Може вас зацікавить
/ 2
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 31 травня 2013, 14:08
Уперше про Курінський літопис почула ще як була школяркою. Мій батько – керуючий тодішнім районним відділенням „Сільгосптехніки” – Григорій Гаврилович Падалко спілкувався з кимось із замовників. Літо стояло спекотним, тільки й розмов тоді було про зміну клімату. Зайшла між ними бесіда й про це. На що тато зауважив, що подібні зміни відбуваються досить постійно, просто людській пам’яті притаманно забувати про минуле. Він послався на літопис Курінської церкви, який, мовляв, містить немало згадувань про різкі зміни в погоді. Говорили вони про це, укриваючись від спеки у затінку саду. Я залишила скляні пляшки з прохолодною „Квасовою поляною”. Далі розмову дорослих слухати не стала.
Якось при нагоді запитала про той літопис, батько сказав, що в тих записах є багато цікавого. Він почав розповідати, але щось завадило нашому спілкуванню. Кілька раз робила спроби повернутись до тієї розмови, але кожна знову чимось переривалась. А потім тата раптово не стало.
... Закінчила будівельний технікум, працювала кілька років за фахом. То були цікаві роки – пам’ятаєте, баштові крани у всіх куточках міста. Пізніше той час назвали „застійним”, почалась перебудова, а будівництво згорнулось. Потинялася я із своєю спеціальністю по Києвах, по всіх усюдах і зупинилася в краєзнавчому музеї, де працюю на півставки техробкою. Нещодавно ще раз згадала про той літопис. На велику мою радість, він зберігається в музейних фондах. Працівники музею дали можливість познайомитися із давніми записами. З трепетом гортала сторінки, до яких свого часу, очевидно, доторкався й батько.
Згадала, як довго йшла до цього скарбу людської пам’яті, - батька немає вже 25 років. Від цієї історії повіяло чимось містичним.
Сьогодні знову заходять розмови про потепління, про зміщення земної вісі, скільки вже передрікали нам кінець світу. Мабуть кінцем світу здавалися нашим попередникам аномальні зміни у тодішній погоді, записи про які зустріла на сторінках Курінського літопису.
Тетяна Леоненко, м. Бахмач
Курінський літопис
1869 год
Зима бесснежная, умеренно холодная, для охоты очень бедная. Весна ранняя, холодная. 18 апреля , в великую пятницу, был страшно сильный ветер со снегом, буря продолжалась более четырёх часов. Захваченные ею в поле люди, сильно пострадали здоровьем, в окрестности несколько человек найдено замёрзшими, много погибло в поле скота не только мелкого, даже крупного.
1869 год
Осень была сухая и продолжительная. Ночью против 22 сентября была сильная гроза с ослепительной молнией и страшными раскатами грома, 23-го - северо-восточный ветер и изморозь, а потом - тёплая, сухая погода.
1887 год
Зима была многоснежная, так, что тесные в селе улицы занесены сугробами, дороги, удобной в езде, долгое время не было. Весна началась очень рано – с половины марта снег стаял. Но к удивлению даже старожилов, 13 апреля, на Светлое Воскресенье Христово, открылся мороз и выпало так много снега, что около пяти дней ездили на санях. С исчезновений этого снега образовалась чрезвычайно большая грязь и совсем уничтожила дорогу – недели на две.
1894 год
Зима этого года была многоснежная, весна – дождливая, лето и осень тоже дождливые. Урожай хлеба был весьма хороший, но не принёс он хозяевам ожидаемых выгод, во-первых, потому, что при уборке его шли частые дожди, почему масса хлеба погнила на полях; во-вторых, осенью появилась такая масса мышей, что старожилы не запомнили, когда бы было подобное мышиное нашествие. Эти мыши уничтожили почти половину хлеба, особенно того, который побыл при уборке под дождём.
1897 год
Зима стояла бесснежная, весна и лето сухие. Летом была такая засуха, что в болотах, копанках, колодцах вода почти совершенно высохла. Для водопоя скота приходилось рыть новые копанки и колодцы. Много скота рогатого ослепло от засухи и пыли. Громадное большинство свиней выдохло от плохой воды.