Довгий час археологи не могли ідентифікувати серед грецьких старожитностей високі глиняні циліндри з закритим верхом. І тільки спектральний аналіз допоміг встановити, що то були вулики, винайдені греками в своїй бідній на ліси країні. В інших краях їх виготовляли з соломи чи іншим матеріалів. У нас же першими “вуликами” були природні дупла в деревах, а потім і їх штучні аналоги – “колоди”, тобто вулики, видовбані з частини стовбура дерева і прикріплено високо на деревах – борті.

Отже бджільництво відноситься до одних з найдревніших занять людини. То ж і не дивно, що одним з наших національних багатств є мед і взагалі продукти бджільництва – віск, прополіс, квітковий пилок тощо.

 

Ще в часи Київської держави саме вони, ці продукти бджільництва, стали одним з важливих джерел надходження іноземної валюти, надійною і постійно відновлюваною природою статтею, поряд з іншими, міжнародної торгівлі. Так, 911 року Київський князь Олег і імператор підписали договір, згідно з яким найважливішою статтею нашого експорту до Візантії були мед і віск. Не випадково, що князь Ярослав Мудрий, в своєму знаменитому кодексі середньовічних законів “Руській правді” жорстко і надійно, під страхом найвищої кари, захистив бортництво, тобто утримання пасік, від розорення і пограбування. Бортництво на Поліссі збереглося до ХХ століття, інколи і тепер можна зустрінути в наших лісах ці реліктові пасіки.

Від тих часів збереглися безцінні свідчення професійних занять наших предків – їхні прізвища, всі оці численні Пасічники і Пасічниченки, Бортники і Воскобійники, Медовари і Ситники, безліч похідних від них імен. Будь-хто з наших читачів легко поповнить цей список або ж знайде серед них і своє.

Бджільництво залишалось почесним і вигідним заняттям і в козацькі часи. В численних актах, що стосуються прав на землю, хутори, ліси і інші угіддя обов’язково згадуються і пасіки, власниками яких були посполиті (селяни), козаки, старшина.

В Батурині в середні віки  діяла мануфактура по виробництву свічок для церков, сировиною для якої служив віск з козацьких пасік.

То ж і не випадково саме в наших краях з’явився пасічник глобального масштабу – Петро Іванович Прокопович. Саме йому судилось винайти рамковий вулик, що рятує бджіл від знищення при видаленні меду, поставив пасічництво на нову, наукову і промислову основу, максимально наближену до збереження бджолосімей. Це був справді епохальний винахід, максимально наближаючий життя людини до життя природи.

Бджільництво і далі, уже в умовах нового часу переходу до інформаційного суспільства, залишається улюбленим заняттям як аматорів, так і професійних пасічників.
Наша батьківщина, Україна, продовжує залишатися в числі ведучих держав по виробництву меду і продуктів бджільництва. Щороку у нас збирається по 50-60 тисяч тон меду, а також віск, маточне молочко, прополіс тощо. Продукти бджільництва широко використовуються у харчовій, парфумерній, медичній та інших галузях промисловості. Мед є важливим харчовим продуктом і одночасно незамінимими ліками. Однак споживання меду на душу населення залишається у нас вкрай низьким.

Минулого року наша країна вперше взяла участь у  міжнародному форумі пасічників – 40-му Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації бджільницьких асоціацій Апімондія, що відбувся в Мельбурні (Австралія). В ньому взяло участь понад 100 країн. І як тут не гордитись?!  Цей дебют на міжнародній арені виявився тріумфальним – Україна, за кількістю нагород, посіла друге місце в світі, поступившись тільки господарям конгресу, пасічникам Австралії. Наші пасічники отримали чотири золоті і чотири бронзові медалі, вибороли корону Медової Королеви.

А наш акацієвий мед завоював “золото” у найпрестижнішій номінації “Комерційний мед” і тепер офіційно визнається кращим медом світу.

І це при тому, що минулий рік, за природними умовами, медоносністю трав і дерев, був не кращим через довгий посушливий період влітку. Отже не все так погано в нашому домі!

Слід все таки визнати, що в діяльності як аматорів, так і професійних пасічників є багато труднощів. Це, в першу чергу малий асортимент пасічного інвентарю і інструментів, обмеженого кількома десятками назв, тоді як, наприклад в Німеччині, в пасічних каталогах зустрічаємо їх по кілька десятків тисяч, низька якість цього інвентаря, труднощі із реалізацією продуктів бджільництва, низькими цінами на неї тощо.

Наші підприємці, що приватизували і монополізували виробництво штучної вощини, без якої сучасному пасічнику аж ніяк не обійтися, інколи випускають продукцію низької якості. В гонитві за додатковими прибутками додають до натурального воску різні присадки, внаслідок чого штучна вощина стає практично непридатною, наносить шкоду бджолосім’ям, а значить і виробництву меду.

Весною минулого року  ряд наших пасічників придбали її у роз’їзних торгівців і заготівельників з Лохвиці, що продавали і обмінювали віск на штучну вощину, робили інші послуги пасічникам. Придбали - і жорстоко поплатились за довірливість! Вощина у вуликах “попливла”, перетворюючись на своєрідну гармошку, непридатну для вирощування молодняка бджіл і отримання товарної продукції. В якійсь мірі згодом виручив нас Бахмацький магазин Товариства пасічників (завідуючий - Горбенко В.Г.), який продовжує реалізовувати якісний товар для пасічників.

Хотілось би надіятись, що установи агропромислового комплексу, особливо після несподіваного успіху в Австралії, будуть приділяти більшу увагу розвиткові цієї своєрідної  і дуже важливої для здоров’я народу галузі сільського господарства.

Укрпошта в 2000 році випустила пам’ятну художню марку, присвячену нашому землякові П.І. Прокоповичу, а наступного, 2001 року, порадувала споживачів малим аркушем з 6 художніх марок, який зразу ж завоював популярність у колекціонерів як в Україні, так і далеко за її межами.  Десятки країн світу випустили і продовжують випускати поштові марки, присвячені бджільництву.

 

 

Т.Г. Шевченко на пасіці у П. Прокоповича. Автор - І.О. Ковтун, с. Бахмач