Про що розповідають старі світлини... (До 145-річчя залізниці і міста)
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 06 вересня 2013, 10:29
Продовжимо нашу подорож Курсько-Київською залізницею. Із попередньої розповіді вже відомо, що залізниця мала одну станцію першого класу (Конотоп) та дві станції другого класу (Ніжин і Кореневе). Інші станції мали третій-четвертий клас. Перерахуємо їх. Станцій 3-го класу було 5: Льгов-Київський (Мал.1), Глушкове (ці дві - у Курській обл.), Ворожба (Мал.2,3), Плиски (Мал.4), Бобрик.
З них лише вокзал станції Ворожба зберігся майже без втрат. Це була будівля „острівного” типу (такий, як, наприклад, у Бахмачі-пасажирському); збудована у 1888 році. Автором проекту вокзалу сайт „Ворожба-місто залізничників” (http://vorozhba.at.ua) вказує якогось німецького архітектора Юргенца. Але скоріш за все автором цього проекту є тогочасний київський архітектор Микола Єгорович Юргенс. Про нього мені поки що відомо, що він з 1851 p. навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, а у 1863 р. за проект сільської церкви на 450 чоловік отримав звання класного архітектора і чин XIV класу, у 1888 р. – додав ще звання класного художника 2-го ступеню. Мал.3 взятий з сайту Німецьких імперських залізниць; фото має підпис (переклад з німецької): Локомотив №573437 на станції Ворожба, Сумська область, 1942 рік. Станція у Плисках зберегла лише первісні об’єми (приблизно такі, як на Мал.1); на жаль, переробки спотворили первісний вигляд будівлі, а старі фото-світлини цього вокзалу не віднайдені.
Зупинимось трохи докладніше на станції Глушкове у Курській області (зараз це пункт пропуску на кордоні між Україною і Російською федерацією). Станція була побудована у 10 км від селища Глушкове. За легендою, засновником селища був такий собі український козак Глушко (перша згадка у 1647 році). Селище розбудовувалося працею українських переселенців, так званих „слобідчан”, або „черкасів”, що позначається і зараз у звичаях та вимові глушківчан. З промисловості селища відомі давня суконна мануфактура (заснована у 1719 році), яка була у 70-80-х роках ХІХ ст. модернізована Семеном Артемовичем Терещенко та його сином Миколою.
Поряд з фабрикою розташовувалася й садиба власників (зараз зберігся лише парк). У спадок цю фабрику і садибу отримав Михайло Іванович Терещенко, який відомий нам не за гарною європейською освітою, як юрист, а як видатний підприємець-фінансист Російської імперії та видатний колекціонер живопису. На основі його колекції та колекції російського живопису родини Терещенків загалом, у родовому будинку цієї родини у Києві, на вулиці Терещенківській, зараз функціонує Київський національний музей російського мистецтва. Проект центральної частини цього будинку зі входом, який оформлений каріатидами (ще не відновлені до цього часу) петербурзького архітектора Андрія Леонтійовича Гуна (1841-1924) дивись на Мал.5. До речі, пан Михайло, який народився у Києві у 1886 році, був також і видатним суспільним діячем; у 1917 році він двічі встиг побувати міністром Тимчасового уряду (фінансів і іноземних справ). Під час Жовтневого перевороту, разом з іншими міністрами, був заарештований комуністами-більшовиками. Лише через кілька місяців, весною 1918 році, був викуплений родиною з в’язниці Петропавловської фортеці, і негайно емігрував з Росії. До речі, і за кордоном він залишився успішним бізнесменом-фінансистом, що дозволяло йому фінансово підтримувати, як російський рух, так і український, створюючи притулки для українських емігрантів; але допомогу останнім він чомусь ніколи не афішував. Помер він у 1956 році, у Монако, а похований у Лондоні.
А у наступному номері „Порадника” вас чекає анонсована докладна розповідь про архітектуру вокзалу станції Бахмач Курсько-Київської залізниці.
Михайло Виноградов