Про що розповідають старі світлини... (До 145-річчя залізниці і міста)

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

На часі неофіційне святкування професійного свята залізничників, свята нашого міста. Що ми знаємо про це з історії? Ініціатива зі встановлення такого професійного свята належить шістнадцятому міністру шляхів сполучення Російської імперії, члену Державної Ради Російської імперії князю Михайлу Івановичу Хілкову (мал. 1). Це була непересічна людина, біографія якої читається як захоплюючий пригодницький роман. Майбутній міністр народився 6 грудня 1834 року у Тверській губернії в родині князя Івана Хілкова. Дитинство і юність Михайла минули традиційно для дітей його кола: домашня початкова освіта, навчання в престижному Петербурзькому Пажеському корпусі, прапорщик лейб-гвардії Єгерського полку. У званні штабс-капітана князь М.Хілков припиняє військову кар’єру і переходить на посаду в Міністерство закордонних справ. А вже подальша біографія молодого багатого князя геть нетипова. У 1861 році в Росії скасовують кріпосне право. Із відміною кріпосного права і початком реформ князь Михайло роздає селянам більшу частину родових земель і від’їжджає до Америки. Там у цей час розгорталося великомасштабне залізничне будівництво, і тридцятирічний Михайло Хілков у 1864 році влаштовується в англо-американську компанію пересічним працівником; згодом – кочегаром на паровик, помічником машиніста і нарешті машиністом. Кар’єра князя М.Хілкова в Трансатлантичній залізниці завершується отриманням вельми прибуткової посади начальника служби рухомого складу й тяги цієї залізниці. Але несподівано М.Хілков залишає США, перепливає Атлантику, опиняється у Великій Британії, у Ліверпулі, де починає все спочатку - влаштовується звичайним слюсарем паровозобудівного заводу, де працює близько року. Дев’ять років аж ніяк не князівських занять дали Хілкову безцінний досвід у залізничній справі, це незабаром стане у нагоді в Росії, де також розпочалося масштабне будівництво залізниць.


Повернувшись на батьківщину, майбутній міністр не зрадив своєму звичаю розпочинати кар’єру з низів. Майже сорокарічним М.Хілков спочатку працює машиністом, а потім начальником служби тяги Курсько-Київської та Московсько-Рязанської залізниць. У 1880 році очолює будівництво Закаспійської залізниці, тоді єдиної у світі, прокладеної через пустелю. У 1882 році уряд Болгарії запросив М.Хілкова очолити Міністерство громадських робіт, шляхів сполучення, торгівлі та землеробства. І він на три роки стає однією з ключових фігур болгарської економіки. У 1885 році Хілков повертається в Росію, де його призначають начальником Закаспійської залізниці, яку він перед цим збудував. Потім князь М.Хілков керував низкою російських залізниць, допоки в березні 1893 року його призначають головним інспектором російських залізниць, а в січні 1895 року – міністром шляхів сполучення.


Докладний аналіз його діяльності на цій посаді є предметом окремої наукової праці, тому відзначу тільки дві характерні риси М.Хілкова. Займаючи високу посаду, він не вважав ганебним під час поїздок спілкуватися з пересічними залізничниками. Міг особисто сісти за паровик. Наприклад, у Забайкайллі, коли машиніст розгубився під час подолання підйому, 65-річний міністр, член Державної ради Російської імперії, зайняв його місце і показав клас водіння ешелона через перевал.


Мріючи про робочі залізничні династії, він був ініціатором відкриття для дітей колійників низки загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та технічних училищ. За участю Хілкова, наприклад, було відкрито Московське інженерне училище (нині це Московський університет шляхів сполучення), а в Петербурзі, в одному з міністерських будинків, був відкритий музей різних моделей, споруд і транспортних засобів. І нарешті, як уже вище було зазначено, саме за його ініціативи у 1896 році було засноване професійне свято залізничників, яке відзначається й донині.


Із початком революції 1905 року на залізницях почалися страйки. Князя Хілкова під цим приводом відправили у відставку. Залишившись поза справами, він незабаром помер 8 березня 1909 року в Петербурзі.


Але повернімося до Дня залізничника. Отже, у Російській Імперії цей День був установлений у 1896-му році наказом №68 міністра шляхів сполучення князя М.Хілкова і відзначався 25-го червня, у день народження російського імператора Миколи І-го Романова, під час царювання якого розпочалося будівництво залізниць. Цього дня робітники всіх залізниць, які сходилися у Санкт-Петербурзі, збиралися у величній будівлі Павловського вокзалу під Петербургом на товариський обід. Ця традиція зберігалася аж до 1917 року. Після встановлення комуністичної влади свято було забуте майже на двадцять років. Відновлення святкування Дня залізничника в СРСР пов’язане з прийомом керівником радянських комуністів і диктатором Йосипом Сталіним залізничників у Кремлі 30 липня 1935 року. Постановою Радянського Уряду від 28 липня 1936 року був установлений день професійного свята залізничників – 30 липня. Пізніше постановою РНК СРСР від 9 липня 1940 року святкування Всесоюзного дня залізничників перенесли на найближчий вихідний день - першу неділю серпня. У 80-х роках ХХ століття свято позбавилось слова „всесоюзний” і відзначалося просто, як „День залізничника”. Цей день лишається святковим для залізничників у Росії, а за царсько-радянською традицією неофіційно відзначається й у наших краях.


В Україні, зі здобуттям незалежності, у 1993 році тодішнє керівництво Укрзалізниці закріпило вище зазначені імперсько-комуністичні традиції і внесло відповідні пропозиції Президенту. Свято було встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи працівників залізничного транспорту України…» згідно з Указом Президента України «Про День залізничника» від 15 липня 1993 року №257/93-рп і відзначалося у першу неділю серпня. Але після призначення у 2000 році генеральним директором Укрзалізниці Георгія Кирпи Президенту України була внесена пропозиція про відзначення Дня залізничника 4 листопада. Згідно з Указом Президента України «Про внесення зміни до Указу Президента України від 15 липня 1993 року №257» від 11 грудня 2002 р. № 1140/2002 День залізничника відзначається щорічно 4 листопада.


Чому саме 4 листопада? Саме цього дня 1861 року з Відня через Перемишль до залізничного вокзалу Львова прибув перший поїзд на територію сучасної України. Цей день вважається початком історії залізниць в Україні. До цього офіційна історіографія називала першою залізничною лінією в Україні ділянку Одеса - Балта, яка була побудована на 5 років пізніше від лінії Перемишль - Львів.


 У наступному номері „Порадника” дещо докладніше розповім про вокзали і станції Курсько-Київської залізниці. Сподіваюсь, що щось корисне і цікаве ви пізнали.