Володимир Мономах i Бахмаччина
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 14 червня 2013, 18:02
26 травня 1053 року в Києві у великого князя Всеволода Ярославича народився хлопчик, якого нарікли, як сина великого князя, Володимиром, а при хрещенні його назвали ще і Василем. Його матір’ю була грецька принцеса, дочка візантійського імператора Костянтина 1Х Мономаха. Отже, його дідом, з боку батька, був Ярослав Мудрий, а з боку матері дідом був згаданий Костянтин 1Х, ім’я якого, Мономах, часто носив і його внук.
Отож Володимир Мономах, згідно із середньовічним правом, належав до спадкоємців так званих багрянородних нащадків візантійських імператорів і згідно з тодішнім „табелем про ранги” знаходились на найвищому владному та ієрархічному щаблі. Ця гілка київських князів завершилася, здається, на Данилі Галицькім.
Прожив Володимир Всеволодовоч довге і тривожне, сповнене багатим змістом, життя, ставши видатним державним і політичним діячем, воєначальником і письменником. Його діяльність найтісніше пов’язана і з нашим краєм, адже саме тут, біля давньоруського города Білої Вежі (його городище знаходиться за якийсь кілометр від нинішнього села Біловежі Другі Бахмацького району), він розгромив у 1085 році половців, Про ту битву Володимир Мономах так згодом розповів у своєму „Повчанні”: „А на завтра, у день Владичиці, пішли ми до города Білої Вежі. І Бог нам допоміг і свята Богородиця: побили наші 900 половців і двох князів їхніх схопили, Богусарових братів Осіня і Сакзя, а два мужі тільки втекли”. (Осінь, Сакзь і Богубарс – три брати, половецькі хани. День Владичиці – це день Успіння(15 серпня) або Різдва Богородиці(8серпня).
У ХУ111 столітті, у часи правління імператриці Катерини 11 на цих землях було створено колонію з переселенців із Німеччини, землі Гессен. Переселенці та їх керівники добре знали про давньоруський город Білу Вежу і назвали свою колонію, що складалася із 6 сіл, Біловезькою. Навіть планували спорудити тут місто Катеринопіль. Під час земляних робіт тут ще в ті часи було знайдено деталь жіночих прикрас, бусину з овруцького шиферу, що свідчить, що в цьому прикордонному городі проживало і цивільне населення.
Був Володимир Всеволодович людиною надзвичайно мудрою і з урівноваженим характером, толерантною в стосунках із людьми будь-якого соціального стану, будь-то князь чи простий смерд. Міг прорахувати свої дії і вчинки на багато років наперед, твердо і послідовно ідучи до мети. Розумів основні виклики, що стояли перед державою і мудро вів державний корабель у бурхливому морі сучасної йому внутрішньої й зовнішньої політики.
Це особливо яскраво простежується на його великокнязівській „кар’єрі”. Його батько, великий київський князь Всеволод, заповів синові велике князювання, однак Володимир після смерті батька великим князем не став. Від високого столу він відмовився і проголосив Великим київським князем свого двоюрідного брата Святополка 11 Ізяславича, а сам князював у Чернігові.
Святополк, підтримував дружні стосунки з половцями, і Володимир змушений був у 1094 році перебратися в Переяслав і князювати там. Переяславське князівство знаходилося на передній лінії боротьби з половцями, і цю боротьбу очолив Володимир Всеволодович, згуртовуючи інших князів на об’єднання сил для відсічі степовикам. Утім завдання це було далеко не простим, адже ряд володарів, у міжусобній боротьбі з іншими князями, запрошували на допомогу половецьких ханів, часто своїх родичів.
Непоодинокими були випадки, коли руські князі одружувалися з дочками половецьких ханів, або ж віддавали своїх доньок за синів половецьких воладарів. Усі добре знають про похід князя Ігоря проти половців, про його полон і втечу з нього, у якій йому з доброго дива допомагав половецький воїн. „Диво” те полягало, можливо, ще і в тому, що князь Ігор мав родичів серед половців і то був один із них.
Із часом Володимир Всеволодович передав владу в Переяславі своєму двоюрідному братові Ростиславу, а сам став князювати в Смоленську. У 1097 році Володимир зініціював скликання Любецького з’їзду князів для організації відсічі половцям. За ним послідували Витичівський з’їзд 1100 року та Долобські з’їзди 1103, 1107 та 1111 років.
Володимир Всеволодович організував ряд спільних походів руських князів проти кипчаків (інша назва половців), завдав їм ряд серйозних поразок, після яких вони надовго припинили напади на землі Київської Русі. У числі цих перемог є і згадана битва під Білою Вежею, у ході якої половецьке військо зазнало тяжких втрат, як згадано вище, крім багатьох вояків серед полеглих були два хани, а ще двох русичі взяли в полон.
У 1113 в Києві, відразу після смерті великого князя Святополка Ізяславича, вибухнуло повстання, у якому, як доводять деякі дослідники, узяло участь і сільське населення. Причиною повстання стало підвищення цін на хліб і викликаний цим голод, перетворення вільних городян на холопів при допомозі величезних відсотків по позиках, зловживання князівської адміністрації тощо.
Після смерті великого князя його престол повинен був перейти до чернігівського князя Давида, однак кияни про це не хотіли і чути. Усі свої надії вони покладали на Володимира. Їхні посли говорили Володимиру „-Порятуй нас від безчинства черні, врятуй від грабіжників дім печальної дружини Святополкової, власні наші доми і святині монастирів”.
Володимир Всеволодович прийняв запрошення, переїхав до Києва і став великим київським князем. Роки його правління, аж до самої смерті, були найкращими в історії Київської держави. Країна переживала часи внутрішньої стабільності, ніхто із сусідів не зазіхав на її землі. Більше того, у 1116 році він послав свого сина Ярополка в похід на Дон і той завоював там три міста і привіз додому молоду дружину, доньку хана ясів. Яси – це давньоруська назва скіфо-сарматських племен. На тому та війна і скінчилась.
Володимир Мономах ще більш відомий як законодавець і письменник. Після придушення повстання в Києві він видав ряд юридичних актів, відомих під назвою „Статут Володимира Всеволодовича”. У „Статуті” скасовувалось холопство за борги, обмежувались відсотки на них. Цікавими були постанови про спадщину. Згідно із законом, сини після смерті батька успадковували майно порівно, а дочки отримували посаг, виходячи заміж. Кожний власник міг розпорядитись своїм майном у заповіті.
Майно дружини залишалося тільки у її власності і було недоторканим для чоловіка. Якщо чоловік помирав, а вдова не виходила заміж повторно, вона залишалася господинею в домі покійного чоловіка, і діти не могли її вигнати. Ці норми знайшли своє відображення також і в так званому „Повчанні”, визначній літературній пам’ятці того часу, написаній ймовірно в 1117 році. „Повчання” Володимир Мономах адресував своїм дітям і чернігівському князю Олегу Святославину. У ньому він різко засуджує князівські усобиці, закликає до єдності всіх князівських земель. Звертаючись до дітей, він повчає їх: ”не давати сильним губити слабких, захищати вдів, сиріт і убогих. Будь-якого зустрічного привітати добрим словом, відвідувати хворих і віддавати останню шану мертвим, пам’ятаючи, що всі смертні. Поважати старших, як батьків, а молодших – як братів.”
Говорячи про справи військові, радить своїм спадкоємцям особисто готувати військо до походу, не надіючись на воєвод. Під час походу бути пильним і не спати та бенкетувати, а, головне, наказує учитись читати і, як приклад, наводить діяння свого батька Всеволода Ярославича, який самостійно вивчив п’ять мов.
Помер Володимир Мономах 19 травня 1125 року, перебуваючи на річці Альта, поблизу Переяслава. Похований у Києві, у соборі Святої Софії
Б.Киричок, краєзнавець