«…іскрилась в очах непрохана солдатська сльоза…»
/ 1
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 13 вересня 2013, 08:14
«Велика Вітчизняна — це наша історія, наше героїчне минуле. Час і доля по-різному перегортають сторінки історії, та ніколи не зникне пам’ять про людей, які зазнали випробувань найжорстокішою війною, пам’ять про нашу перемогу. Адже доки живе пам’ять — живе людина, продовжується рід людський, міцно стоїть держава. Без визволення України в сорок четвертому, без великої Перемоги в травні сорок п’ятого не постала б держава Україна». – зазначив Володимир Миколайович Хоменко.
Звільнення Бахмацького району та Батурина від німецько-фашистських загарбників 1943 р. було здійснено в ході Чернігово-Прип’ятської операції. За задумом операції війська фронту повинні були завдати головного удару на Новгород-Сіверському напрямку та допоміжний удар — на Конотопському напрямку, розгромити війська ворога і вийти на середню течію Дніпра.
Уранці 26 серпня війська Центрального фронту перейшли в наступ у районі Севська. Особливо успішно розвивали наступ з’єднання 60-ї армії під командуванням молодого, але талановитого генерала І.Д. Черняхівського. 30 серпня силами 70-ї гвардійської стрілецької дивізії було звільнено Глухів, і далі війська почали наближались до Конотопа. На допомогу 60-й армії було кинуто 17-й стрілецький корпус, командуючим якого був А.Л. Бондарев. Для розвитку успіху з правого крила Фронту на допомогу армії І. Д. Черняхівського були перекинуті також 2-а танкова армія С.І. Богданова, 61-а армія генерала П.О. Бєлова та 13-та армія генерал-полковника М.П. Пухова.
Особливо від-значилась в боях за звільнення Глухова 70-а гвардій-ська стрілецька дивізія, за що наказом Верховного Головнокомандувача від 31 серпня 1943 р. була удостоєна почесного звання «Глухівська». Завдячуючи бойовому складу 70-ї гвардійської Глухівської стрілецької дивізії, а саме 203 –ому гвардійському стрілецькому полку (Н.М. Маслов), 205-ому гвардійському стрілецькому полку (С.М. Баканов), 207-ому гвардійському полку (Г.В. Демков), Бахмацький район та наше рідне місто було звільнено від німецько-фашистських загарбників.
На початку вересня було визволено Кролевець, Путивль, Шостку, Ворожбу, Алтинівку, Короп, Атюшу – усього більше 100 населених пунктів. Фронт усе більше наближався до Батурина. Серйозною природною перешкодою на шляху наших військ була р. Сейм. До того ж, усі місця, де можна було влаштувати переправу, ворог прикривав сильним вогнем з усіх видів зброї. Крім того, на світанку 5-го вересня велетенський двокілометровий дерев’яний міст в Батурині німецькими військами був підпалений.
У ніч з 5 на 6 вересня річка була одночасно форсована в 4-х місцях – Осіч, Слобідка, Матіївка, Митченки. Батурин був охоплений з трьох боків, і фашисти, запекло опираючись, відступили в напрямку Бахмача. Уранці 6 вересня 1943 року Батурин був звільнений від ворога.
Особливо велику майстерність і організованість при форсуванні Сейму проявили бійці і офіцери стрілецької дивізії.
Заздалегідь під керівництвом майора Садковського на річці біля Обмачева було проведено ретельну розвідку переправ і бродів. Бійці саперних рот старших лейтенантів Данилова і Кудряшова вночі збудували з підручного матеріалу 16 плотів, спустили також на воду декілька паромів і човнів, знайдених у місцевого населення. Усе це робилось тихо, непомітно для ворога.
Під прикриттям ночі наші підрозділи підійшли до Сейму, замаскувались там і, поки сапери готували переправні засоби, вивчали систему німецького прикриття ріки. Усі бліндажі і укріплення, усі вогневі точки ворога було виявлено й засічено. Це відігравало важливу роль при форсуванні Сейму.
Одночасно діяли дві несправжні переправи. Сюди німці спрямували удари своєї артилерії, підтягнули піхоту, техніку. Ці несправжні переправи, дякуючи яким німці були введені в оману, мали значний вплив на весь хід бойових подій на річці.
На світанку 6-го вересня підрозділи стрілецької дивізії кинулись до переправ. Першим почав форсувати Сейм батальйон капітана Старостіна. Фашисти намагались вчинити опір, але усі їх вогневі точки зразу ж було знищено.
Обслуга батареї лейтенанта Буракова, викотивши свої гармати до берега, била по німцях прямою наводкою.
На човнах, паромах, плотах бійці швидко пересікли річку і уже через кілька хвилин були на батуринському березі. Стоячи по груди у воді, від одного берега до іншого, їх супроводжували відважні сапери - сержанти Цінцадзе і Мєлютін.
Швидко просуваючись уперед, батальйон капітана Старостіна розширював плацдарм, забезпечуючи тим самим успішне форсування ріки основними силами дивізії.
Активну допомогу радянським воїнам при переправі надавало місцеве населення. В Обмачеві 13-тирічний школяр Коля Герасько, не шкодуючи свого життя, кілька разів переводив розвідку і наступаючі частини через Сейм в р-ні Слобідки, був смертельно поранений і помер від ран.
Так само успішно форсували Сейм і підрозділи іншого з’єднання. Велика заслуга в цьому належить Степану Васильовичу Донцю. Юнак з Голубівки непомітно для ворога, що окопався на горі біля палацу Розумовського, провів загони бійців з мостів Кучеровськими лозами, через мілкі місця Сейму. Бійці батальйону старшого лейтенанта Смирнова ліквідували німецьке прикриття біля х. Дро-бцівки і без втрат зайняли плацдарм на лівому березі Сейму. Так само, непомітно для ворога, Степан Донець провів наші війська з боку Митченок до лісу на х. Шовковиця, де знаходилась німецька артилерія. Ворога було швидко розбито. Генерал-майор Іван Андрійович Гусєв, командир 70-ї гвардійської Глухівської мотострілецької дивізії, вручив хороброму юнакові нагороду – орден Червоної Зірки.
У боях за Батурин брав участь Іван Васильович Міщенко, командир мінометного взводу 207-го гвардійського стрілецького полку 70 гвардійської глухівської стрілецької дивізії, Герой Радянського Союзу (16 жовтня 1943 р.). Йому з групою, в кількості 16 чоловік, було наказано переслідувати відступаючого ворога і не дати тому закріпитися на іншому березі Сейму біля Батурина. Бійцям пощастило знайти затоплений у річці човен, на якому вони переправились на батуринський берег і раптово натрапили на фашистів.
Наші піхотинці й танкісти при підтримці авіації та артилерії завдали ворогу великих втрат. Внаслідок успішних дій радянські підрозділи звільнили Митченки, Обмачево, Городище і 9 вересня - Бахмач.
«На подвір’ї почувся гомін. Ми вибігли туди і… очам своїм не повірили. Група молодих розвідників у пілотках з червоними зірочками, у зелених плащах, накинутих на військові гімнастерки, з автоматами через плече йшла городами прямо до нас. Ще мить - і наші руки повисли на шиї у бійців і, відчуваючи теплі обійми радянського воїна, не могли втриматися від сліз радості.
- Не плачьте, родные, не волнуйтесь. Ведь мы будем с вами теперь всегда, - говорив боєць, а іскрилась в очах непрохана солдатська сльоза. Зустріч була надмірно зворушлива і залишилася навіки в нашій пам’яті, як одна з кращих згадок нашого життя. Тепер ми вільно зітхнули на повні груди», - так згадував про ці події Леонід Москалець, житель с. Матіївки.
Ще у 1983 р. бійці 207-го гвардійського стрілецького полку виявили бажання пройтись військовими стежками своєї бойової звитяги у Батурині. 22 серпня 1983р. з листом до Згурського О.П. звернулись члени Ради ветеранів 207-го гвардійського глухівського стрілецького полку з проханням запросити на заходи з відзначення 40 –ї річниці визволення Батурина від німецько-фашистських загарбників своїх товаришів: Сєрєнка Леоніда Миколайовича – проживав на той час в м. Донецьк, Іваненка Дмитра Олександровича – м. Житомир, Склярова Павла Дмитровича – м. Москва, Родіонова Володимира Львовича – м. Черкаси, Пісклова Василя Омеляновича – м. Москва, Шияна Івана Семеновича – м. Тернопіль, Кобу Андрія Івановича – Харківська обл., с. Рокитне, Смишляєва Петра Івановича – м. Москва, Коковенка Семена Васильовича – м. Тирасполь, Логачова Олександра Герасимовича – Алтайський край, м. Бійськ. На жаль, час біжить швидко, забираючи з собою життя тих, хто дав життя нам, теперішньому та майбутньому поколінню. Та пам’ять береже їхні імена.
Сьогодні, у нашому місті є вулиця пам’яті визволителів Батурина – 70 - ї дивізії, вулиця П.П. Корнієнка, М.В. Кадуна.
Дякуємо Вам, Визволителі! Назавжди ви в пам’яті!
Блажко Юлія Анатоліївна,
науковий співробітник
НІКЗ «Гетьманська столиця»