не битва це була, а скоріше різня. Перший цвіт польської шляхти був стертий рукою ворога”. Втрати польської армії в цьому бою становили 4 тисячі вояків. У ході запеклих боїв полякі опинилися в надзвичайно складному становищі, практично оточені козацькими і татарськими військами. Тут у повній мірі Б.Хмельницький проявив талант полководця. Пізніше про цю битву він згадував: „ Всі вони були у мене в руках”.

І ось в цей вирішальний момент кримський хан Іслам-Гірей зрадив свого союзника і став на бік Польщі. Під його тиском Хмельницький змушений був іти на умови, які не відповідали намірам гетьмана. Переговори змушений був почати сам король, який послав до гетьмана листа, обіцяючи „...зробити все, що належить до вольностей і свобід Запо-різького війська та заспокоїти і задовольнити військо”.

В умовах, коли гетьман не міг воювати одночасно з поляками і татарами, він змушений був, під тиском Іслам-Гірея вести переговори, які врешті-решт скінчились підписанням Зборівського мирного договору, за яким держава, Гетьманщина, визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, а Волинь і Поділля залишалися під владою короля. Отже, не вдалося залишити під владою Війська Запорізького всю територію України „по Львів, Холм і Галич”, як цього домагався гетьман на переговорах в Переяславі. Число реєстрових козаків обмежувалось 40 тисячами чоловік. У цілому ж, не зважаючи на ряд невигідних для України умов, Зборівський договір дав можливість Б.Хмельницькому зміцнити становище української козацької держави.

Про відношення гетьмана до договору свідчить той красномовний факт, що гетьман підписав його, сидячи на коні. Із польського боку договір підписали Ян Казимир, сенатори, урядовці і багато магнатів. Очевидець того дійства записав: „Коли ж король ласкаво звернувся до гетьмана, той з висоти коня відповів: „Гаразд, королю, мовиш”, а чемності і ввічливості ніякої на королівську промову ні в словах, ні в чому не виявив”. Мартин Небаба був в числі тієї старшини, яка не схвалила Зборівського мирного договору 1649 року.
 
 Продовження буде

Борис Киричок