Поточного року минає 100-річчя з дня виходу у світ “Історії України-Русі” М. Аркаса.

Книга з’явилась в часи першої російської революції, її завершальному етапі, коли “оковы тяжкие” ще не впали, однак імперський уряд Миколи ІІ, під тиском народних мас в центрі і на окраїнах великої імперії, цієї “тюрми народів”, змушений був, в числі іншого, послабити тиск на українську культуру. Внаслідок чого і з’явились в підросійській Україні як періодичні видання, так і наукові та художні твори, друковані українською мовою.

В радянські часи книга перевидана в 1990 році, в часи горбачовської перебудови, а до того вона була в своєрідному ув’язненні – “спецсховищах” для неугодної режиму літератури, і молодші покоління радянських людей навіть не знали про її існування. Хоча інший твір М.М. Аркаса, опера “Катерина”, ставилась як на професійній, так і на самодіяльній сцені. Більше того, в 1958 році музикознавець Л.С. Кауфман видав єдину в Союзі РСР монографію про М. Аркаса “М.М. Аркас. Нарис про життя і творчість”, в якій ішлося головним чином про композиторську діяльність Миколи Миколайовича, хоча побіжно було згадано і про “Історію України-Русі”.

 

Писав її М.М. Аркас, починаючи з 1901 року, протягом кількох літ та “цензура ліберальна” (яка за висловом В. Cамійленка “все черкає, все черкає”) протримала книгу в своїх нетрях тривалий час, що і зумовило такий пізній, в умовах революції, час її виходу з друку.

В передмові до “Історії...” автор підкреслює джерельну базу, використану при укладенні родоводів і карт, взяту із праць М.С. Грушевського та історичних предметів і портретів, отриманих від А.П. Шелухіна, тодішнього хранителя музею ім. В. Тарновського в Чернігові. Підкреслює також важливість редакторської роботи над книгою В.М. Доманицького.

Це була одна з найвидатніших пам’яток української історіографії початку ХХ століття, перша україномовна масова науково-популярна книга з історії усієї України, добре проілюстрована автентичними фотографіями та живописними творами багатьох майстрів пензля. В їх числі і відома картина шведського художника “Карл ХІІ на березі Дніпра”, на початку березня цього року показана, як величезна сенсація, по українському телебаченню. Це полотно, до речі вперше, привезуть в Україну і демонструватимуть в рамках українсько-шведського культурного обміну. Справді, нове - то давно забуте старе! Як додаток, в книзі є ряд карт  та родоводів відомих династій Габсбургів, Романових, князів Київських і Галицьких, князів Литовських і королів польських.

Хто ж він, автор цієї видатної історичної пам’ятки?

Микола Миколайович Аркас (1852-1909) народився 7 квітня 1852 року в Миколаєві, в сім’ї адмірала, генерал-ад’ютанта, головного губернатора Миколаєва Миколи Андрійовича Аркаса (1816-1881).

Засновник цього роду Андреас (Андрій) Аркас народився в Греції, в місті Літохоро, прибув до Миколаєва на початку ХІХ століття, знайшовши тут свою другу батьківщину. Зробив тут блискучу кар’єру як викладач історії і стародавніх мов античного світу. Мав двох синів, Миколу і Захара, що згодом стали адміралами російського імператорського флоту. Саме Микола Андрійович, дружина якого походила з давнього українського козацького роду Богдановичів, і був батьком видатного композитора, історика і просвітянина.

Микола Миколайович також, в молодості, зробив кар’єру військового, ставши адміралом. Однак душа його належала музам музики і історії. Закінчивши Новоросійський (Одеський) університет, він ще там, будучи студентом, почав вивчати історію рідного народу, записуючи народні пісні (записав понад 400), учився у видатного українського композитора П. Ніщинського, який навчив його теорії на композиції музики, розвинув смак до українського музичного фольклору. В студентські ж роки він познайомився з корифеями українського театру, в тому числі М.Л. Кропивницьким, брав участь у виставах “Одеського нового театру”.

В 1891 році М.М. Аркас написав лібрето “Катерини” за однойменною поемою Т.Г. Шевченка, а згодом і музику до неї. Втім, шлях опери до сцени був тернистим. 5 років її рукопис пролежав в цензурних нетрях Санкт-Петербурга і Києва, і тільки в 1897 році твір побачив світ в Миколаєві, та й то за кошти самого автора. Цікава подробиця. На обкладинці книжки стояло тільки ім’я Т.Г. Шевченка, а авторство музики і лібрето було приховане під криптонімом “Н.А...ъ”, з присвятою зверху “Любій незабутній жінці моїй Олесі”.

Прем’єра опери з великим успіхом відбулася в Москві, про що театральний антрепренер в своїй телеграмі з білокамінної писав авторові: “Вітаємо з успіхом і дякуємо... за довіру. Кропивницький і товариство”. Почався тріумфальний шлях опери по театрах не тільки Росії, а і сусідньої Австро-Угорщини.

Друзі-композитори заохочували Миколу Миколайовича до написання опер за іншими поемами Т.Г. Шевченка, та несподіваний інсульт і наступний параліч правої руки не дав можливості митцеві сісти знову за фортепіано.
Ось тоді і звертає він свій погляд до іншої музи, музи історії. Напружено працює в книгарнях, бібліотеках, музеях. Збирає не тільки документальні матеріали, а й ілюстрації до майбутнього твору.

Редактором своєї знаменитої праці він обирає Василя Доманицького, письменника, визначного дослідника історії і літератури, який, уже після смерті Миколи Миколайовича, в 1912 році забезпечує, з ініціативи дружини автора і за її кошти, друге видання книги, значно доповнене “Історії України-Русі”.

Слід також згадати, що на видання “Історії України-Русі” М.М. Аркас взяв, під великі відсотки, позику в 10 тисяч карбованців і практично розорився внаслідок цього. Це був саме той випадок патріотизму, який Є. Чикаленко охарактеризував як відданість рідному народові “до глибини своєї кишені”.

М.М. Аркас був засновником і керівником Миколаївської “Просвіти” в 1907 році, залучивши до її діяльності свою дружину Ольгу Іванівну і сина Миколу. Збудував і відкрив в селі Христофорівці школу з українською мовою навчання, якій віддав максимум своєї енергії і небуденних організаторських здібностей. Однак скоро, буквально наступного дня, школа була закрита царським урядом. Для української мови в Російській імперії місця не було!

Сучасний читач, прискіпливо розглядаючи цю першу науково-популярну книгу з історії України, при бажанні може відшукати в ній і неточності, і суперечливі твердження. Наприклад, будинок полкової канцелярії в Чернігові названо “Будинком Мазепи”. Але не треба забувати, в яких умовах створювалась ця праця, умовах, коли саме ім’я України було під забороною. Втім, дивуватись цьому не приходиться. Ще й сьогодні багато хто з чернігівців на запитання про цей будинок на Валу без будь-якого сумніву відповідає:

– Це будинок Мазепи!

В незалежній Україні ця книга вже витримала кілька видань і все ж її важко знайти в продажу.
Відзначаючи 100-річчя з дня виходу в світ “Історії України-Русі”, ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю великого сина і патріота України – Миколи Миколайовича Аркаса.